WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Українська родина та соціалізація дитини - Реферат

Українська родина та соціалізація дитини - Реферат

Юність - це певний етап дозрівання й розвитку людини між підлітковим віком і дорослістю. Досить розгорнуту характеристику цього поняття дає І. Кон, трактуючи його як "фазу переходу від залежного дитинства до самостійної та відповідальної дорослості, що передбачає завершення фізичного, зокрема статевого, дозрівання, яке супроводжується досягненням соціальної зрілості". Сьогодні ця "фаза" позначається певними особливостями, що деяким чином різняться від її перебігу в минулі роки. Помітно прискорився час фізичного дозрівання, знизивши звичні межі цього явища. Більшої рельєфності та подовження набув період "рольового мораторію" - стану, коли юнак "приміряє" різні дорослі ролі, але ще не ідентифікується з ними повністю, перебудовуючи відповідні соціально-психологічні стереотипи.

Подовження юності має свої особистісні передумови, а саме - розширення сфери свідомого самовизначення і підвищення його самостійності. Як зазначає І. Кон, "психологічні горизонти людини в епоху книгодрукування та масових комунікацій не обмежені рамками безпосереднього оточення юнака. Більша свобода вибору сприяє формуванню більш гнучкого соціального характеру й забезпечує формування різноманітності індивідуальних варіацій".

Відомий підхід, за якого в юності вбачається "метафізичний дар", "першоданна природність", "єдино правомірний міст між цивілізацією та природою", "передцивілізаційний стан", "романтичний вік", покликаний "підвестися й скинути кайдани віджившої цивілізації, відважитись на те, на що в інших не вистачає життєвої відваги, а саме - знову заглибитись у стихійне".

Інші дослідники вважають якості, характерні юності, продуктом специфічних умов і виховання.

Е. Шпрангер розглядав юнацтво як період, що характеризується передовсім духовним розвитком. До основних новоутворень цього віку дослідник відносить: відкриття власного "Я", розвиток рефлексії, усвідомлення своєї індивідуальності та її властивостей, появу життєвого плану, установки на свідому вибудову власного життя. При цьому процес формування означених новоутворень відбувається за схемою "із внутрішнього плану в зовнішній".

К. Левін до основних процесів, притаманних юнацькому віку, відносив розширення життєвого світу особистості, кола її спілкування, групової належності, що зумовлює її орієнтації. Поведінку юнака, на його думку, визначає насамперед маргинальність (проміжковість) його становища. Специфічність такої соціальної ситуації виявляється в юнацькій психіці, яка характеризується внутрішніми суперечностями, невизначеністю рівня зазіхань, схильністю приймати межові точки зору, позиції.

Ж. Піаже основну увагу фокусує на специфіці юнацького мислення. Серед її особливостей він називає, по-перше, схильність до теоретизування, панування загального над окремим, прагнення до створення власних життєвих теорій і, по-друге, зміну відношення категорій можливості та дійсності, коли притаманний юнацькому віку егоцентризм змушує індивіда поводитись так, начебто весь світ має підпорядковуватись певним системам, а не навпаки.

Описуючи юнацький вік, Л. Божович акцентує увагу на розвитку мотиваційної сфери особистості: визначення свого місця в житті, формування світогляду та його вплив на пізнавальну діяльність, самосвідомість і моральну діяльність. Вирішальне значення дослідниця надає динаміці "внутрішньої позиції" особистості, що формується. "Внутрішня позиція", на її думку, складається з того, як дитина на основі власного попереднього досвіду, своїх можливостей, потреб і прагнень, що виникли раніше, ставиться до того об'єктивного становища, яке вона посідає в житті в даний час і яке хотіла б займати. Саме ця внутрішня позиція обумовлює певну структуру її ставлення до дійсності, до оточуючих і до самої себе. "Крізь цю внутрішню позицію й переломлюються в кожний даний момент впливи, що надходять від навколишнього середовища".

У 15-16 років з'являється посилення диференційованості й узагальненості інтересу до власного внутрішнього світу, що веде до становлення стійкого уявлення про себе як цілісну особистість. Саме на базі такого уявлення у 16-17 років виникає особливе особистісне новоутворення - самовизначення.

