WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Як управляти шкільною освітою - Реферат

Як управляти шкільною освітою - Реферат

Хоча часто покращення полягає в тому, що необхідно просто припинити робити те, до чого звикли за багато років, і розпочати хоч щось нове.

На нелегкому шляху реформування школи нас чекають фальш-старти, повороти не в той бік, розчарування й біль. Але сам біль підтверджує, що відбуваються реальні зміни.

2. Реформи системи освіти повинні починатися "знизу", на рівні окремої школи. Якщо ж рушійною силою реформ виступають усі, крім практиків, вони приречені на провал. Усі реформи "згори" в США теж нічим не закінчувалися, учителі їх просто ігнорували.

Головна рекомендація професора Дейла Манна директорам: ні в кого не запитуйте дозволу на проведення якихось змін. Причому, він зробив комплімент українській аудиторії, розповівши, що в інших країнах його могли запитати: "До кого ми повинні звертатися, щоб отримати дозвіл на впровадження в школі новацій?". В Україні таких запитань директори не ставили, усвідомивши, що "порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих".

3. Не можна вирішувати голосуванням питання поліпшення освіти. Учителі можуть без особливого ентузіазму сприйняті пропозиції директора, а тому іноді ті чи інші новації необхідно впроваджувати авторитарними методами. Якщо в авіації з'являється якийсь новий прилад, що дає змогу вдосконалити процес управління літаком, ніхто не запитує пілота, чи варто ставити цей прилад у кабіну літака. То чому ж директор повинен запитувати у вчителів дозволу на впровадження, наприклад, нової системи тестування.

Справа дирекції розпочати процес змін, справа вчителів - проводити його.

Директорові не варто витрачати багато часу й зусиль, щоб переконати кожного вчителя в необхідності змін.

Дія створює розуміння, тому необхідно, перш за все, діяти.

Переконувати дією й поєднувати свободу творчості з високим рівнем відповідальності кожного вчителя за виконання поставлених директором завдань - головні принципи проведення реформ.

Усе це можливо тільки у випадку, коли існує ефективна система відбору кадрів у кожній школі. Американці при прийомі на роботу виходять із принципу: новоприйнятий учитель повинен бути кращим за кращого вчителя вашої школи.

4. У процес реформування школи повинні включатись усі: вчителі й технічні працівники школи, батьківська громадськість, учні, спонсори...

Активну роль повинні відіграти й профспілки вчителів. До речі, вчительські організації в США відіграють досить активну роль у громадсько-політичному житті країни. Рональд Рейган, висловлюючи відому фразу "Президента роблять учителі", мав на увазі й це.

5. У процесі реформування школи не варто вдаватися до крайнощів, наприклад, реставруючи освітні моделі сторічної давності, які базувалися на релігійному вихованні. Мабуть, єдиною заслугою радянської влади було становлення світського характеру навчання, і зараз не варто від цього відмовлятися. У США зараз немає жодної державної школи, де б допускалося викладання релігії. Навіть якщо священика запросять на випускну церемонію, на школу можуть подати в суд. У позанавчальний час церква може впливати на учнів скільки завгодно, але під час навчального процесу ніхто не має права в Америці порушувати закон про відокремлення школи від церкви.

6. "Почати з кінця" - головна вимога до реформ. Це передбачає чітке бачення бажаного результату, кінцевої мети змін. Люди ніколи не повірять у школу, яка нічим не запам'ятовується, тому результатом змін завжди має бути формування школи із власним обличчям.

Коли Адама Урбенські попросили допомогти реформувати одну із "завальних" шкіл, він спочатку запропонував єдиний спосіб вирішити всі проблеми: скинути на неї бомбу. Але потім, коли були послідовно реалізовані названі вище принципи реформування, у школі відбулися такі зміни, що тепер залишилася лише одна проблема: хворі діти не хочуть сидіти вдома, а йдуть до школи і заражають здорових.

Дай Боже, щоб так сталось і в кожній школі України, адже впоратися з епідемією грипу значно легше, ніж долати "вірус" консерватизму й зашкарублості, яким досі хронічно заражена наша освіта. Серед багатьох причин, які не впливають на "лікування" нашої школи від застарілих "хвороб", є й така: ми не вміємо вчитися в інших, уявлення не маємо про те, якою є сучасна освіта розвинутих країн світу, і все ще шукаємо відповідь на давно вирішені питання, прагнемо зробити не так, як усі.

Адам Урбенські весь час підкреслював, що найбільшим його внеском у вдосконалення американської системи освіти стала популяризація досвіду шкіл Нової Зеландії. У цій країні прийняті прості й зрозумілі навчальні стандарти, багато уваги звертається не тільки на інтелектуальний, а й на емоційний розвиток дитини. Новозеландські вчителі не прагнуть "підганяти" кожного учня під єдину програму, а намагаються створити для кожного індивідуальну програму навчання.

