WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Тенденції в розвитку навчальних стратегій - Реферат

Тенденції в розвитку навчальних стратегій - Реферат

Тенденції в розвитку навчальних стратегій

Один із викликів для викладачів іноземних мов полягає в допомозі учням розвинути стратегії, що необхідні для вивчення іноземних мов, більш ефективно, і принципів, які є складовою частиною сучасних праць англійською мовою, з приводу навчання їй як іноземній

Із цього випливає, що необхідне більш ефективне навчання розумовим операціям, що є важливим аспектом освіти, якій треба навчати незалежно й за допомогою тематичних домінант.

Хоча інформаційно-процесуальні процеси можуть бути корисними, вони не акцентують увагу на способах, за допомогою яких індивідууми шукають шляхи привнесення власного достоїнства у свій світ. Необхідно зрозуміти такий тип пізнавального підходу, тому треба ближче познайомитися з конструктивістським рухом. Ж. Піаже є домінантною фігурою в русі пізнавальної психології тому, що він писав так екстенсивно про це протягом багатьох років. У той же самий час дуже важко для деяких із нас познайомитися з усіма його працями. Критичний огляд і відмінне підбиття підсумків представлені такими дослідниками, як Флавелл, Елкінд, Бран, Дефоргес і Сазерленд.

Альтернативні пояснення причин, за яких діти в особливий спосіб ставляться до міні-експериментів, що створив Ж. Піаже, представлені у двох книгах Маргарет Дональдсон.

Ж. Піаже. Один з найбільш привабливих аспектів досліджень цього психолога - це його акцент на конструктивістській природі процесу навчання, за контрастом до більш традиційної точки зору, що розглядає навчання як акумуляцію фактів чи розвиток умінь.

Головний чітко виражений підсумок конструктивізму - це той факт, що індивідуум активно залучений безпосередньо від народження до створення власної значущості, визначається їх власним, особистісним розумінням, виникає з їхнього досвіду. Інакше кажучи, кожний сам складає своє власне уявлення про світ й оточуючий його досвід. Таким чином, учень стає центром теорії навчання.

Ж. Піаже сам був головним чином зацікавлений у тому, як люди пізнають світ при переході з дитинства в отроцтво.

Його теорія, що базується на дії, більш зацікавлена процесом навчання, ніж тим, що заучується. Це припускає існування такої гіпотези, при якій ми дізнаємося про світ у результаті нашого особистого досвіду, тобто те, що ми осмислюємо в результаті наших дій на різних ступенях нашого життя.

Теорія Ж. Піаже базується на учні, який проходить через серію життєвих етапів, що він назвав "сенсорно-моторною стадією" навчання.

Поступово, через розвиток організованих дій і думок, дитина приходить до розуміння та взаємодії зі світом у більш софістський спосіб.

Наступний етап - інтуїтивний чи передопераційний, котрий звичайно розглядається в період від двох до семи років. Саме в цей період дитячі думки стають більш гнучкими, а пам'ять та уява починають відігравати домінуючу роль. Ж. Піаже використовує термін "операція", посилаючись на внутрішні дії, тобто спосіб, коли дія стає частиною дитячої уяви. На цих ранніх стадіях розвитку такі операції й починаються. Але вони зовсім незрілі та негнучкі. Після семи років розвитку дитина входить у конкретно-оперативну стадію, коли починає виявлятись реальність, наприклад, лід, що розтоплюється у воді, може бути знову заморожений і перетворений у лід. Це дозволяє дітям обходитись без інформації, але все ще залежати від конкретних, більш-менш абстрактних прикладів.

Зрештою розпочинається рух до формально-оперативного мислення, коли абстрактна причинність стає надзвичайно важливою.

Ж. Піаже уважав, що це не мусить відбуватись раніше юнацьких років і має тенденцію варіюватись у залежності від тематичного блоку; наприклад, тому що я можу думати на високому рівні мислення про абстракцію математично, та це не обов'язково відбиває мої здібності думати на науковій стадії.

Цей педагог-психолог робить висновок, дуже важливий для викладачів іноземних мов: навчаючи юних учнів, ми не повинні очікувати від них того, що вони досягнуть стадії абстрактної причинності, і тому не слід очікувати від них застосування їхніх умінь для вичленовування правил при навчанні. На цій стадії більш важливо забезпечити досвід оволодіння мовою, що має відношення до аспектів світу, який оточує дитину.

Факт, що багато наукових досліджень не підтримують послідовність Ж. Піаже та віковий розподіл на стадії пізнавального розвитку, не повинен заважати нам зрозуміти, що люди вчаться різними способами, і що багато людей продовжують протягом усього життя відчувати труднощі при абстрактній причинності.

Однак один із найважливіших факторів, що визначають, чи здатні учні думати на абстрактному рівні, - це розвиток і користування мовою як засобом спілкування.

Ж. Піаже думав, що пізнавальний розвиток, по суті, є процесом зрілості, у межах якого взаємодіють генетика й досвід. Розум, що розвивається, розглядається як постійно шукаючий рівновагу між тим, що відомо, і тим, що в даний момент здобувається досвідом. Це супроводжується оцінними процесами асиміляції та пристосування. Простіше кажучи, "асиміляція" - це процес, при якому інформація, що надходить, змінюється або модифікується в наших розумах для того, щоб ми могли пристосувати її до того, що ми знаємо.

"Пристосування", з іншого боку, - це процес, при якому ми модифікуємо те, що вже знаємо, беручи до уваги нову інформацію.

Працюючи в єдності, ці два процеси роблять внесок у те, що Ж. Піаже визначає як "центральний процес пізнавальної адаптації".

