WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Управління освітою: синергетичні підходи - Реферат

Управління освітою: синергетичні підходи - Реферат

Управління освітою: синергетичні підходи

Управління освітою є різновидом соціального управління, яке здійснюється в складному нелінійному середовищі і тому найбільш адекватно описується соціосинергетикою

Проблема синергетичного підходу до проблем управління освітою, на нашу думку, охоплює два основних аспекти: процес формування управлінської свідомості керівників закладів і системи освіти та процес розробки і реалізації управлінських рішень у системі освіти.

Дослідження першого аспекту починається з припущення, що, окрім відповідних знань, значну увагу в реформуванні системи державного управління освітою, змін у системі підготовки та перепідготовки керівних кадрів необхідно приділити чинникам свідомісного характеру, точкова дія на які дасть можливість сутнісно впливати на управлінську систему в цілому. Це чинники, що збурюють учинки та дії управлінця "зсередини", але формуються вони під впливом "навколишнього середовища" і знаходяться d постійному взаємозв'язку: середовище накладає відбиток на внутрішній світ особи - особа впливає на середовище. Ці чинники пов'язані з людським сприйняттям управлінських завдань корпусом керівників сфери освіти і продукуються в межах управлінської свідомості на рівні управлінської ідеології в її етико-моральній та деонтологічній складових.

Оскільки традиційний для радянської системи примусово-лінійний вплив на свідомість управлінця заборонений Конституцією, а процес формування професійної свідомості відбувається постійно, то саме точковий вплив на сфери управлінської ідеології та деонтології допоможе, на нашу думку, перевести систему професійної свідомості на оптимальний для суспільства атрактор.

Проблемам підвищення ефективності та системності державного управління присвячені численні роботи вітчизняних учених, зокрема С. Дубенко, Г. Лелікова, В. Лугового, Н. Нижник, О. Оболенського, В. Сороко, В. Яцуби та ін. В. Бакуменко визнає, що фактор участі людини в процесі управління, зокрема при прийнятті рішень, завжди супроводжується фактором імовірності, і відповідно, фактором ризику щодо вирішення актуальних проблем для досягнення визначених цілей організації. На думку дослідника, розглядаючи процеси прийняття рішень, слід ураховувати вплив на них цілеспрямованої (а не реактивної) поведінки людини. Такий підхід пов'язує процеси прийняття рішень із психологічною проблематикою категорії волі людини. Тому важливою для вивчення та розуміння в галузі державного управління є корпоративна свідомість державних службовців сфери освіти, що взаємодіє з полем інтегративної ідеології, ідеологій освітнього ряду і може або посилювати ці поля, або, навпаки, послаблювати.

ЧИНОВНИЦТВО У ДЗЕРКАЛІ МОРАЛІ

Проблеми професіоналізму та етики керівників і службовців завжди були і є в центрі наукових дискусій, оскільки ніде і ніколи у світі чиновництво вповні свідомо і добровільно не визнавало свою професійну або етичну недосконалість. Природно, що бюрократія докладає зусиль для створення в населення позитивного для себе образу і далеко небезуспішно.

Після Другої світової війни на Заході почали приймати кодекси честі і поведінки держслужбовців. 1958 року Конгрес США прийняв резолюцію, що встановлювала Кодекс поведінки всіх без винятку федеральних держслужбовців. Пізніше були прийняті Виконавчий наказ Президента США (1990), оновлений Акт про етику поведінки держслужбовців США (1978), Кодекс етичної поведінки членів Палати представників Конгресу США (1977). Але було б наївним ідеалізуванням вбачати практику застосування принципів - вимог до держслужбовців і виходити з того, що вони завжди і скрізь однаково ефективні.

Критики ідеальної моделі М. Вебера констатували, що реальна бюрократія - не машина, в її надрах поряд з раціональними компонентами існують нераціональні, разом з безособовими - особові, поряд із формальними - неформальні. У бюрократичній організації відбувається постійна гра між угрупованнями на різних поверхах її ієрархії, де ставкою є влада, контроль над організацією, не в останню чергу матеріальна користь.

Аналізуючи сучасну бюрократію в контексті природних тенденцій виникнення і розвитку організацій, не тільки властивих їм функцій, а й дисфункцій, дослідники дійшли висновку щодо неможливості уникнути соціальної патології в бюрократичних інститутах, а саме: суперечності між проголошеними цілями організації та її фактичними діями. Показники цієї патології досліджені французьким соціологом М. Крозьє. Ось головні з них:

метастази неформальних зв'язків, які за певних обставин мають тенденцію до формування в межах організації клік, мафіозних угруповань;

гальмування формальних зв'язків;

недоліки системи селекції та просування по службовій драбині працівників, зокрема випадків браку професійної компетенції керівників;

хиби обігу інформації;

неадекватність засобів керівництва цілям організації;

ритуальність;

формалізм;

непропорційність між винагородою та негативними санкціями;

культивування в організації мотивацій, які не збігаються з її цілями, трактування організації лише як знаряддя для досягнення приватних цілей;

переконання щодо малої суспільної ваги або навіть шкідливості цілей організації, сумніви з приводу можливості фактичної реалізації мети існування цієї організації.

