WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Турбота про здоров'я дитини - Реферат

Турбота про здоров'я дитини - Реферат

Окрім кінних перегонів у Київській Русі були відомі й інші види візантійських змагань і розваг. Серед візантійської знаті насамперед цінувались фізична сила, витривалість, відмінне володіння мечем, списом, луком, палицею, уміння верхової їзди. Найпоширенішою розвагою знаті було полювання. Було поширене полювання з ловчими птахами, зокрема із соколом.

Таким чином, у Давній Русі знали про фізичну культуру античного та середньовічного світу. Знали і про найбільш відомі Олімпійські і про менш відомі - Німейські, Піфійські, Істмійські, Антіохійські ігри. У світовому олімпійському процесі Київська Русь була однією з проміжних ланок, яка зберігала позитивні традиції давнини. Давньоруська олімпійська традиція полягає як у знанні фізичної культури античного світу, так і в культивуванні основних давніх видів фізичної культури: єдиноборств, стрибків, бігу, кінних видів тощо.

СИСТЕМА НАРОДНИХ ЗНАНЬ І УЯВЛЕНЬ ПРО ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ

Система народних знань - важлива складова традиційно-побутової культури українців. В її основу покладено органічне поєднання раціональних та ірраціональних відомостей з різних галузей знань, набутих протягом тисячолітнього історичного розвитку нації. Система обіймає народну медицину, ветеринарію, народний календар і метеорологію, народну астрономію та метрологію, народні професійно-виробничі знання, етнопедагогіку та ін.

Важливою складовою системи народних знань є галузь відомостей про закономірності розвитку ставлення, виховання й оздоровлення людини. Вона розглядає як соціальні, духовні, психічні, так і тілесні (фізичні та біологічні) закономірності життєдіяльності людини. Найсуттєвішими і практично завершено оформленими в галузі народного людинознавства є народна медицина та етнопедагогіка. Слід зазначити, що в останні роки етнопедагогіка й народна медицина набули суттєвого прискорення у своєму розвитку як важливі наукові дисципліни, що знайшло своє відбиття у низці опублікованих праць.

Кожна із зазначених наукових дисциплін має чітко окреслену сферу свого застосування, свої об'єкт і предмет дослідження. У наукових працях Є. С. Товстухи, З. Є. Болтарович, С. Верхратського, Ф. І. Мамчура та ін. Комплексно викладаються історіографічні, теоретико-методичні, соціальні та практичні аспекти розвитку, становлення й функціонування народної медицини українців, містяться визначення її предмета.

Традиційна народна медицина українців виникла за сивої давнини як система рецептурно-лікувальних заходів, що склалася в народному середовищі і передавалася усно від покоління до покоління. Важливу роль у збереженні й передачі народного досвіду відіграв медичний фольклор. Упродовж віків народна медицина була основним різновидом лікування сільських трударів, оскільки фахова медична допомога почала надходити до українського села лише з другої половини ХІХ століття.

Важливим здобутком народної медицини українців є її пріоритетна спрямованість не на лікування вже хворої людини, а передусім на профілактику захворювань і зміцнення її здоров'я. У народній медицині здійснюється не лікування хвороби взагалі, а лікування конкретної людини з урахування її духовного світу, уподобань, звичок, фізичного стану, віку, статі тощо.

Суттєве місце серед терапевтичних методів народної медицини посідала фізіотерапія (компреси, гарячі та парові ванни, інгаляції тощо).

Українці були добре обізнані з благотворним впливом масажу на зміцнення здоров'я людини. Реконструюючи методи української народної медицини, пріоритетну роль у лікуванні Є. С. Товстуха відводить засобам і методам використання слова, серед яких він виділяє численні способи навіювання (колискові пісні, замовляння тощо).

Таким чином, аналіз наукових праць із галузі народної медицини українців дозволяє стверджувати, що засоби, методи лікування ґрунтувались на сукупності як раціональних знань про об'єктивно існуючі закономірності стосовно фізичного, психічного й духовного стану людини, особливості перебігу захворювань, так і ірраціональних поглядів і уявлень про щойно наведені процеси.

