WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Технології управління інноваційними процесами - Реферат

Технології управління інноваційними процесами - Реферат

Батьки беруть участь у діяльності школи через батьківську раду, яка діє в межах своїх повноважень на основі статуту навчального закладу.

Координує діяльність усіх дорадчих структур наглядова рада та директор школи. Для вирішення спірних питань, якщо такі виникають, створюється узгоджувальна комісія, до якої делегують своїх представників усі ради та профспілковий комітет учителів. Остаточне рішення із спірних питань приймає наглядова рада та директор.

Таким чином, управління школою здійснюється шляхом поєднання колегіальності й одноосібного управління.

Матеріально-технічне та фінансове забезпечення інноваційного розвитку школи

Фінансово-господарська діяльність загальноосвітнього навчального закладу здійснюється на основі державної політики в галузі освіти та перспективних напрямків розвитку науки, освіти й економіки.

Джерелами формування їх кошторису є:

кошти засновників;

кошти, отримані від надання зазначеним закладом додаткових освітніх послуг;

прибутки від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від здавання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

кредитів банків;

добровільні грошові внески та пожертвування підприємств, установ, організацій та окремих громадян, іноземних, юридичних і фізичних осіб.

Таким чином, розробка та запровадження концепції інноваційного розвитку у практику шкільної освіти дозволяє створити в загальноосвітньому навчальному закладі науково-методичні й організаційні умови для реалізації освітніх змін. Установка на співробітництво співтворчість учителя й учня, відкритість і динамічність навчально-виховного процесу, реалізація диференційованого та індивідуального підходів до навчання і виховання школярів, неперервності та наступності ости стають визначальними чинниками інноваційного поступу педагогічного колективу.

Інноваційний проект

Інноваційний проект є змістовим програмним документом комплексу соціально-педагогічного проектування інноваційного розвитку освіти. Соціально-педагогічний проект ми розглядаємо як інноваційну форму організації освітнього середовища, в основі якої лежить комплексний характер діяльності тимчасового колективу спеціалістів, що відбувається в умовах активної взаємодії з оточуючим середовищем, спрямований на виконання конкретно обґрунтованої мети та визначеного кінцевого результату (змін), планом конкретних дій, обмежений конкретним проміжком часу та матеріально-фінансовими ресурсами.

Відповідно до визначеного трактування "проекту" як соціально-педагогічної категорії, що передбачає комплексний підхід у досягненні певних результатів (змін) окремого аналізу потребує питання управління проектами на різних рівнях освітньої ієрархії. За таких умов будемо розглядати систему управління освітніми проектами як своєрідну структуру (або ідеальну модель), в якій віддзеркалені пріоритетні напрями, ознаки характеристики майбутньої системи управління.

В українській педагогічній практиці проект у останнє десятиліття став поширеною формою організації інноваційного середовища. Однак, набутий за цей час вітчизняний досвід роботи з проектами, так і не став предметом вивчення та узагальнення на науково-теоретичному рівні. Лише окремі питання управління проектами висвітлювалися у фахових виданнях, на шпальтах української періодики. Серед фундаментальних робіт особливої уваги заслуговує навчальний посібник І. Підласого, в якому закцентована увага на предметі педагогічної діагностики, методах логічного налізу й експертної оцінки діяльності вчителя, прогнозування її наслідків. Однак, поняття "педагогічний проект" не розгортається в роботі вченого, а лише згадується в контексті необхідності його експертизи "на стадії задуму" та діагностування "коли йдеться про реальний процес".

Практичним прикладом проектної форми організації освітнього середовищ є проекти, що складають цільову Програму розвитку освіти м. Києва "Столична освіта". Особливість цієї програми полягає в тому, що вона вперше в педагогічній теорії та практиці в умовах мегаполіса започатковує умови для здійснення модернізації освітніх процесів і структур одночасно на декількох напрямах (програма розвитку столичної освіти складається з 32 проектів, а отже, із 32 напрямів). Це відбувається на основі впровадження проектної форми організації управління процесами стратегічно важливих напрямів діяльності головного управління освіти і науки. Форма проекту дала змогу відповідно до кожної ідеї розробити модем-концепцію, цілісність якої забезпечили статистичні дані про стан регіональної освіти, обґрунтувати цільові перспективи, визначити коло заходів, необхідних для реалізації мети. Для оптимального досягнення цілей у кожному проекті подано низку пропозицій до законодавчої та виконавчої влади.

