WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Управління освітою: синергетичні підходи - Реферат

Управління освітою: синергетичні підходи - Реферат

Як доводить практика, трансформація суспільств характеризується запізненням зміни управлінської парадигми, що виступає суттєвим чинником стримування соціально-економічного розвитку. Причин такого запізнення багато, вони різнопланові й не всі остаточно з'ясовані. Однією з них, на нашу думку, є недостатньо чітке уявлення суб'єктів управління про новітні соціальні технології. При вирішенні якісно нових проблем у практичній діяльності дуже часто використовують застарілі методи, способи управління, унаслідок чого розвиток суспільства йде стримано. Для того щоб реформи почали працювати на окреслені цілі, необхідні інноваційні підходи в концептуальній та технологічній сферах управління, а також люди, групи, організації, котрі їх упроваджуватимуть.

Трансформаційні процеси в умовах демократії є детермінованим хаосом, з якого народжується новий суспільний порядок. Нерозумінням цього простого, з точки зору синергетичної методології, факту прибічниками жорсткого авторитаризму пояснюється їхнє негативістське ставлення до модернізації та демократії як до дестабілізуючих чинників.

На сучасному постнеокласичному етапі розвитку науки світоглядні, методологічні та епістемологічні орієнтири минулого багато в чому вже втрачають свій сенс, потребують корегування. Здобутки наукових досліджень останнього часу все частіше свідчать про кардинальну відсутність усталених істин, про зміщення акцентів і про вирішальні зміни у відкритті нових перспектив. Криза основ, сумнів, невизначеність і непевність - усі ці порушення рівноваги, які останнім часом стали притаманними сучасній науці, епістемології і нашій культурі загалом, - аж ніяк не означають, що дослідження увійшли у фазу стагнації.

СИНЕРГЕТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ

Характеризуючи ступінь наукової розробленості проблеми впровадження нелінійного управління, згадаємо, що корифей синергетики І. Пригожин наголошував на унікальному положенні синергетики як "поетичного прислуховування до світу". Специфічне бачення світу як хаосу, позбавленого причинно-наслідкових зв'язків і ціннісних орієнтирів, "світу децентрованого", що виявляє себе у свідомості лише у вигляді ієрархічно невпорядкованих фрагментів, і отримало назву "постмодерністської чуттєвості" як ключового поняття постмодернізму.

Публікації соціосинергетичного змісту в останні роки почали регулярно з'являтися на сторінках наукової публіцистики. Маємо значний потенціал вітчизняних досліджень у цьому напрямі (роботи В. Буданова, Н. Булгакової, В. Вандишева, І. Добронравової, В. Костєва, С. Кримського, В. Кушніра, В. Лутая, П. Надолішнього, А. Назаретяна, М. Ожевана, М. Поповича, В. Редюхіна, С. Сітька, В. Цикіна, С. Шевельова).

Так, на думку М. Ожевана, корективи, які вносить синергетика в технологію соціального управління, є доволі-таки істотними. На відміну від традиційно-кібернетичних, синергетичні способи керування складними системами зовсім не ставлять собі за мету, щоб система обов'язково функціонувала наперед заданим чином. А тому керівник-синергетик у керованій ним системі вбачатиме не пасивний об'єкт, а рівноцінного суб'єкта. Відповідно, він впливатиме на ключові параметри керованої системи більш-менш непередбачуваним чином залежно від того, яким є рівень самоорганізації даної системи та наскільки охоче вона вступає в діалог з керівником. Тим більше це важливо, коли йдеться про соціосистеми. А ще важливіше - стосовно керівництва у сфері державного управління освітою.

Багатьох непорозумінь удалося б уникнути без особливих труднощів, якби завжди враховувався і неухильно витримувався суб'єкт-суб'єктний принцип, бо протилежний йому принцип суб'єкт-об'єктний є недоречним хоча б тому, що неуникно спричиняє грубе маніпулювання в політичній практиці з усіма його небажаними небезпечними наслідками.

Реформування вітчизняної системи політичної влади також не повинно сприйматися як волюнтаристська соціо-інженерна дія, що намагається "увігнати" державноуправлінські відносини під штучно створену модель, а як ініційоване суб'єктом реформаторської практики доцільне збудження соціального середовища, яке здатне згодом після такого збудження самодобудовуватися в напрямку до одного з атракторів. Саме під таким кутом зору необхідно сприймати процеси політичної реформи і саме під таким кутом зору необхідно аналізувати управлінські технології в регіональному управлінні.

