WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Теоретико-методологічне обґрунтування педагогічної творчості - Реферат

Теоретико-методологічне обґрунтування педагогічної творчості - Реферат

На підставі аналізу філософської, соціальної, психолого-педагогічної літератури з проблеми творчості ми виділяємо закони педагогіки творчості. У філософії "закон" характеризується як "необхідна, внутрішньо притаманна природі явищ реального світу тенденція зміни, руху, розвитку, яка визначає загальні етапи і форми процесу становлення і самоорганізації конкретних систем, явищ природи, суспільства і духовної культури людства, які розвиваються"9. Тенденція саморозвитку системи виявляється як дія іманентних цій системі суперечностей. Відмінність між законом і закономірностями полягає в тому, що закон виступає як конкретне - всезагальне, а закономірність є частковою формою його виявлення, абстрактно-односторнім моментом, який вирізняє певний закономірний зв'язок. Виявлені закономірності явищ свідчать про наявність закону в їх походженні і розвитку, але сама закономірність таким законом не є. Педагогічний закон - це об'єктивний необхідний, загальний і суттєвий зв'язок між завданнями, змістом і методами педагогічного процесу і його результатами, які проявляються в зміні знань, умінь, переконань і поведінки вихованців. З одного боку, у педагогіці творчості, як і в загальній педагогіці, функціонують загальні закони розвитку й виховання людей, закони і закономірності педагогічного процесу, а з іншого, діють закони і закономірності, притаманні творчому процесу, специфіці формування творчої особистості. Одним з основних законів педагогіки творчості, на наш погляд, є закон педагогічної розвивальної взаємодії, який відбиває загальний закон живої і неживої природи - як взаємодію, що веде до розвитку. Парадоксально, що відкритий ще Ньютоном відомий закон (сила дії дорівнює силі протидії), закон, який інтуїтивно виражається багатьма народними прислів'ями і яскраво проявляється у сфері людських комунікацій, залишався поза увагою традиційної педагогічної науки, яка віддавала перевагу "суб'єкт-об'єктним" педагогічним впливам у системі "педагог-вихованець". Саме закон педагогічної розвивальної взаємодії зумовлює реалізацію концепції особистісно зорієнтованого навчання, реальну демократизацію та гуманізацію будь-якого навчально-виховного процесу. Другим законом педагогіки творчості ми виділяємо закон фасилітаційного режиму педагогічного впливу. Цей закон відбиває об'єктивну реальність, притаманну процесу формування творчої особистості, може відбуватися за певних психолого-педагогічних умов, які сприяють творчій діяльності особистості, стимулюють її творчу активність, полегшують долання психологічних бар'єрів творчості. Процитуємо у зв'язку з цим професора Г. О. Балла: "...стоячи на гуманістичних позиціях, не можна обмежувати діяльність освітніх установ функціями підготовки, хоч би як визначеними. Адже дитина живе сьогодні, а не тільки готується до життя. Тож треба робити все можливе для того, щоб її сьогоденне життя було повноцінним, щасливим, щоб задовольняти її найважливіші потреби. І - хоч на перший погляд це виглядає парадоксальним - саме в такий спосіб можна, сприяючи розвиткові її особистості, якнайкраще прислужуватися підготовці до наступних етапів життя"10. Третій закон - це закон взаємозумовленості розвитку суб'єктів педагогічного процесу. Цей закон відбиває концептуальні положення теорії творчості, як то: у творчості людина виступає не тільки як суб'єкт пізнання, а й водночас як творець самої себе, своєї творчої сутності; наслідком творчості є творення, формування людини-митця; у процесі творчості реалізуються творчі можливості індивідуальності та здійснюється їх розвиток; особливості процесу творчості полягають у тому, що сам процес впливає на його результат, який виражається не тільки предметно, а й у зміні суб'єкта творчості. Четвертий закон - це закон неперервної творчої реалізації та самореалізації особистості, який відбиває концепцію життєтворчості людини (Л. В. Сохань, В. А. Тиханович, О. Л. Феоктистова, В. І. Шинкарук, Н. А. Шульга та ін.) і відображає, що творчі можливості особистості реалізуються в самому процесі її життя, самореалізації як засобу самоствердження, самовираження й саморозвитку. Крім того, цей закон вбирає в себе концептуальні положення теорії творчості продуктивного й репродуктивного тощо. Саме тому одним із завдань педагогіки творчості є вироблення психолого-педагогічних концепцій самовдосконалення та прилучення особистості до творчого процесу психічного й особистісного саморозвитку.

