WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Управління освітою: синергетичні підходи - Реферат

Управління освітою: синергетичні підходи - Реферат

Поняття "управлінська деонтологія" у вітчизняній науці державного управління з'явилося нещодавно і кореспондує воно таким поняттям, як "професійна культура", "професійна етика", "професійна мораль".

Управлінська деонтологія, на відміну від етики, є внутрішнім імперативом обов'язку, що спонукає особу сформувати для конкретної управлінської ситуації індивідуальну моральну норму, і що характерно, для кожного випадку іншу.

Практично двох деонтологічних норм не буває - вони не можуть бути ідентичними для різних людей. Це норма для однієї людини і тільки на даний випадок, а інша людина в подібній ситуації сформує для себе свою норму, іншу.

Професійна свідомість управлінця є основою для формування управлінської деонтології. Управлінська деонтологія як явище існує на всіх рівнях управління, у тому числі й у державному управлінні. А як наука, на відміну від медичної та юридичної деонтології, управлінська деонтологія тільки починає створюватися.

Термін "деонтологія" походить від грецького "вчення про потрібне та належне" (deon - обов'язок; logos - учення). Філософський енциклопедичний словник визначає деонтологію як розділ етики, що розглядає проблеми обов'язку і моральних вимог. У словнику іншомовних слів дореволюційного видання термін "деонтологія" визначає науку про обов'язки людини, про особисту і державну моральність, про особистісні та громадські обов'язки.

Уперше слово "деонтологія" як визначення вчення "про необхідне та належне" введено в обіг англійським філософом і юристом І. Бентамом у праці "Деонтологія, або Наука про мораль" (1834). Він уважав деонтологію наукою про професійні обов'язки, зокрема про внутрішній імператив обов'язку. Бентам стверджував, що початок користі є основою, а право та мораль - вирішальними чинниками деонтології.

У працях із юридичної деонтології деонтологія визначається як внутрішній імператив (двигун) службового обов'язку, що сформований людиною для себе під впливом нормативних і конкретних життєвих ситуацій, в яких вона опинилася. Це конкретна поведінка людини (за велінням душі та волі), але ця поведінка "разова", бо двох однакових ситуацій у житті не буває, бувають аналогічні, але не однакові.

Якщо для онтології важливим є хід думок у минуле, до початку створення, утворення, то для деонтології - хід думок у протилежний бік (у майбутнє) до дій, до потрібного та належного. Якщо онтологія відображає внутрішні процеси минулого, то деонтологія - внутрішні процеси ставлення особи до реальної дійсності, що найбільш знаходить свій вияв у обов'язках юриста: спілкуванні, прийнятті рішення, пізнанні явища тощо. Обов'язок - поняття ширше від усіх інших, оскільки в ньому основну роль відіграють внутрішні процеси - думки, а не дії. Тобто з почуття обов'язку, його ступеня випливають певні особисті норми, які характеризуються високою якістю.

Залежно від професії, існують різні види деонтології. Найбільш розробленою в Україні є деонтологія медична. Основоположником медичної деонтології став професор М. Петров, який на початку 50-х років минулого століття запропонував увести до практики медичної освіти навчальну дисципліну про правильне воз'єднання організаційних заходів, наукових знань і технічних прийомів турботливого ставлення до хворого з метою більш ефективного лікування і назвав її "медична деонтологія".

За словами О. Скакун, у другій половині 80-х років професором В. Горшеньовим уперше була запроваджена навчальна дисципліна "Юридична деонтологія" як пропедевтична, вступна, можливо, й експериментальна. У 1988 році видано відповідний навчальний посібник.

На думку С. Сливки, особливий інтерес становлять відмінності між професійною деонтологією, професійною етикою та професійною культурою, що є принциповим питанням предмета кожної з них. Так, нормативність трьох досліджувальних наук має різний зміст. Зокрема професійна культура та професійна етика виробляють для всіх фахівців норми, які здебільшого мають загальний декларативний характер. Ці норми мають загальнообов'язковий державно-професійний характер. Вони містяться в різноманітних морально-етичних кодексах, кодексах честі, відомчих статутах, наказах, пам'ятках тощо.

Деякі положення можуть бути зафіксовані в законах, проте деонтологія жодних нормативних положень не творить, а її вимоги ніде на письмі не відображені. Її нормативність полягає у виробленні професіоналом для себе особистих норм, які хоча й мають індивідуальний характер, призначені лише для конкретного випадку. Для іншого випадку норма буде іншою. Тому такі одноразові норми і є деонтологічними.

Центральною категорією управлінської деонтології є поняття обов'язку. Обов'язок являє собою усвідомлення особою безумовної необхідності виконання того, що заповідає моральний ідеал, що витікає з морального ідеалу. Обов'язок усвідомлюється як зсередини дана необхідність, як внутрішнє спонукання.

Для І. Канта обов'язок - це чистота морального мотиву та твердість моральних принципів. Через обов'язок стверджується і всезагальність морального закону і внутрішня гідність людини. Індивідуальна воля може трансформуватись у всезагальну, а доброчесність поєднатися зі щастям у тому випадку, якщо особа в самій собі знайде ту тверду моральну опору, яку вона раніше шукала у природі, у релігії, у суспільному середовищі.