У Новій Зеландії дитина приходить до школи у свій день народження, коли їй виповнюється п'ять років. Відразу ж установлюється рівень розвитку новоприбулого учня і створюється програма спеціально для нього. Діти приходять у перший клас протягом цілого року і переводяться з класу в клас (незалежно від віку), як тільки вони засвоюють програму. Головний критерій переходу - чому учень навчився, а не який час просидів у тому чи іншому класі. Дитину вчать читати й писати приблизно так, як її вчать говорити. Якщо наприклад, учень не знає, як написати слово, він може написати тільки першу літеру. Тобто, з дитиною поводяться, як удома: якщо вона вперше в житті каже замість слова "мама" просто "ма", на неї ж не кричать, а сприймають це із захопленням. Так само повинно відбуватися, коли учень вчиться писати слова. Дитину настільки поважають, що не виправляють, як це робиться в нас, помилки в зошиті червоною пастою.

У Новій Зеландії на партах немає підручників, вони стоять на поличках поруч з енциклопедіями... Але діти люблять читати, і найбільшим заохоченням для них є запропонована вчителем цікава книга. Новозеландська система приваблює своєю простотою, природністю, націленістю на служіння дітям. Олександр Чехов якось написав своєму братові Антону вражаючу фразу: "У дитинстві в мене не було дитинства". Новозеландська школа робить усе, щоб жоден учень ніколи не написав нічого подібного.

Сам факт, що ця система стає все більш популярною серед американських учителів, говорить про те, що нам не варто обмежуватися засвоєнням творчого досвіду тільки шкіл США. Досконалої системи нема ніде у світі, тож американці прагнуть вивчати досвід Нової Зеландії, бо там найкраща з усіх недосконалих систем.

Зміна змісту й характеру освіти найрельєфніше простежуються при порівнянні результатів роботи американської й "нашої" школи.

Учні пострадянських шкіл могли посідати перші місця на різноманітних предметних олімпіадах, показуючи дуже високий у порівнянні з американськими школярами рівень знань. Але як тільки необхідно було застосувати знання в нових нестандартних ситуаціях, наші учні відразу ж починали програвати.

Саме в цьому - основна різниця між системами навчання. Ми справді даємо можливість здобути солідні знання, але не вчимо їх творчо застосовувати, і ці знання стають непотрібними.

В умовах "інформаційного вибуху" головне завдання школи - навчити учнів учитися, при потребі знаходити необхідну інформацію й використовувати її на практиці. Американські педагоги вважають, що визначити інтелектуальний потенціал людей можна тільки за тим, як вони діють у ситуаціях, коли не знають, що робити.

Проілюструвати такий підхід можна невеличкою історією про двох хлопчаків, які втікали від ведмедя. Один із них замість того, щоб швидше втікати, сів перевзуватись у кросівки. Другий запитав: "Ти сподіваєшся у кросівках обігнати ведмедя?".

Відповідь була типовою (як раніше говорили в нас) для капіталістичного суспільства: "Ні, для мене головне - обігнати не ведмедя, а тебе!".

Як знаходити вихід із нестандартних ситуацій, як не вірити книгам, як ставити запитання викладачеві, як аргументувати свою позицію - на ці та інші аспекти в розвитку інтелектуальних здібностей учня, у першу чергу, звертають увагу в американській школі. Завдання освіти ХХІ століття - не готувати конкретних спеціалістів. В умовах, коли робоча сила є надзвичайно рухливою, потрібні спеціалісти, які можуть швидко змінювати професію. Для цього їм потрібні не стільки знання, скільки уміння "переключитись", зайнятися маловідомою справою, вміння думати й діяти самостійно. Спрямованість освіти змінюється в напрямку переходу від конкретних знань, так званого "сухого залишку", до забезпечення можливості адаптуватися в умовах "інформаційного вибуху", стимулювання критичного мислення, запасу "плавучості".

Є такий вираз: "Освіта - це те, що залишається після того, як усе вивчене в школі вже забуте", - і сьогодні в розумінні американських педагогів "знання - це не те, що людина знає й пам'ятає, а те, що постійно визначає поведінку". Виходячи з цього, можна виділити головні напрями нових інтерактивних технологій, які забезпечують докорінну зміну характеру освіти.

1. Відкриті методики спрямовані на те, щоб не давати готових відповідей, націлювати учнів на творчий пошук, вироблення власної думки. Наприклад, учень може отримати дуже "туманне" завдання написати доповідь про "чорні дірки", і оцінюватися буде не зміст доповіді, а сама підготовка до неї.

Loading...

 
 

Цікаве