WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Можливості формування мовної особистості у дошкільному віці* - Реферат

Можливості формування мовної особистості у дошкільному віці* - Реферат

У перші післявоєнні роки зародилася традиція школи щодо створення класних літописів. Пропонуємо літопис учнів географічного гуртка, в якому розповідається про селище Гостомель, його жителів, школу, завод. Текст роботи та фотографії літопису з їх підписами збережені в оригіналі.

Шкільне життя у 40-70р.р. ХХ ст.

У 1946 році середня школа у Гостомелі відзначила свій перший ювілей – 10-річчя від часу заснування. Приміщення школи було вже відновлене завдяки зусиллям директора Федора Степановича Верстюка, вчителів та учнів, які багато працювали над упорядкуванням класних кімнат. Уже можна було підвести підсумки 10-річної діяльності: школа дала дорогу в життя 5 випускам – 87 учням. У 1946 році двоє випускників школи – Марія Олександрівна Онащенко та Остап Мартинович Шаман – було нагороджено срібними медалями за успіхи в навчанні. Розпочинався новий етап у житті Гостомельської середньої школи.

Зростало, розбудовувалося селище, збільшувалася кількість його жителів. Щороку все більше учнів приходило на навчання. Приміщення школи стало замалим, не вистачало класів, тому рішенням виконкому Ірпінської міської Ради депутатів трудящих від 27 серпня 1964 року за №897 було дано дозвіл на виготовлення проектної документації на добудову десяти класних кімнат до Гостомельської середньої школи.

Розповідає вчитель англійської та німецької мов Галина Іванівна Решетило (Трухан): „Яке щастя вчитись і працювати в нинішній ЗОШ №13 м.Ірпеня! Адже це школа-красуня. Вона пройшла напружений, але прекрасний шлях від повоєнних років до нинішніх днів. У її становленні, як згадує вчитель-пенсіонер, випускниця цієї школи Шульга Надія Остапівна, значну роль відіграли вчителі. Звільнили Гостомель. Школа понівечена. Вчителі розбирали завали, ремонтували стіни, двері, вікна. Почалося навчання. А опалювати приміщення нічим. І знову вчителі копали торф, заготовляли паливо. Зростало селище. Приміщення було занадто мале. Працювали в 2 зміни (вечірня школа). У такій школі я почала працювати в 1964р. А в 1967р., (влітку) почалася добудова другого крила. Вчителі протягом літа завозили цеглу. Їздили на цегельний завод (у с. Воронківка), вручну вантажили і розвантажували. Ніхто не жалівся, бо це була наша мета – добудувати школу. Ми її добудували. Раділи всі. Приміщення старої школи служить і зараз добрій справі. Вона потопає в зелені дерев. Це не просто дерева. Це дендропарк. Саджанці були взяті в розсадника в Берковцях. Посадили їх учні 5-Б кл. (кл. кер. Трухан Г.І.) під керівництвом учителя біології Майкової Паші Павлівни. Всі дерева прийнялись, бо поливали кожного дня (воду носили відрами). Це і сьогодні жива пам'ятка тих славних трудових днів".

Після завершення добудови приміщення школи, пропрацювавши 20 років директором, іде на пенсію Ф.С.Верстюк. З 1966 року школою керує вчитель фізики та астрономії О.С.Гудзинський. Педагогічний колектив школи у цей час складається із 42 учителів.

І кожен – закохана у свою професію людина, енергійна і творча. З любов'ю та вдячністю згадують сьогодні у селищі вчителів, які працювали у школі в ті роки. Це Віра Антонівна Цехмайструк, учитель хімії; Катерина Онуфріївна Кириленко, учитель української мови і літератури; Андрій Михайлович Шульга, учитель географії; Галина Семенівна Рева, учитель української мови і літератури; Ксенія Миронівна Павленко, учитель російської мови і літератури; Назар Костянтинович Павленко, бібліотекар школи; Сава Михайлович Хомич, учитель математики, учителі початкових класів Ніна Володимирівна Томас, Фрося Мусіївна Завірюха та інші, не менш улюблені і шановані вчителі, пам'ять про яких живе у серцях їхніх вихованців.

