WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Турбота про здоров'я дитини - Реферат

Турбота про здоров'я дитини - Реферат

Та все ж давньоруські джерела мають багато згадок про верховенство духу над тілом. Вони зустрічаються вже в перших рукописних книжках (збірниках 1073 та 1076 років, Мінеях 1097 року).

Митрополит Іларіон (ХІ ст.) проголошував: "Аще не умертвите телеса ваша, то не можете плод небесных творити". Про це ж говорив Данило Заточник у своєму "Слові": "Господине мои! Не зри внешняя моря, но возри внутренняя моа...". Митрополит Никифор у посланні до Володимира Мономаха закликав: "Потребно есть убо по истине былие постное: тъ бо кротить телесныя страсти" (поч. ХІІ ст.).

У літературі ХІІІ-ХIV століть зустрінемо й слова про людину, що виснажує свою плоть: "Измождил бо себе весма жестоким житием", "Смиришася своєю волею да тако вознесутся измождиша плоть альбою, жаждою и бдением" тощо. Подібні твердження про зверхність духу над тілом зустрічалися і надалі, у XV-XVI століттях.

Аскетичний спосіб життя посилено пропагувала як церковна, так і світська література.

Протилежність двох світоглядів, античного і середньовічного, можна простежити на прикладі уявлення про аскетизм. Грецьке слово "аскетизм" передусім означало фізичні вправи, а "аскет" - переможця змагань. За часів середньовічного християнства слово "аскет" уже означало людину, що зневажала тіло і гартувала виключно дух. У цьому розумінні характерний аскетизм церковного діяча кінця XV-початку XVI ст. Йосипа Волоцького: "Сии бо тело свое всеми образы томили суть, не насыщающе своея утробы, не наспящеся, не напивающеся воды".

Отже, такий погляд на співвідношення духовного та тілесного, як і на залежність від волі Божої здоров'я, сили та інших фізичних якостей, свідчать про вплив християнської релігії на свідомість людини і насамперед на авторів писемних пам'яток.

Але церква не могла не враховувати народні традиції та звичаї. Ще за язичницьких часів притаманна народу фізична культура особливо яскраво виявлялася під час народних свят. Літописці та книжники, які зазнавали впливу церкви, обминали увагою ці свята та пов'язані з ними "ігрища", які спиралися на тілесне, рухове начало і сприяли фізичному розвитку людини. Ці народні форми фізичної культури наражались на нападки й заборони з боку церкви практично від початку запровадження християнства на Русі, і це дуже широко висвітлюють писемні джерела. Стабільність ставлення протягом століть до народних ігрищ як до "сатанинських", "бісівських", "багатоненависницьких" тощо свідчить про засудження їх церквою і, водночас, про їх широкопоширення в середні віки.

Подібне ставлення має витоки з перших літописних повідомлень. У "Повісті временних літ" автор зазначав, розповідаючи про вятичів, радимичів, сіверян: "І весіль не бувало в них, а ігрища межи селами. І сходилися вони на ігрищах, на пляси і на всякі бісівські пісні...".

Осудження ігрищ у ХІ-ХІІ ст. не мають такого категоричного тону, який був пізніше.

Це зумовлювалось існуванням двовір'я, коли між християнством і язичництвом установилась відносна рівновага. У цих повідомленнях виразно простежується думка: ігрища, як неодмінний атрибут язичництва, відволікали народ від церкви.

Починаючи з ХІІІ ст. посилюється осуд народних ігор, обрядів і розваг, що мають у своїй основі язичницькі звичаї. У XV-XVI ст. натиск церкви сягає свого апогею. І вже важко було собі уявити, щоб у храмі могли намалювати скоморохів, як у ХІ ст., за Ярослава Мудрого в головному храмі Київської Русі - Софії Київській. "Житія", "Кормчі", "Поученія", "слова", а часто-густо й літописи ХІІІ-XV ст. перейняті закликами не відвідувати ігрища під страхом відлучення від церкви. Автор "Житія Олександра Невського" закликав "от маледства Христа возлюбив, от мирських суемудрий отврати себе, душетленных же и богоненавистных же игр и бесовских сонм до конца возгнушався".

Подібними ж осудами просякнуті й літописи. Наприклад, Никонівський літопис від 1358, 1378 років повідомляє відповідно: "Новгородци утвердимвшася межи собою крестным целованием, что им играния бесовского не любити...", "...и на позорище не хожаще, и со отроки не игрще, и с всяческих кощуний и глумлений отбегающе". Ослушникам церква загрожувала відлученням: "А ще, кто обращяет колесници гонець или сопельник, или плясец, или подрумник, любя рякше игрища или игрець, ... да отлучитяс от церкви".

