WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Як управляти шкільною освітою - Реферат

Як управляти шкільною освітою - Реферат

Директори шкіл є частинкою команди менеджерів цього шкільного округу. Завдання суперінтенданта - забезпечити кожну школу ресурсами для вирішення її проблем (ресурсами як матеріальними, так і інтелектуальними).

Від директора школи перш за все очікують роботи щодо поліпшення результатів академічних досягнень учнів, які відстежуються шляхом тестування. Це і є об'єктивний критерій ефективності роботи директора.

Роль офісу суперінтенданта Берт Перлмен схарактеризував так: "Верхнє вікно завжди має бути відчиненим для того, щоб заходили свіжі ідеї, а суперінтендант завжди має бути готовим до того, що в нього буде запущено списа". Найчастіше "списи" в його бік летять на засіданні шкільної ради округу.

Структура освітнього бюро (центрального офісу)

Наприклад, в окрузі Беверлі Хіллз в освітньому бюро було всього 15 штатних працівників, які організовували роботу освітньої системи для 5,2 тис. дітей та 5 тис. дорослих на різних курсах.

Розмір шкільного округу може бути різним - від 200-300 дітей, як у містечку Елк Горн у Айові, до 800 тис. дітей у Лос-Анджелесі.

Щотижня суперінтендант Берт Перлмен проводив колективні зустрічі з директорами шкіл в один і той же час. Це була, як правило, колективна розмова в понеділки (у п'ятницю директорів повідомляли про порядок денний електронною поштою). До того, як в Америці пройшла комп'ютеризація, був посильний, який розвозив ці повідомлення.

Теми засідань директорів шкіл різноманітні (про проблеми персоналу, запровадження нових підручників, кооперацію з бізнесом тощо). Це, як правило, жива розмова про нагальні проблеми освіти. Якщо виникали технічні проблеми в деяких школах, на засідання запрошували директора технічного офісу - і він звітував про вирішення цих проблем.

Суперінтендант оцінював роботу директора за такими критеріями:

уміння планувати роботу (щовесни подається план розвитку школи, реалістичність якого оцінює суперінтендант);

ефективність управління бюджетом (фінансовий менеджмент);

уміння налагодити тісні зв'язки з місцевою громадою, батьками;

спроможність поліпшувати моральний стан у педколективі;

уміння започатковувати бажані зміни;

здатність домогтися прогресу у сфері академічних досягнень учнів (це головне!).

Сам директор школи може сказати суперінтендантові: цього року я займаюсь ось цим, будь ласка, оцініть мою роботу в цьому напрямку. При цьому він сам установлює показники для оцінювання його роботи. "Коневі слід попускати віжки!" - вважає Берт Перлмен.

Як правило, суперінтендант проводить багато часу в школах і може самостійно побачити, наприклад, яким є морально-психологічний клімат. Так, суперінтендант Берт Перлмен раз на тиждень, як мінімум, бував у кожній школі (спілкувався з усіма вчителями, учнями тощо).

Якщо є вакансія на посаду директора в якійсь школі, то про це оголошують по всій Америці, і всі бажаючі надсилають резюме й рекомендації (наприклад, інформацію про вакансії можна знайти на сайті Американської національної асоціації керівників шкіл: www.nassp.org). "Головний мисливець" (як правило, у минулому суперінтендант), який працює за контрактом з освітнім офісом, веде відбір (йому платять 2 тис. $ за кожного знайденого директора), збирає необхідні папери і представляє 10 найбільш підхожих кандидатів суперінтендантові, який і здійснює остаточний вибір.

Як правило, директор школи береться на роботу на 1-2 роки, потім контракт продовжується шкільною радою за рекомендацією суперінтенданта.

Гарний директор розвиває місцеву громаду, і вона його підтримує. Усе залежить від думки громадськості: скільки ти будеш директором, якщо є скарги (і вони аргументовані), значить громадськість проти тебе.

Берт Перлмен зауважив: "Як суперінтендант я приходжу до школи з установкою, що тут все ОК, а не для того, щоб знайти якісь недоліки...".

Тобто, у них, в Америці, домінує оптимістична гіпотеза щодо роботи школи.

У нас же часто на перший план виходить песимістична гіпотеза, і будь-які перевіряльники вважають, що в школі працюють потенційні "злочинці", яких слід негайно "викрити". Для наших "перевіряльників" головне - "паперовий" порядок, а не реальний розвиток школи. Якщо директор чи суперінтендант відвідує урок, під рекомендацією вчителеві підписується сам учитель, і якщо він не згоден, то пише з чим.