Діяльність керівника здійснюється у просторі фізичних явищ і суспільних відносин. Управлінець емоційно реагує на ті чи інші елементи цих відносин, переживає їх, надає їм статусу бажаних, очікуваних, цінних або відторгає їх, уникає, уважає небажаними, руйнівними. Якщо те чи інше значення, афективний елемент ситуації чи окремий потяг набувають для особистості рівня "вищого стимулу" чи "вищого імпульсу" її активності, і це усвідомлюється особою, визнається нею в кожній конкретній ситуації діяння (чи в окремому типі ситуацій), то цей елемент ситуації стає ідеєю, яка може мати власне суб'єктивне або культурно-історичне значення.

Ідея постає як своєрідний "помислений образ" ситуації вчинку, в якому інтегровано спонукання діяння, комплекс мотивів, відповідний комплекс дій. На основі осягнення сутнісних явищ життя, оцінки їх індивід створює ідеал - загальну форму цілеспрямованої діяльності. Ідея та ідеал виступають не лише предметом дій людини - вони інтегрують навколо себе "мотиваційний контекст" ситуації, і відображений в ідеальному зміст стає спонукальним імпульсом для відтворення в реальності життя. Таким чином ідеї та моральні ідеали утворюють мотив діяльності.

Дискусійною в науці є проблема визначення джерел формування управлінської деонтології. Так, одні дослідники вважають, що таким джерелом може бути всебічна культурна та гуманітарна підготовка фахівців, зміст якої складає подолання вузькопрофесійного мислення; закріплення в їхній свідомості історічних, культурних, національних, мовних та інших гуманітарних цінностей; подолання соціального егоїзму та національної замкнутості; озброєння їх навичками наукового, творчого мислення та критичного ставлення до дійсності; культивування принципів моралі.

Дещо протилежну точку зору висловлює Б. Гаєвський. На його думку, відповідальність професіонала за свої дії - це не особистісна якість працівника, а організаційно-правове забезпечення його діяльності. Це створення такої системи управління, у якій навіть безвідповідальна особа не зможе і не захоче працювати безвідповідально, та й об'єктивно в організаційно-правовому плані не зможе працювати інакше. Б. Гаєвський вводить на означення такої системи поняття "режимна організація праці" (РОП).

Джерелами (зовнішніми формами) управлінських деонтологічних норм є:

теорії професійної етики;

професійно-етичні кодекси;

професійна присяга (обітниця).

Обітниця надихає на формування внутрішнього особистого (індивідуального) професійного та морального почуттів. Ці почуття мають зовнішній вияв у вигляді самодисципліни та самоконтролю. Моральний самоконтроль, який полягає у здатності самостійно регулювати та спрямовувати свою поведінку, залежить від вимогливості професіонала до себе, самокритичності, а також рівня свідомості, духовного розвитку та моральної культури особистості. Саме тому обітниця стала обов'язковою для державних і муніципальних службовців в Україні.

На нашу думку, саме у сфері формування деонтологічних складових управлінської свідомості вагому роль відіграють ідеологічні чинники, які суттєво впливають на свідомість і, як наслідок, на вчинки. Управлінська деонтологія керівника формується під впливом професійної спрямованості, психологічних, моральних та ідеологічних чинників. Ідеї, які є складовими ідеологій усіх рівнів, що впливають на управлінця, у тому числі і з боку інтегративної ідеології, ідеології освіти, освітніх ідеологій, корпоративних ідеологій, формують особистісну ідеологічну систему управлінця, яка впливає на мотивацію вчинка (виконання обов'язку). Тому, на нашу думку, є дискусійними положення про "безпристрасних" і "політично нейтральних" держслужбовців у системі освіти.

Поняття політичної нейтральності необхідно виважити на предмет характеру, глибини, меж і міри. Оскільки саме апарат державних органів і органів місцевого самоврядування ближче всього знаходиться до суспільства, то він і безпосередньо регулює суспільні відносини. А це також політика. Таким чином, політика здійснюється не тільки президентами та прем'єрами, а й чиновниками. Крім того, політична нейтральність не виключає можливості ідеологічної активності у провадженні та захисті цінностей ідеології, яка в певний момент стає ідеологією інтегративною.

УПРАВЛІНСЬКА ІДЕОЛОГІЯ

Систему ідей в управлінській корпорації, що виявлена ідеями керівників, окремих співробітників і корпорації в цілому (іноді у вигляді міфів, історій тощо), можна визначити як управлінську ідеологію. У цьому сенсі приходиться мати справу з ідеями в їхньому змістовному й порівняльному аспектах (спрямованість, змістовне навантаження, характер ідей і т. д.).

Ідейний вимір широкої корпорації включає в себе, поряд з управлінською ідеологією, також методи, прийоми, інструменти та принципи її вироблення, реалізації та підтримки в організації. Цей вимір, на відміну від власне ідей, характеризує певний тип мислення та уявлення реальності в організації, об'єднує в собі прийняті в ній прийоми та методи ідейного впливу як у середині компанії, так і на навколишнє оточення.


 
 

Цікаве

Загрузка...