Особливого гоніння від церкви зазнали скоморохи - яскраві представники народної культури, які широко використовували у своїх виступах фізичні рухи. Скоморохам інкримінували й тяжкий гріх - осміяння Христа перед стратою. Писемні джерела тієї доби різко засуджували скомороство (Літопис руський (1068 р.), Синайський Патерик, в якому воно уособлюється з бісами, Златострій ХІІ ст. тощо).

У ХІІІ ст. на Русі скоморохів також називали "глумцями", "глумотворцями". "Игрыца и глумца... не подобает в борзе поставляти епископа" - можна прочитати в Новгородській Кормчій 1280 року. Літературні джерела XIV-XVI ст. також засуджували скоморохів, про що свідчать численні "Слова", "Поученія" проти язичництва, "Кормчі".

Неоднозначним було ставлення церкви до силових методів розв'язання конфліктів, до судового поєдинку, так званого "поля". На ранньому етапі побутування поля церква сприймала судовий поєдинок як один з різновидів "Божого суду". Поле виступало поряд з випробуваннями водою, вогнем, розпеченим залізом, різновидом середньовічних ордалій, завдяки яким нібито встановлювалась істина. Спочатку це пов'язувалося з уявленням про всезнаюче божество, яке спроможне захистити правого і винуватити винуватого. Правому і Бог допоможе.

Церква, засуджуючи язичницькі обряди і звичаї, водночас і пристосувалась до них: припасовування календарних християнських свят до язичницьких, часткове засвоєння язичницької обрядовості тощо, що виявилося також у ставленні церкви до судового двобою. Свідчили про це і внутрішньоцерковні справи. Самій церкві були необхідні "дюжі старці" для підтримання порядку в монастирях (епістимарх - чернець, який стежив за дисципліною в монастирі), для здійснення тривалих стомлюючих паломництв до святих місць (характерний приклад - відоме ходіння ігумена Даниїла на початку ХІІ ст.), для оборони монастирів від посягань ззовні.

Таким чином, вплив церкви на середньовічну культуру був неоднозначним. Визначаючи позитивну роль православ'я на писемність, розвиток освіти, архітектуру, будівництво та деякі інші явища народної культури, слід говорити про його гоніння на ті явища народної культури, в основу яких покладені вірування й традиції язичницької доби.

УКРАЇНСЬКІ ІГРИ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ

Особливе занепокоєння нині викликає відсутність у більшості юнацтва усвідомлення себе як частини народу, співвідношення своєї діяльності і інтересами нації. Зарадити справі може створення такої системи освіти, яка би виховувала національно свідомих громадян України.

Наукові дослідження переконливо доводять, що дитина повинна перебувати під постійним виховним впливом матеріальної та духовної культури свого народу. Це потрібно насамперед для найповнішого розкриття природних здібностей дитини, розвитку її талантів, виявлення етнопедагогічних особливостей. Тому система освіти загалом і процес фізичного виховання зокрема мусять бути саме національними.

З огляду на це, підвищення ефективності фізичного виховання тісно переплітається з проблемами впровадження в практику елементів народної фізичної культури, які мають виховну, розвивальну, культурну цінність.

Народна фізична культура включає ті види руховної активності та методи їх використання, які історично склалися як наслідок непрофесійної діяльності з метою фізичного, психічного та фізіологічного впливу на розвиток людини, адекватного пристосування до умов навколишнього середовища, підготовки до трудової діяльності та військової справи. У цьому плані слід указати на педагогічну значущість народних ігор, основні компоненти яких (зміст, форма, методичні особливості) роблять їх одним із ефективних засобів, що можуть застосовуватися в усіх ланках системи фізичного виховання.

Не стали винятком у цьому аспекті й українські народні ігри, які, виникнувши тисячоліття тому, зберігають та органічно збагачують українську культуру.

Тисячоліття культуротворчого процесу в Україні виробили розвинену систему вірувань, яка ґрунтувалась на астральному культі, подібному до культів прадавніх цивілізацій. Багатогранність язичницького світосприймання відповідала багатству форм культових і ритуальних дій. Моління про врожай, різні заклинання, звернення до сил природи, до духів доба та зла супроводжувалися різноманітними ритуальними діями з іграми, забавами, хороводами: "Сходилися на ігрища, на танки і на всякі бісівські пісні... Ігрища втолочені, і людей велика сила, що починають пхати один одного".

Loading...

 
 

Цікаве