Так, у межах реалізації проекту "Педагогічний експеримент" (автор Л. Ващенко) передбачається:

створити дієву систему підтримки педагогічних ініціатив шляхом науково-методичного та організаційного супроводу інноваційних проектів і програм;

забезпечити підготовки освітян-практиків до інноваційної педагогічної діяльності;

розширити мережу навчальних закладів інноваційного типу діяльності.

Основним засобом реалізації проекту стало створення інформаційного середовища в регіоні через організацію семінарів-презентацій, "круглих столів", установчих конференцій, науково-практичних сесій, видання науково-методичного щорічника "Педагогічні новації столичної освіти: теорія і практика", спецвипусків, присвячених позитивним результатам інноваційного досвіду педагогів, столиці, журналу науково-популярних діалогів про освіту "DIXI". Це активізувало освітян-практиків до пошуку нових перспектив розвитку свого навчального закладу, педагогічного колективу, власного професійного зростання.

Основні проблеми у проекті подані у формі пропозицій до органів законодавчої та виконавчої влади, зокрема, це надання статусу "учитель-дослідник" тим педагогам, які здійснюють інноваційну діяльність, з їх подальшою матеріальною підтримкою. А також про цільове фінансування інноваційного напряму діяльності в системі освіти регіону. Відтак, управління освітніми проектами на регіональному рівні сприяло концентрації зусиль потенційно здатних до творчої пошукової діяльності освітян для прориву стратегічно важливих напрямах столичної освіти.

Локальний приклад використання проектної форми організації освітнього середовища подано у програмах розвитку гімназії № 191 ім. П. Тичини. У своїй розробці спираються на практичний досвід педагогічного колективу, об'єднавши декілька проектів спільною ідеєю розвитку навчального закладу; гімназії "Києво-Могилянський колегіум", об'єднали в окремі проекти пріоритетні напрями діяльності творчих педагогічних груп та ін.

Натомість, розширення сфери застосування освітніх проектів, їхнього зв'язку із зовнішнім середовищем, а також окремими соціальними групами де основний наголос у їх реалізації ставиться на технологіях впровадження нововведень, - вимагає нового осмислення педагогічного проекту та способів управління ним. Наприклад, методологія управління освітніми проектами на сучасному рівні спирається на новий принцип організації проектної роботи - "принципом успіху", уведення якого потребує врахування ситуацій невизначеності, що супроводжують процеси його реалізації. Сама ситуація невизначеності, як характерна ознака сучасної практики, створює постійні конфлікти, найперше, у плануванні. Тому кожного разу виникає необхідність перегляду основного плану та його узгодження з кінцевими результатами, тобто з результатами успіху. З точки зору управління освітніми проектами, викладений підхід щодо основного планування вимагає від колективу фахівців, які працюють над реалізацією проекту надзвичайної мобільності в реакціях на будь-які зовнішні та внутрішні зміни.

Ураховуючи новітні підходи у практиці проектної діяльності, необхідно розглядати управління освітніми проектами як розробку (проектування) ідеальної моделі системи управління, де сконцентровані її пріоритетні напрями (чи основні характеристики). На користь такого підходу свідчать наступні переваги, які вже практично зарекомендували свої можливості: мобільно реагувати на зміни навколишнього середовища (досягнення у галузі інформаційних технологій, орієнтація на суб'єкт-об'єктні взаємодії в освітньому процесі, ідеологічні зміни в суспільстві як потреба перегляду змістового компоненту навчання тощо); концентрувати зусилля професійно активних фахівців різних галузей наукового та практичного знання для одночасного "прориву" (досягнення оптимальних результатів) на декількох пріоритетних напрямах; підвищення рівня особистої відповідальності кожного члена тимчасового колективу за досягнуті результати; залучення та розподіл матеріально-технічної та фінансової бази безпосередньо в реалізації окремого проекту.

Loading...

 
 

Цікаве