WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Підвищення педагогічної культури батьків - Реферат

Підвищення педагогічної культури батьків - Реферат

Наполеонівські плани. "Моя дитина буде займатись музикою (тенісом, живописом), я не дозволю їй утратити свій шанс".

Думка психолога: на жаль, діти не завжди оцінюють зусилля батьків. І доволі часто чудове майбутнє, намальоване дорослими у своїй уяві, руйнується небажанням дитини займатися, скажімо, музикою. Поки дитина ще мала, вона слухається дорослих, але потім... прагнучи вирватись із клітки батьківської любові, починає виражати протест доступними їй засобами - це може бути і вживання наркотичних речовин, і просто захоплення важким роком у нічні години. Тому, заповнюючи день дитини корисними та потрібними заняттями, не забувайте залишати їй трохи часу для власних справ.

Надто мало часу для виховання дитини. "На жаль, у мене зовсім немає для тебе часу".

Думка психолога: дорослі часто забувають просту істину - якщо вже народили дитину, треба і час для неї знайти. Навіть якщо ваш день розписаний до хвилини, знайдіть увечері півгодини, щоби поспілкуватися з сином чи дочкою, розпитати про їхні справи, можливі проблеми. Їм це необхідно.

Ділова гра "Як виховувати дитину сьогодні, щоб завтра їй жилось добре"

Проблема для обговорення: хто більше захищений у житті і може успішно долати проблеми, негаразди?

Той, хто в дитинстві був повністю захищений від біди та невдач своїми близькими.

Той, хто був самостійним у вирішенні своїх проблем.

Той. хто розв'язував їх самостійно, але в будь-який час міг розраховувати на підтримку батьків.

Домашнє завдання

Проаналізуйте свої взаємини з дитиною: як вони розвиваються; який зміст ви вкладаєте у спілкування з дитиною, іншими членами сім'ї; якою б ви хотіли бачити свою дитину в майбутньому.

Заняття 11

Бесіда "Конфлікти та труднощі, пов'язані з ними"

Досить часто наше життя затьмарюють сварки, образи, конфлікти, які спричиняють невдоволеність, тривогу, розбурхані нерви, небажання працювати та спілкуватися з певними людьми. Конфліктів не уникнути - адже люди всі різні, мають різні думки, бажання, інтереси, що неминуче призводить до їх зіткнення. До речі, є така закономірність: чим різноманітніші люди, які вступають у взаємини, тим вищий творчий потенціал такого колективу, тим плідніша їхня взаємодія та краще її результати. Але вища й вірогідність конфліктів. Помилковою є думка, начебто при конфліктній ситуації краще робити вигляд, ніби нічого не сталось.

Ігнорувати конфлікт неможливо - усе одно обидві сторони підсвідомо використовуватимуть будь-яку можливість "уколоти", завдати прикрості один одному. Так поступово псується атмосфера, люди марно витрачають сили й час, які можна було б використати більш корисно.

Конфлікт між батьками та дітьми зазвичай викликається незгодою останніх з думкою дорослих, оцінкою, діями, вимогами, що виявляється у невдоволенні, різких репліках, скаргах. При цьому не докладається жодних зусиль, щоб розв'язати суперечність, яка виникла й може негативно позначитись на внутрішньосімейних взаєминах. Скажімо, заява дитини "Мені це не подобається" ігнорується, її думка типу "Я так не вважаю" - відкидається, відчайдушне "Не хочу!" не береться до уваги.

Ранній дитячий вік, підлітковість та юність наповнені помилками, які спричинені незнанням, невмінням, зумовлені пошуками оригінальності в поведінці. Тому пряме засудження, різка заборона не дають належного ефекту й не мають позитивної перспективи. Такі методи лише руйнують взаємини з дітьми.

Розв'язання конфлікту - справа творча: необхідно врахувати та проаналізувати значну кількість компонентів ситуації. Тому, якщо в даний момент виникає бажання припинити розпалювання конфліктного "вогнища", але не вбачається конкретного виходу із ситуації, що склалась, можна відкласти остаточне розв'язання на деякий час. Однак буває й таке. Батьки кажуть: "Повернемося до цього пізніше", але не вказують, коли саме. Така невизначеність часто залишає конфлікт невирішеним.

Добрі слова, ласкаве ставлення до дітей під час конфлікту значно знижують напругу ситуації. При назріванні конфлікту або напружених стосунках можна звернутись до дитини із проханням про якусь послугу. Це підкреслює її значущість і допомагає знизити взаємне невдоволення.

"Не хочу", "не буду", "мені не подобається" треба брати до уваги, адже в цих словах - волевиявлення дітей, яке не можна придушувати, принижувати. Дитяче "не хочу" - показник якоїсь помилки дорослих. І якщо вони не знають, якої саме, краще піти на поступку: "Добре! Давай зробимо інакше".

Батьки, які не бояться йти на компроміс, найчастіше легко виходять з конфлікту. І навпаки, конфлікт затягується, якщо вони не спроможні або заперечують компроміс. Несподівана оригінальна реакція на конфліктну ситуацію також допоможе його розв'язанню. У такому випадку установка на опір, на боротьбу втрачає сенс, і дитина зазвичай погоджується з дорослими.

