WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Турбота про здоров'я дитини - Реферат

Турбота про здоров'я дитини - Реферат

Річний язичницький цикл святкувань склався із сезонних аграрних обрядів. Стикаючись із силами природи, кліматичними умовами, від яких залежав урожай, а від того й добробут кожного, люди за довгі століття виробили цілу систему свят, обрядів, звичаїв, пов'язаних із кожною порою року. Після прийняття християнства в Україні-Русі тисячолітнє язичництво, будучи досконалою системою вірувань і знань про світ, дуже повільно відступало під натиском православного духовенства. Церква вперто боролася з "поганством", однак так і не змогла викорінити вікові традиції. "Еще же снози от неразумия простая чаль... во гредех и селех творять еллинские беснование, различные игры плясаеия в начечерии праздни Рождества Христова и против праздника Иоанна Предтечи в нощи и в праздник весь день".

Християнство змушене було пристосуватися, асимілювати язичницькі культи й обряди, вбираючи в себе їх елементи. Усі найбільші народні свята, які споконвіку відзначалися в Україні, увійшли до церковного календаря, що органічно поєднав християнські та язичницькі звичаї наших предків.

Зимовий цикл святкувань починався від свята Введения в храм Пресвятої Богородиці (21 листопада). За церковним календарем це свято припадає на Пилипівський піст, який тягнеться аж до Різдвяних свят. Під час посту церква забороняє розваги. Однак в дохристиянські часи цей період був багатим на різні свята, відгомін яких пішов і до наших днів. Давні обрядові свята найповніше збереглися у святкуваннях Катерини й Андрія.

День великомучениці Катерини в давнину був дівочим святом, пов'язаним із кликанням долі. Доля в народних віруваннях уявлялася як "небесна нитка", що падає на землю з народженням дитини. Паралель цього вірування можна провести до сучасної дитячої гри "Голочка - ниточка". У цей день на вечорницях проводили ігри-гадання, деякі з яких відбилися в дитячих іграх "Птиці" та "Чіт чи лишка".

День св. Андрія Первозванного припадає на 13 грудня. У переддень Андрія ввечері молодь збиралася "на калиту". Дівчата випікали великий корж, прив'язували його до сволока, а хлопці мали "проїхати на коцюбі" та, підстрибнувши вгору, відкусити шмат калити... Присутні намагалися розсмішити "коцюбника". Якщо він розсміявся чи не зумів посмакувати калитою, то невдаху обмазували сажею. Гра проходила під сміх хлопців і дівчат.

З оригінальними дійствами пов'язані також грудневі свята Сави, Миколи, Ганни, Спиридона.

Кульмінаційні моменти зимового циклу народних свят в Україні становлять дні, на які припадають Різдво, Новий рік, Водохреща. В язичницькі часи цей період був дванадцятиденним святковим комплексом, під час якого проводилися заклинання на всі дванадцять місяців майбутнього року: "Одной из характернейших черт... является ряжение, одевание тулупов шерстью вверх, ношение звериных масок и шумные карнавальные пляски в домах и на улицах. Рядятся в медведя, коня, быка, козу, гуся, журавля, во время сборищ поют самые разнообразные песни из всего годового репертуара". У зимових ігрищах зустрічаються елементи майже всіх обрядів, які повинні виконувати в році. У деяких випадках археологічні матеріали дають підставу говорити про окремі стійкі обряди, які з часом перетворилися на веселі ігри сільської молоді, - ходіння з колядою (вертепом) і Різдво, водіння "кози", "коня", "ведмедя" у новорічну ніч, на Василя тощо.

Початком другого значного циклу святкування були веснянки, які пов'язані із зустріччю весни та з першим етапом весняно-польових робіт. Весняний цикл святкувань виділявся найбільшим багатством обрядових дій та звичаїв, які віддзеркалювали культ Сонця та сил природи. З прийняттям на Русі християнства язичницькі обряди поклоніння весні поступово переходять у традиції Великодніх свят. Вагому частку в обрядово-звичаєвому ритуалі Великодня займають "веснянки" або "гаївки" - широкий цикл ритуальних пісень-хороводів, переважно дівочих. Володимир Гнатюк, який видав найповніше зібрання гаївок, писав: "Термін "веснянка" обіймає широкий цикл пісень, "гаївка" - вузький. Веснянку співають в російській Україні цілу весну, гаївку в Галичині - лише на Великдень". Співаючи веснянки, дівчата беруться за руки і творять коло, півколо або ключ і рухаються під ритм пісні. Переважна більшість веснянок і гаївок - це драматизована гра з розподілом ролей та формою діалогу (два хори).

Великодні свята - це час найцікавіших і найрізноманітніших ігор і забав дорослих, молоді та дітей. Репертуар традиційних великодніх ігор поділявся на дитячі, парубочі, дівочі, змішані та загальні. Парубочі ігри здебільшого носили характер змагання у спритності, прудкості та силі. Це такі ігри, як "Довга лоза", "Війна", "У короля", "У звона", "У журавля", "Коромисло", "Дзвінниця", "Стовп", "Чий батько дужчий", "Бити дупака", "Піп", "Чорт", "Харлай", "Шила бити", "Кашу варити", "Кулачні бої", "Боротьба грудьми" та інші. Натомість у дівочих іграх випробовувалися художні здібності учасниць - уміння танцювати, співати, перевтілюватися в певний образ. Це такі ігри та веснянки, як "Мак", "Жельман", "Кострубонька", "Кривий танець", "Вербова дощечка", "Подоляночка", "А ми просо сіяли", "Уже весна воскресла", "Весно наша", "Воротар", "Заїнько", "Ой, ленку мій, ленку", "Голубка", "Царівна", "Царенко" та інші. Недарма Великодні ігрища вважалися в народі справжніми ярмарками наречених. Веснянки співали по Зелених свят.

