WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Турбота про здоров'я дитини - Реферат

Турбота про здоров'я дитини - Реферат

Діти в ці дні також бавляться в "Купайла". Виглядало це так: "...Проти Івана Купала рвуть жмут високої трави, міцно її зв'язують пучком трави з квітами, а зверху застромляють кропиву, колючки, будяк - це і є "Купайло". Діти нагрібають навколо нього купу землі, так щоб він стояв, а потім перестрибують через цього "Купайла". Хто побоїться перестрибнути, того "вартовий" жалить кропивою по ногах".

Останніми святами літнього циклу є свято Іллі. Деякі дослідники вважають, що Ілля увібрав усю аграрну магію поганського Бога грому і блискавок - Перуна. Це свято припадає на час жнив і не відзначається особливими святкуваннями.

Осінній цикл пов'язаний з возовицею, пасовицею, збиранням врожаю садовини та городини, посівом озимини. У цей час багато роботи в господарстві, і мало часу відводилося на дозвілля та забави. До того ж осіння сонячна фаза (рівнодення) відносно слабко відображена в язичницькому фольклорі. Це зумовлює незначну насиченість осінніх релігійно-обрядових свят іграми і забавами.

Таким чином, у давнину народні ігри тісно пов'язувалися з віковічними обрядами та річним циклом народних святкувань. У подальшому їх становленні суттєву роль відігравали різноманітні природні умови та історичні особливості розвитку того чи іншого регіону України. У степовій частині України переважно були поширені рухливі ігри з "широким полем ігрової діяльності", а саме: метання палиці та м'яча, біг навздогін тощо. У гірських районах Галичини більше поширення отримали ігри на рівновагу, з перетягування, стрибками, метанням предметів у ціль ("забивання сокирки", "перетяжка" та інші).

Самобутність української культури й побуту проявляється в тому, що до нашого часу збереглися традиційна образність та музикальність народних ігор. У давні часи слово і мелодія завжди звучали в контексті якоїсь обрядової дії і мали певну практичну спрямованість. Через це усна творчість була складовою народного світогляду, невід'ємного від вірувань, звичаїв, обрядів. Прихід християнства не перешкодив її розвитку - з'являються нові мотиви, образи, сюжети, побутові елементи. І нині побутують ігри, що супроводжуються піснями, приповідками, лічилками та іншими елементами усної народної творчості ("Золоті ворота", "Подоляночка", "Дзвіночок"). Переважна більшість "абеткових істин дитинства", як образно називають цю форму дозвілля, народжувалася серед простого народу, а отже виконувала функції людського співжиття: виховання в юному віці елементів працелюбності, засвоєння родовідних духовних цінностей, пізнання побуту та культури, фізичного гарту.

Спадок українського ігрового фольклору надзвичайно багатий і різноманітний - усього відомо понад 600 українських народних ігор, які записані в Україні в різні часи. Незважаючи на це, у часи тоталітаризму замовчувались усі ці культурні надбання. Більше того, усе це вважалося пережитком, а натомість у систему освіти було включено те, що робило дитину відірваною від свого народу, своєї історії та культури.

За час відродження погляди державних установ на систему освіти змінилися. Відбулися зміни й у сфері фізичного виховання. У методичних розробках, випущених останнім часом, певне місце відводиться українським народним іграм. До того ж друку увійшли численні збірки народних ігор, які можна застосовувати у фізичному вихованні дітей (Г. В. Воробей, 1992; А. В. Цьось, 1994, та інші).

Однак, як свідчать результати соціологічних досліджень, зокрема опитування вихователів дитячих дошкільних закладів Львівщини, українські народні ігри ще не знайшли належного місця в системі дошкільного фізичного виховання.

Загальний перелік народних ігор, які використовують респонденти у різноманітних формах фізкультурно-оздоровчої роботи з дітьми, містить близько 130 назв. Проте це не свідчить про достатньо широкі знання вихователями репертуару народних ігор та їх ефективне використання в навчально-виховному процесі. У заняттях з дітьми молодшої вікової групи 50 % респондентів обмежуються використанням 2-3-х народних ігор. У решти опитуваних цей показник не перевищує 5-6. Дещо кращі показники в середній та старшій вікових групах, у заняттях з якими близько 70 % респондентів використовують в середньому 7-10 і лише третина - 2-3 гри. Із загального переліку народних ігор можна виділити близько 30, які традиційно використовуються переважною більшістю вихователів у заняттях з дітьми. Серед них найпопулярніші ігри "Подоляночка", "А ми просо сіяли, сіяли", "Два ведмедя у бору", "Кіт і миші", "Гуси-гуси", "Ходить гарбуз по городу", "Квач", "Панас", "Хованки", "Горобці і автомобіль", "Хто швидше" та інші.

Близько 20 % опитуваних неспроможні назвати народні ігри, які б сприяли розвитку фізичних якостей, рухових навичок, почуття ритму в дітей, їх морально-етичному вихованню, вивченню національних звичаїв і традицій.

Найширший репертуар народних ігор, запропонований респондентами для розвитку фізичних якостей і рухових навичок у дітей - близько 40 ігор. 10-12 з них найбільш поширені, тобто використовуються переважною більшістю опитуваних.

Формуванню почуття ритму в дітей, на думку основної маси опитуваних, сприяють ігри зі словесним і пісенним супроводом. А найвідоміші серед них - ігри "Подоляночка" та "А ми просо сіяли, сіяли".

Вивченню дітьми національних звичаїв і традицій, на думку респондентів, сприяють близько 25 народних ігор. Серед них найвідоміші "Подоляночка", "А ми просто сіяли, сіяли", "Царівна", "Ой, ягілочка, ягілочка".

Репертуар народних ігор, у які діти грають на дозвіллі самостійно, звичайно, практично не відрізняється від того, що використовує вихователь в організованих формах занять.

Незважаючи на вкрай мізерне науково-методичне забезпечення з питань використання українських народних ігор - у дошкільному фізичному вихованні, 50 % опитуваних вважають достатнім рівень своїх знань про методичні особливості використання народних ігор у навчально-виховному процесі, що може свідчити про недооцінку вихователями педагогічної значимості народних ігор та інертність у системі підготовки й підвищення кваліфікації кадрів.

Неадекватне використання українських народних ігор у фізичному вихованні зумовлюється негативною тенденцією попередніх десятиліть, суть якої полягала в розвитку наукової теорії дошкільного, родинно-шкільного виховання й етнопедагогіки. Українські народні ігри практично не вивчалися, за винятком праць педагогів і етнографів кінця ХІХ-першої половини ХХ ст. (М. Маркевич, 1860; П. Чубинський, 1877; С. Ісаєвич, 1887; П. Іванов, 1890; Е. Покровський, 1894), зусиллями яких описано досить багато народних ігор, поширених у різних регіонах України. Щоправда, психолого-педагогічний, а тим більше дидактичний аналіз ігор у працях названих авторів, як правило, відсутній. Автори здебільшого обмежуються описом констатуючого характеру, відображаючи особливості народних ігор, у різноваріантних назвах і сюжетних описах.

Проблему впровадження українських народних ігор у практику фізичного виховання необхідно вирішувати на рівні психолого-педагогічної систематизації ігор, вивчення їх впливу на організм дітей, наукового обґрунтування методик їх використання в навчально-виховному процесі.

Loading...

 
 

Цікаве