WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → На україну линуть журавлі... - Реферат

На україну линуть журавлі... - Реферат


Урок літератури
"НА УКРАЇНУ
ЛИНУТЬ ЖУРАВЛІ..."
Мета уроку. Ознайомити учнів із сучасною українською поезією діаспори, зацікавити літературними постатями, вихідцями зі Станіславщини.
Обладнання: ілюстрація (журавель на тлі голубого неба і сонця, а на крилі - немовля у сповитку, нижче під малюнками слова В. Симоненка:
"Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину"), портрети письменників, ж. "Україна", № 17,29.04.90р. Програвач, магнітофон.
Слово вчителя.
Мої дорогі діти, одинадцятикласники, за п'ять хвилин випускники! Сьогодні у нас урок з досить загадковою назвою: "На Україну линуть журавлі".
Сьогодні тут звучатиме українська поезія, але написана поза Україною. Це поезія нашої діаспори. Тема складна і нова у шкільному процесі, багатогранна. Але я вибрала тільки ті літературні постаті, коріння яких - рідна Станіславщина. Це Святослав Гординський, Віра Вовк, Богдан Рубчак.
Вони - поети нинішнього дня. Яку мету я ставлю перед собою і вами? Нескладну. Ми просто повинні вникнути думкою і серцем у глибину слова, що прийшло до нас з інших країв. Зрозуміти його, хоч воно інколи тяжке для прийняття. Повірити йому. А те, що найбільше припаде до душі, взяти з собою з доросле життя.
Епіграфом до нашої теми я беру слова Великого поета, Великої людини - Т.Г. Шевченка, який майже все своє життя провів на чужині, але завжди жив марив рідною землею...
Може, мені на чужині Як іноді в Україні
Жити легше буде, Згадувати будуть.
(Ці слова написані на дошці).
І як відгомін через століття - мудра порада іншого співця, теж величного у своєму слові-істині:
Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.
(Учні записують тему, епіграфи).
Фрагменти уроку.
Учитель (розповідь під мелодію "Чуєш, брате мій"):
Відлітали у вирій журавлі... Відлітали, щоб більше не повернутись. Безмірна туга і печаль розносилася по світу від того журавлиного плачу.
І ось уже століття цьому, здається, безконечному, вічному пташиному лету, серце зранене щемить, тужить, скочується пекуча сльоза скорботи у роз'ятрене тіло матері України. Для неї однаково дорогі її діти, де б не жили... Як осягнути , нашу і їхню тугу?! Одиниці виміру такої немає...
Хто ж то є ті журавлі, що ж довго? Це - наша родина українська, розкидана по Америка, бразиліях, нових зеландіях, бельгіях... Та хіба всі притулки перелічиш? Наше понівечене коріння, але ціле, слава Богу, не підрубане. І воно ще ожиє!
Тож пригорнімося помислами і душею до мудрого, чистого, вірного, помережаного зморшками болю чола нашого єдинокровного брата-українця, якого доля закинула закинула у далекі світи. Зрозуміймо нарешті, що наша єдина праматір - Україна, а ми всі - її діти. Різні, як у кожній родині. Близькі і далекі.
Не будемо заздрити їхньому достатку, бо попри все їхнє заможне життя, якого ми ніколи не мали, у нас з вами є те, чого їм завжди бракує - вітцівщина: родина - близька чи далека, та стежина, де залишилися сліди наших батьків, дідів, прадідів: оселя, криниця, берег, те рідне і приємне, куди ми, стомлені містом, їдемо відпочити душею у святий день. Той, хто корінням із села (а ми всі звідти!), мене зрозуміє.
Інколи ми й місяць не можемо витримати міського гамору, хочемо додому, до своєї родини. А тут не місяць і не рік, і навіть не десять...
У запізнілій шанобі схиляємо голови в каятті перед своїм братом-українцем за його розбиту долю і впускаємо (теж із запізненням!) його щире слово в свою хату, до себе, до свого серця. Нехай їхня поезія душі буде для вас невеличким відкриттям.
Отже, перший поет, про якого йтиметься, - Святослав Гординський, уродженець м. Коломиї. Виховувався у вчительській сім'ї. Освіту здобув у Львівському університеті, потім - навчання в Парижі, Берліні. Пізніше на його життєвій дорозі з'являються міста Краків і Мюнхен. Після другої світової війни емігрує до Америки, де у штаті Нью-Джерсі живе і працює понад 40 літ. Відомий як поет, перекладач, художник. На Україні до недавнього часу він зовсім не знаний. Тому майже не відкликався ні в спогадах, ні в слові.
Учень читає: "Ви кличете? Ні, йду, щоб не вернутись знов!" (Гендель. "Арія").
Учитель. Простимо поетові різкість слів його. То є біль. То є незагойна рана, яка ще й досі болить. То до недавнього часу зневіра в тому, що глухий почує, а сліпий побачить. Се була така доба зі своїми жорстокими законами: виживає той, хто сильніший. Ся доба - як тавро в нашій міченій історії, згубила не одного співця. Може, згубила б і Гординського, якби жив на Україні.
Учень читає: "Свій час, добу свою ми визвали до бою... " (Лине "Соната для скрипки і фортепіано" Д.Шостаковича).
Учитель. Мабуть, кожен з вас відчув велику тривогу поета за долю Батьківщини та її народу. Але, сподіваюсь, ви вловили в щойно прочитаних рядках радісне сяйво віри на світанку нового життя. Як нам зрозумілі ці думки сьогодні!..
Але, щоб не склалось у вас враження про поета, як про людину надто категоричну, таку, що завжди щось заперечує і осуджує, як контраст-подія, описана у формі листа. Вважаймо, що адресатами його є ми з вами. Ну, а відповість нехай кожен подумки.
Учень читає: "Лист до М.Л.". ("Лебідь". К. Сен-Санс).
Учитель. Подія ця описана в кінці 70-х... Як бачите, поет добре знайомий із літературним життям Галичини. Але від цієї літератури він не в захопленні. Здогадуємось тільки, яка це могла бути "література"^ створена на замовлення партійного керівництва, і яка "натхненно оспівувала "щасливе сьогодення". Нинішній час спопелив її. А тоді, в далекі сімдесяті, поета сприйняли як наклепника на соціалістичний устрій, як зловіщого націоналіста.
Різка поезія у Гординського. Як і різке його життя. Але є у нього вірші і про кохання. Така поезія потрібна всім. Тим, хто вже глянув в очі цьому почуттю і, можливо, розчарувався, і тим, старшим, для спогадів про прекрасне. А у вас? У вас - це передчуття незвіданого, неповторного.
Учень читає: "Дівчинко п'ятнадцятилітня". (Л. Бетховен. "Місячна соната").
Учитель. У збірці "Барви і лінії" є поезія, в якій Святослав Гординський роздумує над своїм прожитим життям, робить його підсумок, але все ж таки не ставить крапки над ним. Хоч нині глибока старість заглянула сивими очима до нього, він живе, а не доживає віку. І вдячний долі за тихий
Loading...

 
 

Цікаве