WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Управлінська культура керівника школи в системі післядипломної педагогічної освіти - Реферат

Управлінська культура керівника школи в системі післядипломної педагогічної освіти - Реферат

Характеристика якості післядипломної освіти в сучасній парадигмі розвиту суспільства свідчить про збагачення її функцій. Ідеться не тільки про "додавання" розвивальної функції до адаптивної та компенсаторної, а й про їх якісну перебудову. Провідною функцією має стати розвивальна, оскільки післядипломна освіта орієнтується на визнання керівника як активного та самостійного суб'єкта власного навчання. Певною мірою, якою ця позиція сформована у професійній діяльності керівника, вона переноситься і до процесу власної навчальної діяльності. Водночас результативність освітнього процесу відбувається у практичній діяльності на теоретико-методологічному, психолого-педагогічному та предметно-методологічному рівнях з урахуванням усіх факторів, що сприяють цьому процесу.

Аналіз літературних джерел з історії та теоретичних аспектів організації сучасного процесу підвищення кваліфікації допоміг визначити найактуальніші проблеми, які потребують свого дослідження і практичного вирішення, а саме:

Орієнтація змісту курсової форми підвищення кваліфікації не тільки на озброєння керівників новими знаннями та вміннями, а й на глибоку передумову психологічних настанов, мотивів і навіть ціннісних орієнтацій самої особистості керівника. Саме курсовий етап створює для цього необхідні передумови: інтенсивне заглиблення в пізнавальну діяльність; активна комунікація з колегами та викладачами в навчальній групі; а тимчасовий відрив від практичної діяльності дає можливість для самоаналізу професійної діяльності.

Підсилення загальнометодичної та смислоутворюючої (світоглядної) складової змісту підвищення кваліфікації керівників, що необхідно для забезпечення стратегічної та інноваційної діяльності сучасних керівників шкіл, для свідомого вибору та здійснення місії навчального закладу відповідно до потреб суспільства.

Запровадження андрагогічної адаптивної моделі організації навчального процесу відповідно до особливостей і закономірностей психології та педагогіки дорослих із перенесенням акценту на активно-розвивальні методи навчання.

Підсилення гуманітарної та загальнокультурної складової змісту підвищення кваліфікації з метою розвитку гуманістичних цінностей і людиноорієнтованого процесу управління та його демократизації.

Здійснення наступності між курсовим і міжкурсовим етапами підвищення кваліфікації в межах концепції безперервної освіти.

Система безперервного підвищення кваліфікації передбачає органічний зв'язок процесів курсового навчання та самоосвіти самих керівників у міжкурсовий період.

Курсове навчання є стимулом для самоосвіти й орієнтує керівників шкіл на відбір певного змісту для самостійного вивчення. А самоосвіта суттєво доповнює ті знання, які слухачі отримали на курсах. Цим воно здебільшого задовольняє професійні запити. Актуальною проблемою є встановлення взаємозв'язку між цими процесами та підтримкою їх на оптимальному рівні, що потребує тісних контактів між місцевими органами освіти та факультетами підвищення кваліфікації керівників освіти.

Яке питання точніше віддзеркалює реальність: ким або чим управляє керівник? Кого менеджер має на увазі, насамперед - особистість чи групу?

У багатьох посібниках з менеджменту й управління особистість не була предметом аналізу, оскільки увага приділялась плануванню, економіці, маркетингу, організаційно-технічним питанням. Тільки пізніше, після усвідомлення ролі груп та її складових у процесі праці, активно вивчались основні характеристики груп, людський фактор, поведінка особистості.

Заслугою багатьох дослідників управління стало вивчення людини, її особистих якостей. Багато управлінців використовували у своїй діяльності відкриття та досягнення психології у вивченні особистості.

Новий підхід до управління базується на визнанні пріоритету особистості перед виробництвом, перед інтересами підприємства, фірми, закладу. Саме така постановка питання відтепер становить культуру управління. Саме тому не обійтися без психологічних знань про особистість.

Ми намагалися дослідити, що являє собою управлінська культура як властивість особистості, її структурні та змістовні характеристик, яким чином вона розвивається. Керівник школи цікавить нас також як особистість та індивідуальність, оскільки він, з одного боку, є суб'єктом соціальних стосунків та свідомої (управлінської) діяльності, з іншого, - його управлінська культура віддзеркалює своєрідність, неповторність, унікальність особистості керівника школи.

Коли йдеться про особистість керівника, то певною мірою можна виділити два аспекти проблеми: 1) пов'язаний з інтересом до суттєвих властивостей людини, яка стала керівником; 2) пов'язаний з розумінням особистісного змісту діяльності керівника сучасної організації. Оскільки керівник - це суб'єкт управлінської діяльності, то особистість керівника є певною гранню суб'єкта такої діяльності.

