WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Управління розвитком педагогічної системи в сучасному загальноосвітньому закладі - Реферат

Управління розвитком педагогічної системи в сучасному загальноосвітньому закладі - Реферат

Управління розвитком педагогічної системи в сучасному загальноосвітньому закладі

Освіта ХХІ століття характеризується постійним пошуком шляхів її модернізації. Характерною ознакою сучасного періоду розвитку вітчизняної освіти є масове впровадження інноваційних ідей у практику виховання підростаючого покоління

Як ми знаємо, інновації в педагогіці - це нововведення в педагогічний системі, які поліпшують протікання та результативність навчально-виховного процесу. Зазвичай, інновації - це зміни всередині самої педагогічної системи.

Сьогодні суспільство висуває високі вимоги до управління освітнім процесом. Одним із принципів, яким повинен керуватися у своїй діяльності керівник навчального закладу, є принцип науковості. Будь-який адміністратор повинен володіти інформацією про найновіші досягнення педагогічної та психологічної наук. Ефективне керівництво навчально-виховним процесом неможливе без глибокого проникнення в його суть. Тому завданням виступає з'ясування змісту поняття педагогічна система та її елементів із метою визначення напрямків інноваційних перетворень у межах цієї системи.

За І. Підласим, педагогічна система - це об'єднання компонентів, яке залишається стійким при змінах, що не перевищують допустимих меж. Структурними елементами будь-якої педагогічної системи автор називає:

1) учнів;

2) цілі виховання;

3) зміст виховання;

4) процеси виховання;

5) учитель (або ТЗН);

6) організаційні форми виховної роботи.

Незаперечним є той факт, що при переході суспільства з одного етапу свого розвитку на інший, більш прогресивний, змінюються цілі виховання (2-й елемент). Це в свою чергу забезпечує зміни у структурі інших елементів. Нові підходи до визначення цілей зафіксовані у Концепції загальної середньої освіти. Освіта ХХІ століття - це освіта для людини. Її стрижень - розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти та саморозвитку, уміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання та вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на краще своє життя та життя своєї країни.

Визначені цілі допомагають встановити пріоритетні напрями модернізації змісту шкільної освіти є загальнолюдські та національні цінності, сконцентрованість на актуальних і перспективних інтересах дитини. Отже, основні директивні документи освіти підтверджують факт зміщення вектора педагогічної уваги із завдання озброєння учня міцними знаннями в напрямку процесу становлення та розвитку життєво активної, гуманістично спрямованої особистості, яка у своїй діяльності керуватиметься загальнокультурними та національними цінностями.

Яким сьогодні суспільство хоче бачити підростаюче покоління? У період розвитку інформаційно-технологічного суспільства проблема інформованості переважної кількості учнів не є актуальною. Сьогодні з альтернативних джерел будь-яка дитина може самостійно отримати корисну для себе інформацію, тому традиційні методи навчання, у основі яких лежить монолог учителя, не зможуть забезпечити прогресивних змін у структурі особистості учня. Нині життя вимагає сформованості в нього таких умінь, як: оцінити виконану навчальну роботу, визначити її важливість для себе; виробити позитивне ставлення до учіння, формувати внутрішню позитивну мотивацію; уміння не переступити межу дозволеного; здійснити самостійний вибір форми та методу навчання, контролю й оцінки своєї діяльності; виробити емпатійність і толерантність до оточуючих тощо.

Не викликає сумніву той факт, що з метою реформування освіти існує необхідність перегляду підходів не лише до визначення мети та завдань шкільної освіти, формування її змісту, а й організаційних форм навчально-виховного процесу (6-й елемент). Необхідна переорієнтація на людину, на те, щоби створити можливості кожному стати самим собою. Основи цих значимих змін закладаються в освітньому закладі безпосередньо на уроці. Яким же повинен бути урок за таких умов? Як на уроках закладаються підвалини майбутніх змін? Аналіз сучасної педагогічної літератури свідчить, що зміни неможливі без застосування на уроках інтерактивних технологій, які ґрунтуються на діалозі, моделюванні ситуацій вибору, вільного обміну думками, авансуванні успіху.

Сьогодні дійсно створені різноманітні навчальні заклади нового типу, що працюють у новому режимі. У традиційній школі також нікого не здивуєш різними наборами інтеракцій. На нашу думку, навіть найфундаментальніших змін елементів 1, 2, 3, 6 недостатньо для реалізації завдань, які стоять перед сучасною школою. Генеральні фактори розвитку існуючої педагогічної системи не лежать на поверхні. Щоби визначити першопричини в реформуванні освіти, зробимо спробу детального аналізу 4-го елемента - процесу виховання (відповідно і навчання).