Лідер і освітній менеджер - дві головні ролі директора в американській школі.

Американська модель самоврядування в освіті теж не є ідеальною, але, на жаль, людство поки що не вигадало нічого кращого.

Так, про зворотний бік американської освітньої реальності Берт Перлмен розказав повчальну історію: коли один із заступників суперінтенданта не виконував як слід свої обов'язки, його відправили "на передову" працювати директором школи. Але потім на виборах до шкільної ради обрали його прибічників, і він став суперінтендантом. На "передову" довелося тепер іти його опонентам.

Як бачимо, у США директори беруть участь у передвиборчій кампанії членів шкільної ради. Там теж наявна політика у вирішенні кадрових питань, але на місцевому рівні.

Звичайно, не треба механічно переносити чужий досвід в українські умови. Чужий досвід слід уважно вивчати з тим, щоб віднайти оптимальну для України модель реформування системи управління шкільною освітою. Та щоб набути власного досвіду демократичної організації шкільного життя, слід нарешті зробити перший крок у цьому напрямку, адже "дорогу осилит идущий".

Уроки реформування американських шкіл

Катастрофічна ситуація, що склалася в українській освіті, нарешті змусила нас усерйоз замислитися над необхідністю реформ. А це змушує уважно вивчати американський досвід модернізації системи освіти.

По суті, у США немає системи освіти, як такої, бо в кожному з 50-ти штатів є своє законодавство. У США є 15 тис. шкільних округів, і кожний із них має свій статут і свою політику у сфері освіти. Кожен із 80 тисяч директорів шкіл, кожен із 2 млн. учителів Америки теж за зачиненими дверима своєї школи чи класу визначають шкільну політику.

Громадяни кожного шкільного округу обирають шкільну раду. Члени шкільної ради виконують свої функції на громадських засадах. Для них це може бути сходинкою в політичній кар'єрі, наприклад, мери багатьох міст починали свою діяльність саме там.

Для того щоб управління було ефективним, школа повинна стати самоврядною громадою учнів та вчителів.

Центральний офіс не є "штаб-квартирою" чи комісією з перевірки, а є, швидше за все, сервісним центром для обслуговування шкіл. Він координує роботу соціальних служб, закладів охорони здоров'я, спрямовану на допомогу дітям, дає можливість школам отримувати необхідні послуги, виконані якісніше й дешевше, ніж у випадку, коли б цим займались інші постачальники.

Для американців слово "школа" більше не асоціюється з будинком, а архітектура більше не диктує свої умови педагогіці. Оскільки в минулому для шкіл споруджували великі будівлі, які зараз не зламаєш, у США пішли шляхом створення шкіл у школі, своєрідних навчальних комплексів. В одному приміщенні можуть розміщуватися чотири школи, спільно використовуючи спортзали, стадіон та їдальню. Виникають і школи-сателіти в найрізноманітніших місцях: від офісу великої фірми до будинку аеропорту (така школа є в Майямі).

Оптимальні умови для навчання можна створити, якщо кількість учнів у школі не перевищує 500 осіб. Наприклад, у штаті Нью-Йорк є місто Рочестер, за розмірами таке ж, як і Кіровоград. Там на 33 тисячі учнів існує 60 шкіл, тобто, на одну школу припадає трохи більше 500 учнів.

Обмежуються за умовами контрактів і розміри класів. Так, у початковій школі в класі не повинно бути більше 20-22 учнів. Якщо ж міська влада нав'язує більшу кількість учнів, на клас встановлюють посаду асистента вчителя.

Французи стверджують: чим більше змінюються речі, тим більше вони лишаються такими ж, як і були. У США практично щороку з'являються нові підручники, упроваджуються нові технології навчання... Але, як стверджують американські спеціалісти, реальні зміни відбуваються дуже й дуже повільно. Учителі настільки до цього звикли, що вже просто не сприймають новацій.

Американський досвід реформування школи свідчить:

1. Не можна змінити педагогічну систему так просто й швидко, як поміняти костюм (це підтверджують і наші багаторічні "впровадження" передового педагогічного досвіду, чергові кампанії "реформ" школи, які на практиці майже нічого не змінили). Необхідний досить тривалий період і величезні зусилля для того, щоб відбулися реальні зміни в школі.

Причому, якщо ви прагнете здійснювати якісь зміни й у вас усе йде добре і плавно, значить, у вас нічого реально не змінюється. На початку реформ завжди виникають елементи творчого хаосу. Щоб хворому стало краще, йому роблять операцію, яка приносить йому біль, страждання, різке погіршення його стану, щоб потім здоров'я покращилося.

Loading...

 
 

Цікаве