Юнацький вік є початком свідомого пошуку, визначення сенсу життя, напрямків життєтворчості. Спочатку - це не зовсім зрозуміла мрія, яка поступово виростає в уявлення про певну життєву перспективу, майбутнє самовизначення, життєвий ідеал тощо. Смисложиттєві роздуми (соціальна рефлексія) часто спрямовані в майбутнє, на пізнання свого життєвого призначення, адже саме тут створюються життєві плани, які особистість має намір реалізувати в майбутньому. Це сенситивний період для вольової, цілеспрямованої самовибудови. Він характеризується сформованістю (тією чи іншою мірою) "ціннісного ядра" та потребнісно-мотиваційної сфери, здатністю концептуально мислити; наявністю певного світоставлення; порівняно великим індивідуальним і соціальним досвідом і комунікативним стрижнем особистості; власним відносно цілісним "деревом цілей" для життя; сформованою на відповідному рівні "Я-концепцією"; розвиненою емоційною сферою.

Звернення до наукової літератури засвідчує, що однією з важливих проблем юнацького віку є проблема "батьків і дітей", послідовності та конфлікту поколінь. Передумовою цього виступає збільшення кількості соціально значущих змін, що набувають прискореного розвитку. Прискорення темпів "соціальної динаміки, перетворення старих і виникнення нових соціальних структур, трансформація соціальних ідеалів і цінностей неминуче задають нові параметри перебігу соціалізації, пред'являючи до його суб'єкта підвищені вимоги до формування нових моделей соціальної поведінки, конструюванні персональної системи цінностей та індифікаційних структур особистості". А чим помітніша різниця між поколіннями, тим складніше механізм трансмісії, передачі культури від старших молодших і тим "селективніше ставлення молодших до свого соціального й культурного спадку".

Взаємини поколінь ніколи не були (та й не можуть бути) рівними, симетричними. Досить образну характеристику міжпоколіннєвої різниці дала М. Мід. Пов'язуючи характер таких взаємин з темпом суспільного розвитку та пануючим типом сімейної організації, учениця Боаса виокремлює в історії людства три типи суспільства: постфігуративний, де діти вчаться переважно у старших, переймаючи від них досвід, норми, ціннісні орієнтири, установки; конфігуративний, в якому і діти, і дорослі навчаються насамперед у рівних собі, в однолітків; префігуративний, де старші не тільки навчають дітей, а й самі вчаться в них.

Окреслені особливості юнацького віку зумовлюють відповідне ставлення до навколишнього світу, оточуючих людей, впливають на формування внутрішнього світу юнаків і дівчат, на їхню поведінку. І хоча, як уже зазначалось вище, для старшокласників характерні досить розгалужені зовнішні контакти, сім'я продовжує відігравати важливу роль у їхньому розвитку, виступаючи дійовим чинником (і в разі позитивного впливу, і в разі привнесення негативних аспектів) цього процесу.

Література

1. Авер'янова Г., Москаленко В. Особливості економічної соціалізації молоді в умовах трансформації українського суспільства // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні. - К., 2003.

2. Антонов А. И., Медков В. М. Социология семьи. - М., 2000.

3. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - М.: Просвещение, 1968.

4. Кон И. Ребенок и общество. - М., 1978.

5. Леонтьев Д. А. Тест смысложизненных ориентаций (СЖО). - М.: Смысл, 1992.

6. Манн Т. Доктор Фауст // Собр. соч.: В 10 т. - М.: Художественная лит-ра, 1960. - Т. 5.

7. Российская педагогическая энциклопедия: В 2 т. / Гл. ред. В. В. Давыдов. - М.:Большая Российская Энциклопедия, 1998-1999. - Т. 2.

8. Шапарь В. Б., Тимченко А. В., Швидченко В. Н. Практическая психология. Инструментарий. - Ростов н/Д.: Феникс, 2002.

9. Mead M. Sex and Temperament in Three Primitive Societies. - N.Y., 1950.

Loading...

 
 

Цікаве