Причиною конфлікту часто стає неврахування особливостей дитячого психологічного розвитку. Навіть дорослим важко відразу переключатися з одного на інше, особливо якщо це різнополюсні дії. Що ж уже казати про дітей. Тому, як правило, будь-яка різко висунута вимога породжує в неї невдоволення й опір. З'являється напруга. Дорослі, звертаючись до дітей, вступаючи з ними у спілкування, мають це враховувати й давати їм час для такого переходу.

У спілкуванні з дитиною, особливо в оцінці якихось її дій, краще застосовувати описові слова - вони пропонують дитині знайти власне рішення проблеми. У такий спосіб можна уникнути проблеми вини й закцентувати увагу на іншому, на тому, що треба зробити.

У взаєминах з дітьми батьки часто бувають непослідовні. Про це іноді важко зізнатися навіть самим собі. Але якщо сьогодні говориться одне, а завтра - інше, учора вимагається робити так, а післязавтра по-іншому, то діти відразу зрозуміють головне: порядку в сім'ї немає, і перестануть слухатись. Якщо судження й вимоги часто змінюються, то будь-яка людина, а не тільки дитина, рано чи пізно перестане їх сприймати. Тому, якщо все ж таки через якісь обставини доводиться міняти вимоги, неодмінно треба пояснити дітям: чому?

Приховувати своє роздратування, негативні емоції, категоричну незгоду не можна, та й не вдасться, коли діти поводять себе погано. Але треба пам'ятати, що гнів не повинен ставати головним виховним засобом. Гнів неефективно й руйнівно впливає на взаємини батьків і дітей. Якщо піти цим шляхом, то, можливо, і можна розв'язати якісь проблеми сьогодення, завтра втрати будуть значно серйозніші - повага дітей. Роздратування може непомітно стати звичкою, а потім і невід'ємною рисою характеру.

Суперечок, критичних ситуацій не стане менше з роками, але діти стануть більш самостійними та критичними, тому вже змалку треба вчитись розмовляти з ними спокійно, що б не сталося. Зрозуміло, усе одно будуть сварки, але треба вміти й миритися. Не відмовчуватись, не переживати, ховаючи очі, а вибрати час, знайти потрібні слова для щирої, відвертої розмови.

Якщо дитина захоплюється не тим, ким би хотілося батькам, не треба залишати її без батьківського благословення, не слід відкрито критикувати, висловлювати беззаперечну заборону. Нехай захоплюється й розчаровується, змінює заняття - це її право. Необхідно спробувати дізнатись, чому син чи дочка не хочуть наслідувати своїх батьків. Хоча б одне припущення має бути. Не може дитина просто так, через випадковий каприз відмовлятись від того, що їй пропонується. Навіть малюку недостатньо категоричної відмови; він хоче знати, чому. Тим більше такої заборони не зрозуміють старші діти, якщо у відповідь на продумане прохання одержать коротке "ні". Неодмінно треба стежити за інтонаціями, добирати слова, щоб відмова не сприймалась як примха, каприз, абсолютизм влади. Найчастіше ображає не сама заборона, а тон, яким вона проголошується. Не слід жалкувати часу на пояснення причин негативної відповіді: так діти легше приймуть відмову. Незалежно від того, як дитина прореагує на відмову, треба намагатись не сваритися, не погрожувати й не застосовувати покарання. Примусити, звичайно, можна і маленького і великого. І якщо навіть він зробить те, про що просять, потім обов'язково винайде методи боротьби й навчиться уникати неприємних для нього дій і справ.

Послухайте два діалоги та зробіть висновки щодо вміння позитивно спілкуватись і попереджати виникнення конфліктів.

Діалог А.

Мати. Куди це ти зібралась так одягнута о десятій годині вечора буднього дня? Скільки можна шлятися? Брала б краще приклад зі своєї сестри!

(Мати відразу починає звинувачувати.)

Дочка. Мамо, завжди ті чіпляєшся! Я просто йду погуляти з собакою. Чому ти завжди думаєш, що я роблю щось погане? Ти завжди порівнюєш мене з Марійкою, а я цього терпіти не можу!

(Дочка, обороняючись, заявляє, що мати завжди звинувачує її та робить узагальнення.)

Мати. Ой, погуляти з собакою! І я повинна вірити? Знову брешеш! Напевно, кавалер чекає тебе на вулиці!

(Мати немов не чує слів дочки та знову нападає.)

Дочка. Завжди ти мене звинувачуєш! Урешті-решт, гуляти з собакою - це просто мій обов'язок. Ти ніколи мене не слухаєш! Ти мене ненавидиш, ось що.

(Дочка заходить ще далі в узагальненні, підігріваючи обстановку.)

Мати. Ніякої поваги! Ти мене тримаєш за наглядача. Іди негайно у свою кімнату. Можливо, там ти надумаєш вибачитися за свою поведінку. Тільки й можеш, що нерви матері псувати".

(Повний розрив відносин.)

Діалог Б.

Мати. Куди це ти зібралась так одягнута о десятій годині вечора буднього дня? Скільки можна шлятися? Брала б краще приклад зі своєї сестри!

(Мати відразу починає звинувачувати.)

Дочка. Я просто йду погуляти з собакою.

Loading...

 
 

Цікаве