У нашому дослідженні ми виходили з розуміння особистості як інтеграції інтеріндивідуальної та інтраіндивідуальної її підсистем (Б. Ананьєв), як співвідношення біологічно зумовлених особливостей особистості та її соціальних якостей (К. Платонов), а також як референтної та самореферентної системи, що забезпечує взаємодію людини зі світом, як внутрішнім (самореференція або зіставлення системи із самим собою), так і зовнішнім (референція - зіставлення системи з навколишнім середовищем).

Таким чином, особистість керівника відбиває персоніфіковану систему взаємодії керівника як суб'єкта управлінської діяльності з його організаційним і життєвим оточенням.

У нашій статті ми спиралися на висновки Б. Ананьєва про індивідуальність кожної людини, яка є інтегрованою їх властивістю, що поєднує природні та особистісні характеристики. Управлінську культуру ми розглядаємо як властивість, що належить конкретним людям, і її своєрідність розкривається через індивідуальність керівника як носія цієї культури. А під терміном "властивість особистості" ми розуміємо найбільш загальний серед інших, які описують стійкі властивості особистості.

Управлінська культура керівника як цілісна властивість особистості виявляється у процесі професійної управлінської діяльності; характеризує особливості свідомості, поведінки, спілкування та управління керівника; забезпечує усвідомлення та культуродоцільність професійної діяльності; стимулює творчий розвиток (особистісне зростання, самоактуалізацію) керівника у процесі його діяльності.

Безумовно, керівник сучасної школи має бути носієм високої загальнолюдської культури, що визначається, насамперед, справжньою інтелектуальністю та високою духовністю, широким світоглядом, глибокою ерудицією, а також повинен мати справжні поняття про честь, совість, громадську мужність, уміти володіти собою в будь-якій, навіть екстремальній ситуації.

Управлінська культура може виступати і як умова успішної управлінської діяльності, і як її складова, і як одна з характеристик носія управлінської діяльності.

Ми вважаємо доцільним виділити три рівні сформованості управлінської культури керівника школи:

рівень потенційної управлінської культури;

рівень актуалізації управлінської культури;

рівень розвинутої управлінської культури.

Узагальнені емпіричні ознаки керівників, які володіють потенційною управлінською культурою (рівень початкового етапу професійного становлення керівника в галузі освіти): недостатня теоретико-методологічна база в галузях, важливих для успішної діяльності керівника школи; відсутність або невеликий стаж управлінської діяльності на посаді директора школи (до п'яти років); низький рівень підготовки до самоосвітньої діяльності.

Рівень актуалізації управлінської культури визначається такими особливостями: наявність умінь і досвіду самоосвітньої діяльності; невисока ефективність управлінської діяльності; застій у розвитку освітнього закладу; недостатня творча активність; наявність достатнього професійного досвіду (більше п'яти років).

Рівень розвинутої управлінської культури був виділений для малочисельної категорії директорів, яких відрізняють такі особливості: високий рівень розвитку професійно важливих якостей і теоретичної підготовки; лідерські риси, новаторський підхід до професійної діяльності; високий рівень готовності до самоосвіти; постійний процес самовдосконалення.

Дані нашого дослідження свідчать, що рівень сформованої управлінської культури більшості керівників шкіл (77 %) може бути охарактеризований як рівень потенційної управлінської культури. Рівню актуалізації відповідає управлінська культура кожного восьмого (16 %) респондента. Про розвинуту управлінську культуру ми можемо говорити лише у 7 % керівників шкіл.

Отже, у пошуку найбільш раціональніших шляхів освіти керівників робляться перші кроки. Як свідчить практика, переважними методами лишаються інформаційні, які вимагають від слухача усвідомлення несуперечливого, точного знання, однозначних висновків і безальтернативних рішень. Значною мірою така стратегія навчання пояснюється цілою низкою суперечностей між:

реальною структурою закладів післядипломної освіти та освітніми потребами керівників;

об'єктивними потребами в постійному підвищенні професійного рівня управлінців і відсутністю ефективного механізму, що стимулює їх до подальшої освіти та систематичного збагачення творчого потенціалу;

специфікою навчального процесу та недостатньою розробкою сучасних освітніх технологій;

вимогою в андрагогічній підготовці спеціалістів системи післядипломної освіти та нестачею кваліфікованих кадрів;

зростаючою потребою у проблемно-методологічному підході у процесі освіти та позицією частини слухачів, зацікавлених насамперед у прямому перенесенні отриманих знань у власну управлінську діяльність;

запровадженням у слухацьку аудиторію інтерактивних технологій і виникненням у ряді випадків стрес-факторів (страх перед грою через необхідність зміни звичних ролей, побоювання показати свою некомпетентність тощо).

Loading...

 
 

Цікаве