На думку А. Торіцина, традиційне бачення чиновництва як апарату, що чітко виконує постанови та директиви центральної влади, не відповідає реаліям України. Неефективність лінійних методів управління, неформальні зв'язки мiж різноманітними сегментами чиновництва і правила гри, інституціоналізовані й успадковані з радянських часів, а також значний економічний та політичний потенціал, накопичений у процесі реформ, дозволяють бюрократії зайняти виграшні позиції по відношенню до уряду і блокувати або інтерпретувати на свою користь реформаторські дії центральної влади.

Я. Матвійчик зауважує, що "бюрократ" не перестає бути особою з тільки їй одній притаманними ознаками ірраціональності, суб'єктивізму та амбіційності. Однак, наділений часткою державної влади, він має бажання піднестися над категорією "громадянина", переставши йому (громадянину) служити. Він прагне, реалізувавши свої особистісні претензії, досягти такого соціального статусу, котрий дозволить йому перестати бути звичайним членом громади та суспільства. Соціального визнання йому стає замало, він потребує "поклоніння". Влада стає для нього самодостатньою якістю (категорією, цінністю). Ці психологічні особливості служать внутрішніми мотиваційними каталізаторами посилення процесу бюрократизації, у середовищі яких незначний обсяг службової компетенції стає знаряддям її "абсолютизації" - тотального поширення й монополії на підпорядкування соціальних взаємодій.

Саме в такому середовищі і формуються відповідні корпоративна ідеологія та деонтологія, які можуть невидимо протидіяти та зупинити, а то й повернути назад хід будь-якої реформи, що ґрунтується лише на зовнішніх технологічних засадах.

Корпоративізм як явище є породженням будь-якої організації. На думку дослідників, у корпоративізмі знаходять багато корисного. Так, японські компанії формують корпоративні цінності навколо цінностей родинних. Внутрішній "корпоративний дух", на думку А. Кашпура, формується за допомогою засобів Public Relations. Корпоративізм необхідний для створення вертикальних зв'язків у системі управління організації та для розвитку організаційного патріотизму. Спеціалісти пропонують стимулювати здоровий корпоративізм шляхом організації корпоративних свят, установлення корпоративних символів та ідей, забезпечення соціальних програм для співробітників тощо.

Але інша сторона управлінського корпоративізму має наслідки спотворення управлінської ідеології та управлінської етики у вигляді хабарництва, корупції, чуток, брехні.

За словами Т. Джефферсона, мистецтво управління є мистецтвом чесності. Найбільш ґрунтовний аналіз обману даний у праці П. Екмана, у якій на виключно науковій основі розглядається поведінка особи в ситуаціях, коли вона намагається обманути іншу. За Екманом, брехня або обман - це дія, котрою особа вводить в оману іншу, роблячи це зумисно, без попереднього попередження про свої цілі та без чітко окресленого з боку жертви прохання не розкривати обман. П. Екман розрізняє дві основні форми обману:

замовчування (втаємничення істинної інформації);

викривлення (повідомлення неправдивої інформації).

Неправда лежить в основі чуток. Чутки, за визначенням О. Потєряхіна, це усна інформація, що стихійно передається з невизначеним ступенем достовірності, що стосується важливих для учасників комунікації явищ, і така, що відповідає спрямованості їх потреб та інтересів. Чутки доволі часто серйозно компрометують органи державного управління освітою. Чутки стосовно апарату управління породжуються, значною мірою, корпоративною залежністю та, відповідно, браком достовірної інформації, що поширюється в масах.

Вирішити проблеми корпоратизації та бюрократизації, як правило, пробують через зовнішні нормативні етичні обмеження шляхом прийняття поведінкових кодексів, які повинні стимулювати високі стандарти поведінки, посилити довіру до управлінців з боку громадян і надати певну допомогу у прийнятті рішень. Те, якій меті надається перевага, і зумовлює вибір моделі кодексу. В одних моделях - наголос на правових механізмах покарання у випадках зловживання владою і на засобах захисту. В інших головне - характеристика стандартів і процедур, які допомагають прийняти рішення. Але ніяким кодексом не примусиш особу діяти з максимальною віддачею, сприймати чужі проблеми, як свої.

УПРАВЛІНСЬКА ДЕОНТОЛОГІЯ

Виходячи із синергетичних принципів, вплив на управлінську свідомість, на нашу думку, можливо здійснювати в таких "точках", як управлінська ідеологія та управлінська деонтологія. Формуючи ці складові професійної свідомості, ми здійснюємо конструктивний і незаборонений законом вплив на процес становлення комплексної управлінської корпоративної свідомості і, як наслідок, отримуємо підготовлені кадри для нелінійного управління.

Loading...

 
 

Цікаве