Наступною важливою дисципліною народного людинознавства є етнопедагогіка - сукупність граційних форм і засобів виховування, навчання та підготовки дітей до життя і праці.

Складовими народної педагогіки є такі розділи: народне дитинознавство, народна виховна практика, народна дидактика і народна педагогічна деонтологія. Етнопедагогіка і догляд за дитиною з перших днів народження йшли суміжно, про що свідчать численні приклади народної мудрості: "Учи дитину змалку, бо як не навчиш - виросте, тебе навчить". "Як не навчиш дитину в пелюшках, то не навчиш і в подушках".

Основою української етнопедагогіки є трудове виховання. Згідно з народною мораллю, праця - це найвища чеснота, найголовніша засада життя. Вітаючи народження дитини, завжди бажали, щоб дитинча "було охоче й робоче".

Українська народна педагогіка нагромадила цінний досвід морально-етичного виховання молоді. Народна мораль вимагає від дітей пошани до батьків, дідів, старших сестер і братів; пошани до праці, хліба, бережливого ставлення до одягу, знарядь праці. Над усе народна мораль ставила такі чесноти, як працездатність, доброзичливість, щирість, чуйність. Величезне значення надавалось вихованню любові до рідної землі. Серед українців побутувало поважне ставлення до освіти; батьки намагалися будь-що віддати своїх дітей у науку.

Важливу роль у збереженні та передачі народного досвіду виховання відігравав педагогічний фольклор. Слід зазначити, що як важлива галузь людинознавства народна педагогіка ґрунтувалась на багатовікових народних знаннях про особливості й закономірності цілеспрямованого впливу на дитячу особливість.

Найважливішою метою української етнопедагогічки було формування й зміцнення як духовного, так і фізичного (тілесного) здоров'я. Українській етнопедагогіці суттєву роль відводять тілесному (фізичному) вихованню молоді.

Народна фізична культура - так само, як і народна медицина чи народна педагогіка, - ґрунтується на системі народних знань, узагальнень, поглядів на закономірності розвитку людини й особливості цілеспрямованого на її природний розвиток специфічними засобами.

Зазначимо, що система народних знань про фізичне виховання людини є невіддільною складовою більш широкої системи знань у галузі української етнопедагогіки. Вона складається з раціональних відомостей, набутих протягом віків, і містить у собі сукупність закономірностей, принципів, які відображають як сам процес тілесного, духовного, морального виховання людини, так і його організаційні та методичні особливості. На різних історичних етапах традиційні знання різною мірою поєднували раціональні елементи віковічного народного досвіду з ірраціональними нашаруваннями попередніх епох.

Аналіз численних літературних джерел, узагальнення сучасного досвіду функціонування народної фізичної культури доводить, що структурними складовими системами знань про фізичне виховання є:

- національний ідеал фізичної досконалості людини;

- народні знання про закономірності розвитку людини, сукупність та особливості цілеспрямованого впливу на природний розвиток людини засобами й методами народної фізичної культури.

Одним із найважливіших теоретико-методичних положень виховання особливості є принцип етнізації. У кожної нації світу не існує виховання взагалі. Виховання завжди має конкретно-історичний національний зміст та адекватну до етносу національну форму.

Національне виховання - це створена впродовж віків самим народом система ідеалів, поглядів, переконань, ідей, традицій, звичаїв, покликаних формувати за допомогою специфічних засобів і методів тілесні та духовні складові особливості людини, світоглядні засади життєдіяльності, цінності орієнтації, передавати від покоління до покоління соціальний досвід тощо.

Ще за сивої давнини український народ створив культурно-світоглядні цінності, фізична досконалість яких посідала чільне місце поряд з духовними, моральними та психічними якостями людини. Саме гармонійне єднання людини з довкіллям, а також відповідність і збалансованість між тілесним і духовним у структурі особливості людини становлять ту засадничу компоненту, на якій ґрунтується формування українського національного ідеалу тілесної та духовної досконалості людини.


 
 

Цікаве

Загрузка...