WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Українська родина та соціалізація дитини - Реферат

Українська родина та соціалізація дитини - Реферат

Українська родина та соціалізація дитини

Сім'я - це певна соціальна спільнота з конкретною системою зв'язків і взаємодії між її членами, що виникають з метою задоволення їхніх різноманітних потреб. Природну основу сім'ї складають шлюбні та родичеві зв'язки, які певним чином є первинними

Крім того, сім'я включає господарсько-економічні, правові, моральні, емоційно-психологічні та інші зв'язки. Внутрішньосімейні взаємини взаємопов'язані з національними та побутовими стосунками.

Досить удалим є визначення сім'ї, що ґрунтується на зведенні її сутності до триєдиних взаємин, запропоноване А. Антоновим і В. Медовим. За ними, "сім'я - це заснована на загальносімейній діяльності спільність людей, пов'язаних узами подружності-батьківства-родинності, яка завдяки цьому здійснює відтворення населення, забезпечує спадковість сімейних поколінь, а також соціалізацію дітей і підтримання існування членів сім'ї". Це визначення враховує всі етапи існування сім'ї, а також її найважливіші функції з формування та розвитку дитячої особистості. Запропоноване авторами триєдине відношення подружності-батьківства-родинності дає змогу говорити про певне утворення, сталість якого зумовлена кількістю всіх зазначених характеристик, внутрішніх сімейних зв'язків.

Відомий підхід, який акцентує увагу на двох основних характеристиках сім'ї, що мають важливе значення для розуміння закономірностей її функціонування. По-перше, розуміння сім'ї як малої соціальної групи утверджує залежність функціонування сімейного мікроколективу від способів вирішення проблем внутрішньосімейної комунікації, тобто спілкування між членами сім'ї, розподілу влади та лідерства, розв'язання конфліктів, міжгрупової взаємодії як вибудови відносин сім'ї з її соціальним оточенням.

По-друге, особливий характер сім'ї як малої соціальної групи полягає в афективній інтенсивності, емоційній "перенасиченості" взаємин між її членами, де на одному полюсі - відносини любові, прийняття та прив'язаності, а на іншому - ненависть, відторгнення, залежності, негативізму.

Цей підхід також включає характеристику структури сім'ї, її складу - два покоління: подружжя як "архітектори сім'ї" (В. Сатир) та їхні діти - рівноправні учасники та "будівничі сім'ї".

Сім'я реалізує низку функцій, яка включає такі з них, як господарсько-побутова, репродуктивна, виховання дітей, сексуально-еротична, духовного спілкування, емоційної підтримки та прийняття, соціального контролю та опіки. Ці функції не є рівнозначними, вони утворюють ієрархічну систему, що детермінується історією сім'ї як соціально-культурного феномена та історією конкретної сім'ї.

Статус сім'ї як інституту соціалізації молодого покоління підвищується у ХХ столітті. Зростає тривалість дитинства. Виникають нові періоди вікового розвитку - до отроцтва, що розширює свої хронологічні межі, додається юність. Особливої цінності в житті сім'ї набуває функція виховання дітей: батьківська опіка поширюється тепер не лише на дітей, а й на дорослих дітей. Спостерігається утвердження сім'ї як "психотерапевтичного союзу"; її буття все більше пов'язується зі створенням унікальних умов для саморозвитку та самореалізації особистості як для подружжя, так і для дітей.

В українській родині відбиваються різноманітні взаємовідносини, що мають місце в суспільстві, - економічні, політичні, духовні. Спосіб виробництва, в якому формується та розвивається сім'я, має значний вплив на моральні норми та принципи її взаємин з навколишнім соціальним середовищем, удосконалення соціально-побутових відносин, економічну незалежність членів сім'ї, створення можливостей для духовного та соціального розвитку кожного з них. З удосконаленням суспільних відносин істотно змінюються такі функції сім'ї, як потреба чоловіка та жінки у шлюбі, батьківстві й материнстві, відтворенні, вихованні та соціальній адаптації дітей, а економічна та господарсько-побутова функції набувають нового змісту.

Названі зміни в ієрархії функціональної будови сім'ї відображають, однак, лише загальні тенденції історичного розвитку сім'ї. Кожна конкретна сім'я, безумовно, має свою унікальну ієрархію функцій, що відображає особистісні особливості подружжя, сімейні цінності, соціокультурні, національні, етнічні традиції, особливості історичної епохи.

