WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Філософсько-педагогічні ідеї В. Сухомлинського - Реферат

Філософсько-педагогічні ідеї В. Сухомлинського - Реферат

Філософсько-педагогічні ідеї В. Сухомлинського

У 50-60 роки ХХ ст. наша країна, переживши жахи Великої Вітчизняної війни, поступово поверталась до мирного життя, однією з проблем якого стала школа, пошуки основ нових педагогічних устремлінь

У порівнянні з попереднім періодом для цього часу характерне повернення до традицій вітчизняної педагогіки, заснованої на любові, повазі, свободі особи, на увазі до дитини, до її індивідуальних особливостей і внутрішнього світу.

Прикладом такої нової педагогіки стала концепція В. Сухомлинського, що зробила значний вплив на всю радянську педагогіку 60-80-х років XX століття.

Василь Олександрович Сухомлинський, закінчивши робітфак і Полтавський педінститут, з 1944 р. очолював Павлишську середню школу в Кіровоградській області, що стала лабораторією для його творчих пошуків. Він досяг і слави й пошани, став Заслуженим учителем України, Героєм Соціалістичної Праці СРСР. Сухомлинський - педагог і мислитель стояв у джерел руху вчителів-новаторів, відродження оновленої педагогіки співробітництва, відновлення у вихованні пріоритету загальнолюдських цінностей, що знайшло відображення в його роботах "Павлишська середня школа", "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Розмова з молодим директором", "Три листи про любов". Сухомлинським написано більше 30 книг і 5000 статей, велика частина яких не тільки відома на батьківщині, а й перекладена в Болгарії, Угорщині, Німеччині, Китаї, Польщі, Японії, в інших країнах.

Сухомлинський одним із перших у радянській педагогіці свого часу став розробляти гуманістичні традиції вітчизняної та світової педагогічної думки. У роботі "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості" він пише про те, що "кожна людина вже в роки дитинства й особливо в отроцтві й ранній юності повинна осягти щастя повноти свого духовного життя, радість праці та творчості" (Сухомлинський В. А. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Історія педагогіки в Росії. - М., 1999. - С. 373). Сухомлинський не встановлював чітких меж між різними сторонами виховання. У будь-якому діянні він виділяв як необхідний розумовий розвиток і працю, виховання моральне, естетичне, екологічне, вивчення й урахування індивідуальних і вікових особливостей дітей, взаємини родини та школи, педагогічну майстерність учителя.

Вихідною точкою педагогічного світогляду Сухомлинського була задача виховання в дитини особистого ставлення до навколишньої дійсності, розуміння своєї справи та відповідальності перед рідними, товаришами й суспільством і, що головне, перед власною совістю. Василь Олександрович пише, що задача школи не просто передати знання, але "відкрити перед кожним, навіть перед найбільш пересічним, найбільш важким в інтелектуальному розвитку вихованцем ті сфери розвитку його духу, де він може досягти вершини, виявити себе, заявити про своє Я, черпати сили з джерела людського достоїнства, почувати себе не обділеним, а духовно багатим" (там же).

Сферою розвитку духу є моральне виховання. Виховання гармонійно розвиненої особистості може бути засновано лише на комуністичній моральності, що пронизує всі грані людської особистості, відкриваючи перед кожним шлях до громадських, ідейних, творчих, трудових, естетичних цінностей.

Сучасність, як уважав Сухомлинський, розвиток радянської держави найбільше забезпечує розвиток гармонійної особистості. Тому теза: "вхід у той палац, ім'я якому - знання, освіченість, прилучення до багатств людської культури, мислився й переживався як найбільше благо нашого ладу, нашого суспільства..." (там же, с. 374) повинна стати обов'язковою для будь-якого представника молодого покоління нашої країни.

