WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Турбота про здоров'я дитини - Реферат

Турбота про здоров'я дитини - Реферат

Останній святковий день сприяв духовному розкриттю - присвячувався гостинам. Це називалося "Проганяти кутю". Адже: "Тік і притік причинок приволік" - пора братися за роботу.

Завершувало січневі обряди святце Оддання чи Введення - 28 січня. Цей день пов'язували з провісництвом. Народна медицина завжди оберігала від тих, хто може насилати різноманітні хвороби. Існує багато народних рецептів - шепти, зливання водою, виливання воском і таке інше. Тут є чимало реалістичного, хоча й мало дослідженого наукою. Народні примовлення та молитви здебільшого допомагали. Поетичні словесні тексти змовлянь свідчать про високу філологічну культуру народної мови.

Мудрість народу сприяла тісному фізичному та духовному єднанню людини і природи.

Велике значення для фізичного та духовного життя українського народу мав Великий піст. Він очищував і душу, і тіло. Обмежувалося вживання страв, напоїв. Піст сприяв зміцненню здоров'я, оскільки надмірне вживання м'ясної їжі сприяє порушенню обміну речовин.

Взагалі, пости мають місце саме в ті періоди, коли люди зазнають найменшого фізичного навантаження (Пилипівський і Великий). Водночас уживання під час посту висококалорійних продуктів - риби, грибів, олії, горіхів, сушених ягід і фруктів - лише посилює очищення організму.

П'ятий тиждень посту - похвальний. На цьому тижні "били поклони". Биття поклонів сприяло прощенню гріхів і піднесенню фізичного тонусу організму.

Багато традицій в Україні пов'язано з понеділком, який і нині ми вважаємо "важким днем". "Починок ніколи не починай у понеділок, то матимеш ужинок", - говориться в прислів'ї.

Але понеділок був хорошим днем для українських жінок, адже їм дозволялося "понеділкувати", тобто, не питаючи дозволу чоловіка, відлучатися з домівки на цілий день. Таким чином вони відпочивали від фізичної праці, а всі домашні клопоти в цей день лягали на чоловіків. Така традиція розумно зменшувала негативний вплив на психічний стан жінок і пом'якшувала їм різкий перехід від дівування до суворо регламентованого родинного життя.

Звичаєва мораль сприяла духовному розкриттю жінок (співання пісень, розповіді цікавих історій, обмін господарськими навичками) та збереженню здоров'я (поради щодо інтимного життя). Народний звичай суворо забороняв відвідувати "понеділкування" чоловікам і свекрухам.

Цікаві обряди пов'язані в Україні з кашею.

На хрестини варили горщик пшоної каші, розігрувалася сцена "купівлі-продажу". Хто з гостей вносив найбільше грошей - розбирав горщик, а усі інші мали право взяти напам'ять черепка - "щоб немовля росло здорове й щасливе".

Коли дитину вперше випоряджали до школи, батько обов'язково ніс учителеві горщик каші - "щоб наука йшла на ум".

Існує прислів'я: "І чого тут так товпляться, наче каша закопана". Дівчата закопували горщик каші, щоб до них ходили парубки, "щоб кишіло, як у каші".

Коли хтось брався за непосильну справу, йому казали: "Ще мало каші з'їв". Каша була улюбленою народною стравою і давала силу.

Надзвичайно цікаве місце у фізичному та духовному житті українського народу займала вулиця - традиційна форма молодіжного дозвілля.

В Україні молодіжне дозвілля мало такі форми: вечорниці, досвітки та вулиця. Усе це регулювалося дорослими і виборними особами і не допускало довільності чи вседозволеності. "Ватагою" чи "Березою" могли бути лише особи з високими моральними якостями. Вони отримували необмежене право керувати всім процесом дозвілля.

"Вулиця" розпочиналася з приходом весни, коли танув сніг, укривалася зеленню земля, теплішали ночі.

Кожна "вулиця" оживала рано на весні - наприкінці березня чи на початку квітня, здебільшого на Благовіщення - "коли Літо Зиму побороло", і мала свій режим роботи. Той, хто привів музик, розпочинав танці. Танцювали польку, щуку, козачка, краков'як, метелицю.

Молодіжні зібрання підпорядковувались високим зразкам народної моралі. Вважалося непристойним, коли хлопець розмовляв з дівчиною, відокремившись від гурту. Суворо заборонялося парубоцькою громадою приносити на "вулицю" горілку чи приходити в нетверезому стані.

На "вулиці" веселилися, знайомилися, передавались у спадок пісні, звичаї, обряди, вироблялися світські форми моралі.

Велике значення для українців мала праця. Перша сівба зернових проводилася восени, але найвідповідальнішою порою була весна: "Весняний день рік годує".

Перший виїзд у поле відбувався досить урочисто. Напередодні господиня готувала святкову їжу, сідаючи за стіл, обов'язково примовляла: "Щоб робота спорилась і нива щедро засівалася".