Цей процес є істотним об'єктом навчання й одним з особливо доречних у навчанні граматиці будь-якої нової мови, як згадувалось раніше у величезній кількості опублікованих матеріалів цього психолога, про нього та його теорії пізнавального розвитку. Ми просто вибрали трохи, щоби пролити світло на один чи два центральних аспекти в даній статті, які, ми вважаємо, є значущими для викладачів іноземних мов.

По-перше, ми можемо зрозуміти, як важливо взяти до уваги учня як індивідуума, активно втягнутого в конструктивну значущість.

Коли учні вивчають нову мову, вони в таких умовах активно втягнуті у створення власного розуміння мови, уводячи інформацію, що їх оточує, так як і завдання, що даються учням. Викладачам іноземної мови важливо допомогти учням і краще побадьорити їх у цьому процесі, ніж бачити в них пасивних одержувачів мовної інформації.

По-друге, розвиток мислення та його відношення до мови й досвіду стає центральною точкою опори процесу навчання. Зовсім ясно, що навчання іноземній мові, що базується головним чином на запам'ятовуванні, не веде до більш глибокого розуміння. Зв'язок між розвитком мови та розвитком мислення буде розглянутий пізніше.

По-третє, необхідно підігнати вимоги будь-якого завдання до пізнавального рівня, що відповідає сприйняттю учня. Мовне завдання, що дається вчителем, не повинно бути занадто абстрактним для тих, хто ще не здатний функціонувати на цьому рівні, і занадто простим у тому випадку, коли концептуальний рівень нижче рівня компетенції учня.

По-четверте, можна бачити відповідність теорії Ж. Піаже "про асиміляцію та пристосування" процесу навчання іноземній мові, коли ми одержуємо новий імпульс при вивченні іноземної мови; наприклад, прослуховуючи діалог, нам треба модифікувати те, що ми вже знаємо про мову, для того, щоби пристосувати нову інформацію до наших існуючих знань.

Таким чином, наші знання про те, чим система нової мови оперує, поступово розвиваються. Це цілком відповідає внутрішній лінгвістичній теорії у сфері надбання при вивченні іноземної мови, яка стверджує, що знання іноземної мови поступово переформуються учнем тим швидше, чим більш точно вони відповідають мовним цілям.

Як психолог - представник пізнавальної теорії, що розвивається, Ж. Піаже не був надмірно зацікавлений у застосуванні своєї теорії до процесу навчання. Не чесно критикувати його за обмежене застосування своєї теорії.

Однак існують дві дуже простих інтерпретації його точки зору, що мали стримуючий вплив на вчителів.

По-перше, стало популярним у деяких навчальних закладах, які готують педагогів, інтерпретувати точку зору Ж. Піаже на зрілість та особистий досвід як індикатор, на те, що немає прямих указівок у процесі навчання. Звичайно ж, Ж. Піаже рідко посилається у своїх ранніх роботах на значущість впливу батьків чи вчителів, хоча в деяких своїх більш пізніх дослідженнях він відновив цей недогляд, тому що цей тип інтерпретації мав позитивний вплив на те, щоби побадьорити вчителів, зробити більший акцент на створенні мовного середовища у класі, де проходить навчання.

Це означає, що багато вчителів, особливо тих, які навчають маленьких дітей, не впевнені в тому, яка роль цього стимулу. Це почуття перейшло у процес навчання іноземним мовам, де багато вчителів виражають подібну зацікавленість.

По-друге, у той же час акцент Ж. Піаже на індивідуальному розвитку змусив його недооцінити значущість соціального середовища в навчанні.

Зрештою, ясно, що Ж. Піаже спочатку недооцінив фундаментальну роль, яку відіграє мова при формуванні думок. Фактично у своїх ранніх дослідженнях він заперечував той факт, що мова випливала за розвитком думки, забезпечуючи засіб, інкапсулюючи "чисту думку" у символічній формі.

Однак це не та точка зору, що народилася за допомогою наукових досліджень.

Одним з найважливіших адвокатів ідей Ж. Піаже став професор психології та засновник центру пізнавального навчання в Гарварді Д. Брунер, частково зарахувавши своє застосування цієї теорії до підходу - відкриття (розкриття) у процесі навчання. Для цього психолога процес навчання, принаймні, також важливий як продукт, і він довгий час знаходився під великим впливом у своїх ранніх роботах опису Ж. Піаже того, як розвивається дитяче мислення. Для Д. Брунера розвиток концептуального мислення й розуміння пізнавального вміння та стратегій пізнання є центральною метою всякого навчання більше, ніж фактичне здобуття інформації. За допомогою досліджень Д. Брунера ця точка зору стала представляти пізнавальний підхід до освіти в цілому. Один особливо важливий аспект ідей цього психолога полягає в тому, що він дає широкий огляд одержання освіти людиною в цілому.

Він розумів, що один із центральних елементів освіти - це потреба вчитись і як учитись, що він розглядав як ключ до передачі того, що було пізнане й передане з однієї ситуації в іншу. Виклик, який Д. Брунер кинув викладачам, щоб ідентифікувати "оптимальні умови" навчання - у широкому сенсі слова, - відбиває деякі з найбільш хвилюючих моментів як в освіті, так і у психології протягом кількох наступних десятиліть.

Д. Брунер уважає, що навчання у школах повинно мати мету, і піднімає кілька питань, які засоби рішення цього, які ці цілі, і що повинно бути включено в будь-який навчальний план: "Ми могли запитати як критерій будь-якого предмета, що викладається у школі, коли цілком завершено його викладання - чи варте знання цього предмета для дорослих більше, ніж для дитини; і чи робить знання цього предмета дитину кращою від дорослого". Якщо відповідь на обидва запитання негативна чи амбіційна, тоді цей матеріал захаращує навчальний план.

Loading...

 
 

Цікаве