Аналіз основних степів навчально-виховного процесу (мета - зміст - методи - форми - засоби - результат) приводить до міркувань за попередньою схемою, а, значить, знову може привести до глухого кута. Але, якщо розрізнити поняття навчальний процес і процес навчання, то вийде, що вирішення проблеми варто шукати саме тут. Адже процес навчання - це взаємодія вчителя - учня, яка і веде до досягнення поставленої мети. Процес навчання включається в навчально-виховний процес, і, якщо його виокремити та детально проаналізувати умови ефективності його протікання, то це наведе на думку, що першочергових змін потребують саме учасники навчально-виховного процесу - учитель і учень (1-й і 5-й елементи). Іншими словами, серед основних компонентів педагогічної системи (цільовий, змістовий, діяльнісний, результативний) радикальних змін потребує діяльнісний.

Якщо реформування освіти екстенсивним шляхом потребує додаткових витрат (випуск нових підручників, дидактичних посібників, комп'ютеризація навчального процесу, моніторингові дослідження, розробка різноманітних вимірювачів навчально-виховного процесу тощо), то зміни у структурі "вчитель - учень" можна здійснити інтенсивним шляхом, без залучення додаткових засобів.

Ще один аргумент на захист останньої ідеї криється в одній із закономірностей педагогічного процесу, якими не можна нехтувати: а) потребами суспільства й особистості; б) можливостями суспільства (матеріальними, економічними); в) умовами протікання процесу (морально-психологічними, санітарно-гігієнічними тощо). Очевидно, що створити в будь-якому закладі санітарно-гігієнічні, матеріальні чи інші умови набагато простіше, ніж водночас змінити тип стосунків у системі "вчитель - учень".

Чому розв'язання цієї проблеми може стати поштовхом до розв'язання інших завдань? Дидактику можна умовно уявити як суму деяких прийомів, суму технологій. Але існує зворотна сторона дидактики - це сама людина. Ми її вчимо, а вона живе... Який він, учитель традиційної школи? Як ми знаємо, будь-яка професія деформаційна. Серед професійних педагогічних деформацій, породжених традиційною школою, можна виділити головні: 1) стереотипізація мислення (опір новому, нездатність зійти з протоптаної доріжки); 2) агресивність (досить часто у прихованій формі); 3) авторитаризм (учитель - істина в останній інстанції); 4) інертність; 5) комунікативна замкненість; 6) неадекватна самооцінка (найчастіше завищена).

Під час анкетування освітян на прохання схарактеризувати гарного вчителя були виділені такі ознаки: компетентність, працелюбність, порядність, урівноваженість, чесність, пунктуальність, відповідальність, допитливість, емоційну стабільність, азартність, толерантність, почуття гумору, здатність до співпереживання, розкріпаченість, любов до дітей, демократичність. Аналіз результатів цього дослідження підтверджує висновки щодо актуальності зазначеної проблеми. Причини гальмування реформ визначаються типом організаційної культури школи (органи управління - адміністрація - учитель - учень).

Ми перевіряємо (як і нас перевіряють), навчили ми учня чи ні. Що відбувається з ним у той момент, коли ми пропонуємо йому певний матеріал, а він не може його зрозуміти. Нас цікавить лише формальна сторона. Тобто результат, а не процес. Тому і створюються різні вимірювачі ефективності навчально-виховного процесу (тести, зрізи, моніторинги тощо). Можливо і не треба ніяких вимірювачів? Вимірювати варто умови, у яких протікає навчальний процес.

Нині дійсно розпочався процес долання стереотипів у шкільній практиці, йде процес переоцінки цінностей. Визначальним поняттям освіти ХХІ століття оголошено Людину. Гуманізм у педагогіці - це ставлення до людини (учителя та учня) яке до найвищої цінності.

Із чого розпочати створення школи, що працює на засадах гуманізму? Говорять, що школу будують двічі: спочатку - будівельники, а потім - учителі й учні. А ще говорять, що спочатку змінюється вчитель, а потім він змінює методологію, що викличе прагнення до само зміни і в самих учнів.

Перш, ніж змінити психологію вчителя, необхідно сформувати в нього позитивні внутрішні мотиви до реформаторської діяльності. Успіх буде гарантований, якщо кожен педагог зможе поставити перед собою та знайти відповіді на такі питання: чому я хочу змінити стару традиційну систему? чого я хочу досягти? що саме я буду змінювати? яким шляхом мені вдасться це зробити? яких змін я зможу добитися?

Одним із стимулюючих факторів мотивації педагога є цікава робота. Вона дає людині відчуття того, що вона також вчиться та може розвиватися. Учитель має зрозуміти, що той, хто має певний інтерес до праці, досягає кращих результатів, ніж люди незацікавлені. Очевидно, що ніякими нормативними документами, інструкціями та наказами досягти цього не вдасться. Багато чого залежить від особистого прикладу керівника закладу, його вміння створити атмосферу довіри між адміністрацією та вчительським колективом, що у свою чергу трансформується на стосунки між вчителями й учнями.

Loading...

 
 

Цікаве