Перед виїздом у поле господар скроплював воза, плуга, борони, коней свяченою водою.

Дружина благословляла словами: "Поможи, Боже, рано почати і рано скінчити - хай легко почнеться і легше скінчиться!".

Процес засівання яровини відбувався ще урочистіше. Господар одягав святкову сорочку, в якій ходив на останнє причастя - "щоб не було бур'янів у хлібі", кропив мішки із зерном свяченою водою, брав із собою громничну свічку - "щоб грім не пошкодив урожай", свячену воду, святкову скатертину, спеціально випечений хлібець, великодню крашанку та трішечки свяченої паски.

Перед початком роботи господар розстеляв скатертину, викладав на неї їжу, ставив свічку і читав "Отче наш". Лише після цього починали засівати. Снідали обрядовим хлібом, шматочки якого змочували свяченою водою. Певну частину давали коням чи волам, іншу - приносили для сім'ї, додому, рештки залишали польовим духам і птицям: "щоб не клювали зерна". Наприкінці господар розламував окраєць паски, а крихти розкидував по полю. На межі закопували громничну свічку, а посеред поля крашанку.

Під час сівби суворо дотримувались народних прикмет. Не розпочинати роботу, коли господар хворів: "бо буде мізерне зерно", не лихословити і не лаятись: "щоб не ходив чорт слідом і не розсівав бур'янів", не губили кришок од їжі: "бо миші трубитимуть збіжжя", не позичати в цей день посівного зерна: "щоб не йти в позички до нового врожаю" і таке інше.

Весняна сівба була найвідповідальнішою порою року, інша робота ніби узгоджувалася з нею, адже "Що посієш, те і пожнеш", "Весною не посієш - восени не збереш", "Одна стара правда на світі буває: хто не посіє, той не збирає".

Отже, праця і духовність нерозривно переплетені в житті українського народу, відображені в його звичаях, обрядах, прислів'ях, піснях. Це те, з чим ми жили і без чого не зможемо жити. Тільки зберігаючи і передаючи із покоління в покоління ці величезні скарби, ми розвиватимемося як народ і держава. Необхідно шанувати все те, що йде з глибини душі. Адже саме через характерні для нас унікальні, надзвичайно позитивні природні риси ми можемо спілкуватись і діяти в новому суспільстві, вести діалоги культур з іншими народами, обмінюватися всім тим кращим, що буде розкривати нас як особистість, зберігатись у Всесвіті і сприяти розвитку цивілізації.

ЦІННІСТЬ ЗДОРОВ'Я ТА ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ У ДАВНЬОРУСЬКОМУ НАРОДНОМУ СВІТОГЛЯДІ

Господарські, військові та інші аспекти давньоруської дійсності зумовлювали високі вимоги до здоров'я та фізичних якостей людини. Слово "здоров'я" дуже рано з'являється в писемних джерелах, що свідчить про його поширеність. Наприклад, руські княжичі написали половецькому хану Боняку побажання здоров'я (1140 р.), а посли половецького хана зичили здоров'я князю Святославу (1147 р.). Такі побажання написані на берестяних грамотах з півночі Київської Русі, у Новгородському регіоні, у землях південніших вони не збереглися через несприятливі умови перебування берести в ґрунті. У грамоті ХІІ ст. учасник новгородського походу на Углич повідомляв своєму кореспондентові: "От Терентия к Михалю. Пришлить лошак с Яковцем... Я на Ярославли, добр, здоров и с Григорем". Грамоти наступних століть свідчать, що й пізніше такі побажання були поширені. Наприклад, назва села Здоровець указує на те, що на той час (XIV ст.) ціннісне уявлення про здоров'я закріпилось і в топоніміці.

Задля фізичного здоров'я слід було дотримуватись певного способу життя. Зайві наїдки, напої шкодили здоров'ю. У давньоруській літературі та літописах зустрічаємо поради з цього приводу: "...тело бо пища требует, а несласти: малотребиа, а не пресытиа, довля... а не многоядия. Овы бо, и души и телу ползу творяща, здравие, и креапость, и добронравие ражають, овы ж обое повреждають" (ХІ ст.); "Виньное бо лихопитие ничьсо же иного подавает, нъ иступление ума и нищету: и тело немощьно и слабо сьдевает" (ХІ ст.); "Лжі бережися, і п'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло"; "Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню" ("Поучення" Володимира Мономаха, поч. ХІІ ст.). Давньоруський термін "трезвый", крім того, що він означає "тверезий", неп'яний, означає також і "здоровий", "міцний" (у переносному значенні), а також і "сильний", "кріпкий". Подібні настанови можна знайти й у пізніших творах, наприклад, у відомому трактаті ХVII ст. "Громадянство звичаїв дитячих" Єпіфанія Славинецького: "Известно есть яко дети, ащи излишнаго ядения и спания употребляти будуть, тупаго смысла бывають: и того ради не скорее внятия дел приходит".

Loading...

 
 

Цікаве