Гордістю школи були і її учні. Серед випускників тих, 60-х років, був Петро Олександрович Римаренко, обдарований юнак, медаліст. І вчителі, й однокласники часом називали Петра „живою енциклопедією" – таким широким було коло його знань. Петро Олександрович (нині вже покійний) працював головним редактором газети „Зірка". Щиро закоханий у рідне селище, у свою школу, П.Римаренко написав у день відзначення 500-ліття Гостомеля:

Що сьогодні сказати мушу?

Що б не сталося, що б не було –

Розтривожену гріє душу

Неповторне моє село.

Чудернацька назва – Гостомель.

А їй півтисячі літ!

Молодий, як юнацький спомин,

Давній, як всенький світ.

Не клянусь у вічній любові.

Запитаєте – дам отвіт:

Я молюся тобі в кожнім слові

І бажаю тисячу літ.

Серед випускників 60-х було багато талановитих людей, які відомі не лише на Київщині, а й в усій Україні, наприклад, випускниці 1964р.: Наталія Міщерська, тележурналістка; Ольга Матешко, актриса; Ніна Зайківська (Шкарпітко), завідувач Ірпінським міським методичним кабінетом; випускниця 1967р. – Людмила Баланенко, доктор фізико-математичних наук, член Нью-Йоркської Академії наук; випускниця 1968р. – Ірина Самченко, кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник; а також випускниками школи у різні роки були Тамара Захарівна Андрієнко – секретар Гостомельської селищної ради; Надія Володимирівна Фрідріхсон – головний бухгалтер Гостомельського склозаводу; Ігор Костянтинович Цехмайструк, який очолював профспілкову організацію ГСЗ протягом багатьох років; Юрій Ілліч Прилипко – директор фірми „Міраж"; Віктор Іванович Бондаренко – директор фірми „Сигнал"; Анатолій Іванович Кириченко – нинішній селищний голова; Тетяна Шальман – тележурналістка та інші знані та шановані у Гостомелі люди.

О.Гудзинський працював директором школи з 23.12.1966р. по 04.09.1970р. За цей час було 4 випуски учнів. Із золотою медаллю закінчили школу Л.Г.Баланенко, А.І.Римаренко, А.І.Романенко, О.І.Годованець, О.О.Чорна, срібну медаль одержала І.М.Самченко.

За рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської Ради депутатів трудящих за № 597 від 24 серпня 1967р. „Про зміну зразків вивісок, кутових штампів, печаток і впорядкування нумерації шкіл міста Ірпеня" відповідно до Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1966р. „Про заходи щодо подальшого поліпшення роботи середньої загальноосвітньої школи" та введення єдиної порядкової нумерації шкіл Гостомельська середня школа була перейменована в Ірпінську середню загальноосвітню трудову політехнічну школу №13.

Наприкінці 60-х років змінюється не тільки назва школи у Гостомелі. Значною мірою починає мінятися і зовнішній вигляд школи, і шкільне подвір'я. Під керівництвом учителя біології Паші Павлівни Майкової учні висаджують і доглядають унікальний дендрарій. Біля школи і нині ростуть ялівці чотирьох видів, туї, магонії, декоративні кущі та дерева, виплекані турботою та працею не одного покоління гостомельських школярів, їхніх педагогів.

До Гостомеля на екскурсію приїжджали учні та вчителі з інших навчальних закладів, для того щоб познайомитися з рідкісними представниками флори, дізнатися про умови їх вирощування. Пишалася школа і власними дослідними ділянками, на яких П.П.Майкова разом із учнями не тільки вирощувала овочі, але й проводила наукові дослідження.