У вітчизняній науці державного управління синергетичний підхід до проблем управління загалом, а регіонального зокрема впроваджується науковцями Національної академії державного управління при Президентові України. Зміна парадигми управління освітою, що реалізується в мінливому нестабільному середовищі, є необхідною та можливою на основі застосування принципів нелінійного управління на рівні держави, регіону, міста, сільського району. Нелінійний підхід є оптимальним за умов обмеженості ресурсної бази, закріпленої в законах та Бюджетному кодексі, децентралізації освітньо-управлінських відносин і неможлівості ефективно впливати на події звичним централізованим шляхом.

В. Павлов запропонував схему структуризації політики регіонального розвитку, згідно з якою вона включає державну регіональну політику та регіональну соціально-економічну політику. Остання розробляється на основі першої, виходячи з її концепції, принципів і базових засад. Державна регіональна політика спрямовується на забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів та збереження територіальної цілісності України як унітарної держави.

Щодо регіональної соціально-економічної політики, то вона, на думку автора, повинна базуватись на таких основних принципах: пріоритетності соціальних цілей, забезпеченні сприятливих умов життєдіяльності населення, необхідності координації діяльності економічно незалежних підприємницьких структур, ураховуючи їх вплив на навколишнє середовище, визнанні відносин самостійності регіонів у вирішенні економічних, соціальних, екологічних завдань при одночасній допомозі з боку держави.

Освітня політика на регіональному рівні охоплює реалізацію бюджетних відносин, господарського розвитку, приватизації, соціального захисту та охорони здоров'я працівників освіти, захисту прав людини тощо. Такий спектр напрямів діяльності вимагає від керівництва місцевої державної адміністрації та управлінь (відділів) освіти нових адекватних технологій управлінської діяльності. Централізоване "ручне" управління в більшості випадків не спрацьовує і не продукує позитивні видозміни суспільних відносин на майбутнє, а функціонує в режимі "пожежної команди" з реагуванням на найнебезпечніші проблемні вогнища, що вже запалали.

На нашу думку, соціосинергетичні підходи в управлінні освітою регіону можуть дати необхідний позитивний імпульс для реального становлення громадянського суспільства, самоорганізації населення та роботи в умовах децентралізації. Реальна децентралізація державної влади можлива за умов організаційної структурованості територіальної громади, ініціативності в роботі органів самоврядування та самоорганізації населення, наявних реальних зворотних зв'язків між органами виконавчої влади та місцевою громадою. Покращення діяльності органів влади можливе лише за умов існування активно працюючих осередків самоврядування та самоорганізації. Тим більше, що вже реально створена і діє нормативно-правова база самоорганізації, а саме: закони "Про місцеве самоврядування", "Про органи самоорганізації населення", підзаконні акти, що регламентують діяльність шкільних рад, піклувальних рад, громадськості мікрорайону та їхній вплив на діяльність навчально-виховного закладу тощо.

Активна співпраця місцевої державної адміністрації з органами місцевого самоврядування сприяє інституалізації теріторіальної громади, створенню органів самоорганізації населення. Сприяння в межах закону діяльності об'єднань громадян, різноманітним фондам, благодійним та релігійним організаціям створює ті точки біфуркації, через які соціальну систему регіону можна виводити на певний стійкий атрактор. Обмеженість ресурсів і повноважень місцевого органу виконавчої влади за умов ринкової економіки спонукає керівників виробляти саме гетерархічну модель керівництва.

В. Хіценко зауважує, що, порівнюючи штучні та природні соціальні порядки, одразу видно, що людина-конструктор намагається створити ієрархічні системи з відносинами жорсткої підпорядкованості та монопольною владою центра. Застосування гетерархічних управлінських структур у практиці ми сприймаємо як ризиковану розкіш. Але давно відомо з теорії та практики управління, що більш ефективними для вирішення складних завдань є децентралізовані структури, які підтримують самокоординацію на основі правил, частково регламентуючих діяльність. На нашу думку, поточним режимом освітньої системи, що самоорганізується, повинна бути гетерархія, котра створює за необхідністю тимчасові ієрархії для вирішення проблем обмеженої складності.

Отже, не такою вже й важливою є величина, потужність керуючих впливів у порівнянні з правильним урахуванням просторово-часової архітектоніки керованої системи та розподілу в ній тих структур, які в синергетиці називаються дивними атракторами і які, образно кажучи, є привабливими віртуальними пунктами траєкторій системного саморозвитку.

Пошук варіантів соціоатракторів, на яких соціосистема освіти регіону зможе функціонувати в оптимальному режимі, здатність визначати точки збурення та майстерно впливати на них - саме такі вміння, на нашу думку, мають вирізняти керівника нової генерації у сфері державного управління освітою.

Таким чином, сучасне нелінійне управління сферою освіти передбачає можливість визначити "точки збурення" у полі управлінської свідомості керівника на етапах його підготовки та перепідготовки. Цими точками, на нашу думку, є професійна деонтологія та професійна ідеологія управлінця.

Loading...

 
 

Цікаве