WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Українська родина та соціалізація дитини - Реферат

Українська родина та соціалізація дитини - Реферат

Характер спілкування батьків і дітей значною мірою залежить від батьківської позиції стосовно дитини. Ф. Райс вирізняє чотири основних типи керівництва та спілкування батьків з дитиною: автократичний; авторитетний, але демократичний; ліберальний і хаотичний.

Д. Едлер розширює цей перелік, пропонуючи сім типів (стилів) батьківсько-дитячих взаємин. Автократичний стиль, як межовий варіант батьківського керівництва, виключає участь дитини як в обговоренні проблем, так і у прийнятті рішень. Авторитарний стиль, хоча і залишає за кимось із батьків абсолютну владу й необмежене право прийняття рішень, усе ж таки залишає для дитини можливість висловити свою думку, але без права голосу. Демократичний стиль керівництва передбачає рівноправну участь батьків і дитини в обговоренні та прийнятті рішення, ураховуючи досвід і рівень компетентності кожної зі сторін. Егалітарний силь абсолютизує рівень позицій старших і молодших членів сім'ї, не диференціюючи їхні ролі у взаємодії і, відповідно, не враховуючи вікові, індивідуальні відмінності між ними. Дозволяючий стиль характеризується посиленням ролі дитини, зростанням її активності в управлінні сімейною взаємодією, що поєднується зі зростаючою готовністю батьків некритично погоджуватися з будь-яким рішенням, яке їм пропонується. За ліберального стилю взаємин право рішення повністю передається дитині і вона вже сама вирішує, чи повідомляти батьків про свої дії. І, нарешті, ігноруючий стиль батьківсько-дитячих взаємин являє собою повну незалежність і дистанційованість кожної зі сторін, коли батьки не цікавляться справами дитини і не беруть у них ніякої участі, а дитина, у свою чергу, не вважає за потрібне повідомляти батькам свої плани та дії.

Міра морально-емоційного забарвлення неоднакова в різних типах внутрішньосімейних взаємин. Неоднаковим є і його вплив на моральний і психічний розвиток дитини. Найбільш сприятливий характер внутрішньосімейних взаємин притаманний демократичному типу сім'ї, що у свою чергую підвищує її виховний потенціал. У такій сім'ї спостерігається краща успішність дитини в навчанні, у неї більш розвинені такі почуття, як самостійність, дисциплінованість, працелюбність, відповідальність, щирість, самокритичність. Діти, які виховуються в таких сім'ях, виявляють кращу підготовленість до майбутнього утворення власної сім'ї, виконання ролі сім'янина; структура їхніх життєвих цілей має досить високу соціальну цінність.

Сформована на основі негативних внутрішньосімейних стосунків поведінка молодої людини призводить до порушення суспільних і соціальних норм життя, вона ж стає однією з головних причин емоційних страждань, духовної глухоти. Як правило, деформовані внутрішньосімейні стосунки призводять до асоціальності власне сім'ї, яка вступає в конфлікт із морально-правовими вимогами суспільства, припускається різних видів правопорушень. Це, у свою чергу, негативно позначається на соціальній адаптації дітей. Не вбачаючи позитивного ідеалу в батьках, дитина не може вибрати собі й високогуманну та благородну роль соціальної поведінки та діяльності. Утрата сім'єю виховних можливостей, соціалізації дітей завжди веде до неблагополуччя, унаслідок чого складаються несприятливі умови духовного та особистісного зростання дитини.

Конфліктна атмосфера сім'ї пояснює таку парадоксальну ситуацію: "важкі" діти іноді зростають у сім'ї із хорошими матеріальними умовами й відносно високою культурою батьків (у т. ч. й педагогічною). І, навпаки, у погано забезпеченій сім'ї в батьків з низькою освітою діти характеризуються досить широкою палітрою позитивних якостей. Це показник того, що ні матеріальні умови, ні культура батьків доволі часто не спроможні компенсувати виховну неповноцінність стресової, напруженої атмосфери сім'ї. "Аномалії у психічному й моральному розвитку дитини, що виникають в умовах неблагополучних сімейних відносин, не є наслідком тільки їх. Вони можуть виникати під впливом цілого ряду сторонніх негативних явищ, які є супутніми й іноді стають причиною самої конфліктності або діють на неї каталізатори (негативна орієнтація батьків, їхня низька духовна культура, егоїзм, пияцтво тощо)".