Принципи педагогіки творчості відображають засоби використання загальних законів. Ми виділяємо такі основні принципи педагогіки творчості: принцип взаємозумовленості освіти і творчого розвитку особистості, в основі якого є розуміння будь-якого навчання як джерела нового у психічному розвитку особистості (Л. С Виготський, Г. С. Костюк); принцип самоорганізації, який відображає специфіку управління процесом формування творчої особистості й реалізації її творчого потенціалу, зумовлену особливостями управління нелінійними системами (Е. Н. Князєва). Останній принцип орієнтує педагога на внутрішній вплив, на узгодження розвитку учнів із власними тенденціями розвитку, а також на необхідність "збуджувати" та ініціювати творчу активність, ураховуючи, що при цьому управління повинно бути непомітним, мінімальним по своєму зовнішньому впливу і здійснюватися опосередкованими методами. Саме в цьому випадку можна говорити не про управління, а про процеси самоуправління. Ідея самоорганізації в сучасних умовах стає найважливішим методологічним і філософським принципом нової парадигми освіти.

У процесі суб'єкт-об'єктної взаємодії в системі "учитель-учень", яка сприяє розвитку творчого потенціалу як учня, так і вчителя, виявляються принципи педагогічної творчості вчителя. Принцип діагностики. Він передбачає побудову і корекцію навчально-виховного процесу на основі психолого-педагогічних діагностичних досліджень, зокрема оцінювання рівнів розвитку творчих можливостей учнів та учнівських колективів, з якими учитель вступає у взаємодію. Принцип оптимальності. Оптимальною творчою педагогічною взаємодією вчителя й учня вважаємо таку, яка забезпечує не тільки успішне засвоєння знань, умінь, навичок, а й позитивну динаміку розвитку творчих можливостей учнів у конкретних умовах педагогічної праці вчителя. Принцип оптимальності передбачає роботу вчителя по відбору дидактичних засобів, які відповідають рівню розвитку творчих можливостей більшості учнів, ураховують рівень розвитку творчих можливостей меншості, а тому сприяють розвитку творчих можливостей усіх. Принцип взаємозалежності. Цей принцип відбиває взаємозалежність і взаємозумовленість творчої педагогічної праці вчителя і творчої навчальної діяльності учнів. Додержання принципу взаємозалежності вимагає дослідження і визначення рівня творчої педагогічної діяльності вчителя і співвіднесення його з рівнем розвитку творчих можливостей учнівського колективу, з яким учитель вступає у взаємодію. Принцип креативності відображає необхідність виявлення можливостей змісту навчального матеріалу для посилення його орієнтації на формування творчої особистості учня. При плануванні та організації взаємодії вчителя й учня у процесі навчання зміст навчального матеріалу необхідно максимально використовувати для розвитку мотивів, характерологічних особливостей, творчих умінь і психічних процесів, які мають провідне значення для творчої діяльності і, перш за все, розвитку дивергентного мислення, умінь генерувати нові ідеї, знаходити нетрадиційні шляхи розв'язання проблемних завдань. Реалізації принципу в практичній діяльності сприяє аналіз змісту навчального матеріалу, застосування навчальних і навчально-творчих задач, методів і прийомів стимулювання творчої активності учнів, використання завдань психологічної діагностики для розвитку творчих якостей особистості. Принцип доповнення передбачає посилення розвитку творчих можливостей учнів за рахунок реалізації додаткового змісту в організаційних формах навчально-пізнавальної діяльності в позаурочний час. У практичній діяльності реалізація принципу означає введення у шкільний компонент навчального плану додаткових курсів, які б компенсували прогалини в розвитку творчих умінь і психічних процесів, на розвиток яких об'єктивно не вистачає часу в процесі виконання державного компонента навчального плану. Принцип варіантності відображає необхідність подолання одноманітності змісту, форм і методів навчання. Для ефективності взаємодії в системі "учитель-учень" принцип варіантності має регулятивне значення, визначає мету та стратегію проектування педагогічної взаємодії.

Loading...

 
 

Цікаве