Сім'я - це не однорідна, а диференційована соціальна група; у ній представлені різноманітні вікові, статеві, професійні "підсистеми". Дослідники, які звертаються до вивчення особливостей внутрішньосімейних відносин, акцентують увагу на їх унікальності. В основі цих відносин - близькість, що становить надзвичайну виховну цінність. Означена цінність характеризується неповторністю інтимних зв'язків вихователя й вихованця, глибоким особистісним контактом між ними. Це обумовлює ефективність спілкування, його виховну силу, сприяє інтенсивності, міцності та глибині засвоєння дитиною у процесі наслідування та співпереживання моральних позицій батьків, що виявляються в їхніх звичках, судженнях та оцінках, у їхньому ставленні до інших людей, суспільних подій тощо, в особливій чуттєвості, налаштованості дитини на батьківський вплив, їхні установки, пов'язані з її поведінкою. Усе це, з одного боку, полегшує соціалізацію індивіда, а з іншого (зважаючи на значну кількість зовнішніх, не завжди керованих чинників) - значно утруднює цей процес. Адже якщо за умов тоталітарної системи, яка панувала в нашому суспільстві в недалекому минулому, дитина залучалась до певної виховної системи, зміст і засоби якої були суворо детерміновані державою та спрямовувались на формування певного "ідеалу", то в сучасних умовах перехідного періоду й розбудови громадянського суспільства ці завдання значно ускладнюються.

Сучасні зміни в сім'ї обумовлені як закономірними зрушеннями в житті українського суспільства, так і окремими подіями, що серйозно деформує процес її розвитку. З одного боку, інститут сім'ї, як і все суспільство, зазнав значних змін, що сприяло подоланню кризи патріархальності сімейних стосунків, а з іншого - через непослідовність і незавершеність інновацій, що відбувались у сімейному середовищі, сім'я стикнулася з новими проблемами, значною мірою втратила здатність виконувати життєво необхідні та традиційно притаманні їй функції. Звідси постає складна проблема внутрішньосімейних взаємин, визначення оптимальних умов їх впливу на формування особистості дитини.

Отже, сім'я є першим природним соціальним середовищем для дитини. За допомогою батьків маленька дитина задовольняє потреби в їжі, любові, захищеності, побуті, спілкуванні тощо. Проте забезпечення реалізації цих потреб не відбувається на рівні їх автоматичного надання; указуються умови, дотримання яких сприяє (або гальмує) їх задоволенню. Наприклад, передумовою задоволення потреби в їжі стає вимога "обов'язково вимити руки перед тим, як сідати до столу", висловлювання якогось прохання має супроводжуватися словами "будь ласка", при розмові дорослих - "не можна втручатися в їхню бесіду" і т. ін. Так досвід, який передається, поступово стає невід'ємною складовою особистості. За цього підходу соціалізацію можна розглядати як процес і результат засвоєння й наступного активного відтворення індивідом соціального досвіду.

Однак самі тільки вербальні методи, до яких удаються люди, котрі оточують дитину, не є єдиними й домінуючими. На її розвиток справляють вплив уся домашня атмосфера, характер взаємин між батьками, їхнє ставлення до інших людей, різних подій, явищ, учинків.

Значущість внутрішньосімейних взаємин у становленні й розвитку дитини зумовлена "як тим, що вони виступають першим специфічним зразком суспільних відносин, з якими людина стикається від моменту народження, так і тим, що в них фокусується й набуває своєрідного мініатюрного вираження все багатство суспільних відносин і таким чином утворюється можливість раннього залучення дитини до їх системи".

Спілкування дитини з дорослими в сім'ї відбувається як через її взаємодію з батьками та іншими членами родини, так і завдяки тим зв'язкам, які сім'я встановлює з оточуючими (родичеві, сусідські, професійні, дружні тощо).

Рольова структура сім'ї. Сім'я як своєрідна соціальна система має певну структуру. Основними параметрами рольової структури сім'ї вважається характер головування, що визначає характер відносин влади та підпорядкування, тобто ієрархічну вибудову сім'ї, а також розподіл ролей відповідно до тих завдань, які сім'я вирішує на певному етапі свого життєвого циклу.

Роль - це нормативно схвалювана модель поведінки, що очікується від людини, котра займає певну соціальну позицію й позицію у міжособистісних взаєминах. Зміст ролі та її виконання регулюються нормами, тобто правилами, які вироблені групою, прийняті нею і яким необхідно підпорядковуватись для реалізації спільної діяльності групи. Існують правила, настанови, що стосуються як прийняття ролей, так і їх виконання. Має місце контроль виконання ролі та припису, як зовнішній, так і внутрішній. Обидва його види спрямовані на забезпечення рівноваги сімейної діяльності за рахунок певного впливу на члена сім'ї, який не виконує свою роль.

Loading...

 
 

Цікаве