Соціальний розвиток дитини значною мірою залежить від характеру її контактів з батьками. Вплив таких контактів не є однозначним. Дослідниками, які звертаються до вивчення проблем сім'ї, виховання в ній дітей, стверджують, що в тих сім'ях, де такі контакти відзначаються міцністю, виявом поваги до дітей, у них активніше формуються такі особистісні якості, як доброзичливість, здатність до співпереживання, уміння вирішувати конфліктні ситуації тощо. Таким дітям притаманне більш адекватне усвідомлення свого "образу Я", його цілісності. Усе це підвищує їхню комунікабельність, забезпечує активно-позитивне входження до групи однолітків. У сім'ях, де панує авторитарний тип ставлення батьків до дітей, формування означених якостей ускладнюється, може набувати спотворених форм.

Важливість урахування таких факторів не викликає сумніву. Адже особливості взаємодії батьків і дітей поступово закріплюються в їхній власній поведінці, стаючи моделлю контактів з оточуючими людьми. Грубість або байдужість батьків спричинює виникнення в дитини (у силу обмеженого життєвого досвіду) переконаності в тому, що чужа людина не тільки не буде виявляти до неї краще за батьківське ставлення, а й принесе ще більше прикрощів.

Формування й розвиток дитячої особистості відбуваються як під впливом безпосередніх об'єктивних умов сімейного життя (сімейних взаємин, структури та кількісного складу сімейного мікроколективу, батьківського прикладу тощо), так і під впливом цілеспрямованого виховання. Саме виховання "активізує процес засвоєння дитиною суспільно необхідних нормативів поведінки, справляє серйозний вплив на її спроможність сприймати стихійні впливи навколишнього середовища, стимулює засвоєння позитивного прикладу". Як засвідчують численні дослідження, зміст сімейного виховання визначається духовною культурою батьків, їхнім досвідом соціального спілкування, сімейними традиціями. Особливе місце серед цих чинників належить педагогічній культурі батьків, яка дає можливість мінімізувати той елемент стихійності, який є характерним для сімейного виховання більшою мірою, ніж іншим його формам.

Вплив сім'ї на розвиток дитини на різних вікових етапах її становлення не є однаковим. Найвищий його щабель припадає на перші роки життя. Проте це не означає, що роль сімейного виховання знижується по мірі дорослішання дитини. Навчання в середніх загальноосвітніх закладах, розширення контактів на різних рівнях соціального середовища не виключає щоденних взаємин батьків з дитиною, а отже, і батьківського впливу на розвиток її особистості.

Особливу увагу в цьому аспекті привертають сучасні юнаки та дівчата, адже їх свідоме життя відбувалось уже за нових політичних, економічних, соціальних, духовних реалій. Це певним чином вплинуло на зміст їхнього соціального розвитку, який набув дещо подвійного характеру. З одного боку, юнаки та дівчата 16-17-ти років характеризуються якостями, що є досить "сталими", тобто притаманними їм як представникам відповідної вікової групи. З іншого - сучасні старшокласники виховувались у відмінних від попереднього, досить тривалого історичного проміжку часу умовах, що справило своєрідний вплив як на їх особистісне становлення, так і на сутність сімейного виховання, погляди, ціннісні орієнтації та установки батьків. Ця неоднозначність накладає певний відбиток на соціальний розвиток сучасних дітей юнацького віку, спонукаючи до вивчення його особливостей, винайдення оптимальних шляхів забезпечення їхньої адаптації до соціального середовища, повноцінного особистісного становлення.

Характеристика вікових особливостей дітей старшого шкільного віку набула досить ґрунтовного висвітлення в науковій літературі. Але з огляду на проблему, яка нами розглядається, уважаємо за доцільне хоча би коротко зупинитись на цьому питанні.

Уявлення про властивості та можливості кожного вікового періоду психологи пов'язують з віковою стратифікацією, тобто "системою організації взаємодії вікових прошарків (старт), що існують у даному суспільстві". При цьому між віком і соціальними можливостями індивіда наявна певна взаємозалежність: хронологічний вік, а точніше, "передбачений ним рівень розвитку індивіда прямо чи опосередковано передбачає його суспільне становище, характер діяльності, діапазон соціальних ролей тощо". Вікова стратифікація включає також систему пов'язаних із віком соціально-психологічних очікувань і санкцій. У реальності це виявляється в тому, що, з одного боку, суспільство повсякчас "керує" перерозподілом індивідів певного віку відповідно до соціальних систем і ролей. А з іншого - процес соціалізації спонукає індивіда до засвоєння на кожному віковому етапі приймати та засвоювати нові й полишати попередні соціальні ролі.

Loading...

 
 

Цікаве