З веснянками та Великоднями пов'язаний і культ яйця як джерела життя; малюнки на яйцях-писанках Давньої Русі, які виникли за кілька тисячоліть до прийняття християнства на Русі. Можливо, саме з цим пов'язані великодні дитячі ігри з крашанками та писанками. Ними грали в такі ігри, як "Товкання-цокання", "Котка", "Кидка", "Схованки", "Загадкові міньки". Крім того, хлопчики грали в такі ігри, як "У короля", "У дзвона", "Довга лоза", "Просо", "Поїзд", "Свинка", "Чародій", "У відьми", "Гойдалки на гілках". Малі дівчата здебільшого копіювали веснянки-гаївки від старших, але мали й свої ігри - такі, як "Ластівка", "Мак", "Мовчанка", "Вишня", "Мачуха", "Журавель", "Котик і мишка", "Грушка", "Перепілочка", "Третій зайвий" та інші.

Ще одним весняним святом, яке завершує весняний цикл, є свято Святого Юрія (24 квітня). Це свято йде поряд з іншим - Красної Гірки або Красної Лелі, яке колись святкувалося на честь богині весни та кохання - Лади (Лелі, Лялі). Обрядодії, ігри та забави, які супроводжували ці свята, показують, що в цей час весна переходить у літо. З цього дня дівчата і дівчатка починають грати в ігри, що імітують цей період (перехід). До них належать "Горю дуба", "Горю - горюпень", "Ляля".

Літній цикл свят так само був дуже широкий і пов'язувався із силами природи й сонця. Першою великою урочистістю літа були Зелені свята, які виникли ще в добу родового побуту тисячоліття тому. Взагалі літній період у Давній Русі був кульмінацією народних святкувань. Усі види мистецтва проявлялися в них повною мірою: музика, співи, танці, ігри, театралізовані дійства. "Его празднество сопровождалось играми, плясками, лакомством... особенно кулачным боем".

Для Зелених свят одним з найхарактерніших обрядів був "Водити тополю". Цей обряд С. Килимник описав так:

"По обіді збиралися дівчата десь у садку чи за селом на полі, а коли ліс близенько - у лісі. Спочатку співали, водили хороводи, гадали; під час гри та хороводів вирізняли ту дівчину, що найкраще відзначилась в іграх. Її обступали дівчата й піднімали вгору з вигуком: "Тополя! Тополя!". У цей час збігались хлопці, які близько чатували цього моменту, підхоплювали на руки обрану дівчину і деякий час носили, а дівчата намагалися відняти й поставити її на ноги. Врешті дівчата "перемагають" хлопців і ставлять "тополю" на ноги. Далі увінчують "тополю" стрічками, намистами, уквітчують лісовими квітами, зав'язують очі і з гучними піснями ведуть в село. Якщо на дорозі зійшлися дві "тополі", то між ними відбувається бійка - одна з одної намагається зірвали зелені прикраси. Гурт, у якого "роздягли тополю", припиняє "водити тополю".

Літній період святкувань завершувався днем Купали, який в християнському календарі відомий під назвою Різдво Івана Хрестителя. Це свято відбувалося в час літнього сонцестояння, коли сонце приходило до зеніту - найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла й світла, виявляло свою чудодійну силу для рослинного й тваринного світу та для людини.

Найбільш ранній опис Івана Купала в Україні дає Густинський літопис: "...с вечера собираются простая чедь обоего поли и сплетают венки из ядомого зелья, или корення, и препоясавшиеся былием возгнетают огонь, инде же поставляют зеленую ветвь, емшеся на руць около обращаются окрест огня, поюще своя пъсни, преплетающе Купалом: потом через оный огонь прескакут, оному бъсу жертву себя приносяще".

З утратою аграрно-магічного значення купальських ігрищ їх обрядова функція поступово замінюється естетичною та розважальною. Святковий обряд, приурочений до дня літнього сонцестояння, із часом перетворився на масові розваги молоді. З давніх-давен в Україні молодь виходить із села з радісними співами, розкладає вогнище на горі або десь у лісі поблизу річки, танцює навколо того вогнища й стрибає через нього. Стрибки через вогонь окремі автори тлумачать як акт очищення. С. Килимник так описує цю обрядодію: "Спочатку стрибають через вогонь хлопці по старшині один за одним. Що вище скочить хлопець, то й кращий буде на його полі врожай; що спритніше скочить - здоровший буде..., упаде під час стрибка - щось трапиться йому нещасливого впродовж року; розгорне вогонь під час стрибка - розгорнеться якийсь нелад" і т. п. Коли перестрибали всі хлопці, тоді починають стрибати попарно хлопець із дівчиною. Перестрибнувши вдало, вогонь не зачепили, не спіткнулися - поберуться і щасливо житимуть. Стрибки через вогонь символізували очищення вогнем від усякої нечистої сили. У деяких місцевостях вогонь розпалювали біля води так, що після стрибка через нього потрапляли у воду. Це символізувало подвійне очищення - очищення вогнем і водою.

Loading...

 
 

Цікаве