Спогади Сьомки Ольги Семенівни, учителя рідної мови і літератури.: "Навчалась у Гостомельській школі з 1-го по 6-ий клас до війни. Після війни пішла в 7 клас уже переростком. Навчатися було дуже важко: ні зошитів, ні ручок, ні книжок не було... Писали на різних обривках газет...Але дуже хотілось учитись. У класі було учнів дуже мало, близько 15, а закінчило сім випускників, з яких вищу освіту здобули п'ятеро. Працювала в рідній школі 11 років. Робота з дітьми була дуже важкою, але й дуже цікавою. Умови для праці з учнями були дуже несприятливі. Школа працювала в дві зміни, а третя - вечірня школа. Доводилось додатково проводити навчання в коридорах, а заняття гуртків - поза приміщенням школи або в коридорі. Але тішило те, що діти йшли на ці заняття з охотою, особливо на заняття драмгуртка та гуртка "Цікава граматика". Більшість учнів любили читати художню літературу.

Зараз, коли працюють учителі в такій чудовій школі, то аж завидно стає... але пройшли вже роки...

Я бажаю нинішнім учителям наснаги в роботі, здоров'я вам, дорогі колеги. Дякую за те всім педагогам і школярам, що не забувають пенсіонерів, вітають із святами. Хай Бог боронить вас усіх..."

З 4 вересня 1970р. по серпень 1975р. директором школи працює вчитель історії Борис Степанович Мулько. І сьогодні колишні учні школи згадують, яким суворим, вимогливим і принциповим директором був Борис Степанович, якою була дисципліна у школі. Але водночас пригадується і те, що був директор не тільки строгим, але й турботливим: про школу, про проблеми учнівського та педагогічного колективів він повсякчас піклувався і прагнув до вирішення всіх складних питань.

Школа жила, розвивалася, працювала. Заступниками директора у цей час були Т.В.Фрідріхсон, Л.О.Новицька, В.М.Чернюк. Вони спрямовували роботу вчителів на творчу і натхненну працю. Саме у цей час у стінах школи зусиллями педагогів і учнів створені Ленінський зал і Музей Бойової слави. Під керівництвом учителів В.Л.Редича, В.М.Чернюка, В.М.Нікуліна, М.І.Бортніка працюють групи екскурсоводів, продовжується пошукова робота. Учителі – ветерани війни Віктор Миколайович Нікулін та Михайло Ісайович Бортнік проводять велику патріотично-виховну роботу, віддають своїм вихованцям тепло власних сердець, мудрість життєвого досвіду, навчають дітей любові до рідної землі.

Тернистий життєвий шлях випав на долю Бортніка Михайла Ісайовича. Війна опалила вогнем його юнацькі мрії. Не вдалося закінчити школу в рідному м.Тальнові Київської області. Доля закинула його сім'ю в далекий Казахстан, де він і отримав атестат зрілості.

Відразу після школи нові випробування: армія, фронт, поранення, внаслідок якого нерухомість правої руки. Але це не заважає здобути йому вищу освіту в Київському державному педагогічному інституті ім.Горького.

З 1949 року Михайло Ісайович пов'язує своє життя із селищем Гостомель. Починає він працювати в Гостомельській середній школі старшим піонервожатим. А вже через рік, у 1950 – викладач історії. Він мав величезний обсяг знань, а тому знаходив спільну мову з людьми різного віку. До нього тягнулися діти. Весь свій вільний час М.І.Бортнік віддавав учнівському хору, яким керував з 1955 до 1957 року.

Михайло Ісайович не тільки знав добре свій предмет, а й володів природним даром донести його до учнів. Міністерство освіти гідно оцінило самовіддану працю педагога, нагородивши його в 1975 році значком „Відмінник освіти", а у 1970 році Бортніка М.І. нагороджено медаллю „За доблесный труд".

Loading...

 
 

Цікаве