Особлива проблема для теорії та практики виховання - виховання потреб. Складність полягає у вихованні гармонійного співвідношення всіх видів потреб. Сухомлинський стверджував, що необхідно навчити розуміти, "що" саме має право, і в першу чергу - моральне право, бажати кожна конкретна людина. Тому "виховання культури бажань - один із найбільш яскравих відтінків тієї складної речі, що ми називаємо моральним змістом шкільного життя" (там же, с. 374-375). Культура бажань є зворотною стороною повинності, тобто людина, яка вміє бажати, розуміє й відчуває, що дозволене чи не дозволене. Виховуючи культуру бажань, ми зупиняємо розвиток примх, що принижують людину. У зв'язку з цим Сухомлинський пропагував правило: "Виховання культури бажань у більшій мірі визначається тим, наскільки мудра гармонія встановлюється в житті людини між задоволенням матеріальних потреб і становленням, розвитком, задоволенням потреб духовних" (там же, с. 375). Проблемою сучасної школи, освіти й виховання, на думку Сухомлинського, є те, що людина, яка одержала хорошу освіту, не хоче брати участь у процесі матеріальної праці. Це є пережитками старого світу. Наше суспільство, як указує Василь Олександрович, наші вчителі й вихователі повинні зрозуміти, що функція освіти змінилась. Вона перестала бути засобом звільнення від праці. Навпаки, сьогодні "треба виховати не просто готовність - практичну й моральну - до цієї праці, а і прагнення, бажання, потяг присвятити їй усе своє життя" (там же, с. 377).

Василь Олександрович уважав, що у процесі виховання значущу роль відіграють взаємини вчителя й учня. Тому вони повинні бути уважними, доброзичливими та зацікавленими. Саме виходячи з подібних установок у школі Сухомлинського, стали практикуватися спільні походи, твори й читання віршів, слухання "музики" лісу, ріки, полів, повітря. Наприклад, він писав: "Музика є найбільш чудодійним, найбільш тонким засобом залучення до добра, краси та людяності" (Цит. за: Лушниковим А. М. Історія педагогіки. - Єкатеринбург, 1995. - С. 355). Саме через подібні моменти формується дорогоцінний досвід спілкування учнів і вихователів.

Учитель у першу чергу, як уважав Сухомлинський, повинен уміти пізнавати духовний світ дитини, розуміти в кожній дитині "особисте". Як писав Сухомлинський: "Немає у світі нічого складнішого й багатішого людської особистості" (там же). І саме до особистості звернений педагог у своїй діяльності, тому вчитель - це людина, яка не тільки опанувала теорію педагогіки, вона ще і практик, який відчуває дитину, вона мислитель, який з'єднує теорію та практику воєдино".

Пріоритет у своїй педагогічній системі Сухомлинський приділяв, як ми вже відзначали, моральному вихованню, що повинно базуватись на почутті справедливості: "Справедливість - це основа довіри дитини до вихователя" (там же). При цьому основним методом уважав слово, але не повчальне чи пригнічуюче, а доброзичливе та привабливе. Він створив цілу теорію слова та його впливу на свідомість і поведінку дитини. Слово, на думку Василя Олександровича, повинно бути змістовним, мати глибокий сенс, емоційне насичення, повинно бути звернене до конкретного учня й відрізнятися правдивістю. Сухомлинський називав слово "найтоншим дотиком до серця", що здатне зробити людину щасливою й нещасливою. Більшість же шкільних конфліктів відбувається через невміння вчителів використовувати дар слова або через острах "закритих" тем, які при правильному підході можуть дати дитині моральні норми.

Новою в теорії Сухомлинського, що викликала широкий відгук, була ідея зближення школи та родини, як він це називав - "співдружність родини та школи". У статті "Слово до батьків", в інших роботах автор пропагував ідею повернення педагогічної відповідальності в родину. Він писав, що не тільки школа виховує й дає освіту, а й родина, причому з першого дня існування дитини вона виконує ці ж функції. Тому родина та школа повинні розвиватись разом. Сухомлинський закликав до педагогічної освіти не тільки дітей і вчителів, а й батьків. Сухомлинський із цього питання писав: "Удосконалення, поглиблення суспільного виховання означає не применшення, а посилення ролі родини. Гармонійний, усебічний розвиток можливий тільки там, де два вихователі - школа й родина - не тільки діють заодно, ставлячи перед дітьми одні й ті ж вимоги, а й є однодумцями, розділяють одні й ті ж переконання, завжди виходять з одних і тих самих принципів, ніколи не допускають розбіжностей ні з метою, ні у процесі, ні в засобах виховання" (Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості. - С. 377).

Loading...

 
 

Цікаве