WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Соціальний розвиток старшокласників у вимірі цінностей сучасної сім'ї - Реферат

Соціальний розвиток старшокласників у вимірі цінностей сучасної сім'ї - Реферат

Близько третини опитаних дорослих членів сімей уважають такі якості цілком придатними, навіть необхідними для життєдіяльності поза рідною домівкою, але заперечують їх стосовно самих себе. Майже 80,0 відсотків батьків бажають, щоб їхні діти "уміли легко пристосуватись до різних незвичних умов", "були комунікабельні", "ні за яких обставин не впадали у відчай", "уміли виходити сухими з води". Досить низький відсоток (від 4,8 до 6,1 відсотка) припадає на відповіді, в яких згадуються такі якості, як чесність, порядність, товариськість, доброчинність.

Проведені дослідження засвідчили, що загальна картина ціннісних орієнтацій дорослих членів сімей характеризується певною невизначеністю та нестійкістю. Кризовий стан політичного та соціально-економічного розвитку нашої країни зумовив висунення на перший план матеріального чинника, а це, у свою чергу, породжує цілу низку суперечностей в установках сім'ї, негативно впливає на змістовне наповнення її функцій. Підтвердженням цього може бути той факт, що дефіцит грошових знаків (дійсний чи уявний) або їх надважкий заробіток спричинює зниження уваги до прищеплення дітям умінь і навичок працелюбності, формує зневажливе ставлення до цінностей праці. І хоча важливість цих якостей відзначили 65,4 % батьків, поглиблене дослідження показало, що в цьому напрямі перевага надається орієнтації на "престижність" тієї чи іншої роботи, яка сприймається й усвідомлюється такою залежно від обсягу матеріальних благ, котрі вона може дати. Проте подібні установки батьків далеко не завжди адекватно сприймаються дітьми. Це призводить до того, що досить поширеним явищем в українському суспільстві став феномен маргіналізації свідомості й поведінки молоді. Тобто йдеться про відмову (резиґнацію) значної частини юнаків і дівчат від власних зусиль, спрямованих на утвердження відповідності потреб, які різко зросли, вимогам середовища, необхідним для забезпечення достатньо високого рівня життя завдяки інтенсивному навчанню, праці, активній конкуренції тощо. Причому така соціально пасивна позиція притаманна як дітям, чиї батьки мають досить високі прибутки, так і представникам малозабезпечених верств населення. На цьому тлі відбувається дезактуалізація колись нормативної соціальної поведінки, на перший план висувається прийняття межевих, маргінальних її форм із поведінковою псевдоадаптацією на їхньому рівні.

Смислове навантаження якостей, які особливо поціновуються батьками, зумовлює і вибір методів, що застосовуються для їх формування. Пріоритетне місце посідають авторитарні впливи (сурові розмови з дітьми, фізичні покарання, заборона займатись улюбленою справою, примус, наказ, безапеляційні вимоги). Такі підходи продукують посилення неспівпадання "батьківських" ідей з новими, привнесеними соціальною реальністю, що набувають дедалі більшої сталості у свідомості молодого покоління й не завжди узгоджуються (а то й суттєво відрізняються) від сповідуваних батьками. Виникаюча на цьому тлі батьківсько-дитяча "несумісність" веде до посилення й загострення внутрішньосімейних міжпоколіннєвих конфліктів. Так, за матеріалами моніторингу, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень, 48 % дітей старшого шкільного віку вказали, що вони мають проблеми у взаєминах з батьками. Причому частка подібних проблем у міських сім'ях значно вища порівняно із сільськими (відповідно 55 і 36 %), вони частіше стосуються дівчат, ніж хлопців (відповідно 56 і 43 %).

Загалом нинішній час може бути охарактеризований як період співіснування в суспільній свідомості уявлень, типових як для традиційної, так і для сучасної моделей сім'ї. У сфері "офіційного" виховання все більшої ваги набуває принцип заохочення індивідуальних здібностей дитини, що розглядається як сприятливий для її соціального розвитку; зазнає помітного зниження принцип часто "фізичного плекання" дитини. Проте ці ідеї досить повільно проникають у внутрішньосімейну атмосферу, що зумовлене не лише небажанням батьків і нерозумінням дорослими членами сімей необхідності корегування змісту виховання, а й ускладненнями в одержанні кваліфікованої психолого-педагогічної інформації з цього приводу. І причина цього полягає не тільки в надмірній зайнятості пошуками додаткових прибутків. Справа в тому, що для сьогодення характерна наявність певних суперечностей у плані підвищення педагогічної культури батьків. З одного боку, утверджується думка про те, що сім'я виступає основним інститутом виховання дитини, тоді як школа має виконувати стосовно неї суто навчальні обов'язки. Реалізація цієї тези призвела до своєрідного розмежування діяльності сім'ї та школи: зменшується час на позаурочну виховну роботу з учнями, її зміст набуває формального характеру. Учителі автоматично усуваються від роботи з підвищення педагогічної культури батьків. З іншого - сім'я, не отримуючи кваліфікованої психолого-педагогічної допомоги, залишається сам на сам із проблемами виховання й розвитку дітей, відчуваючи значні ускладнення та не завжди знаходячи ефективні й адекватні способи їх вирішення.

Дослідженням установлено, що тільки від 16,0 до 51,0 % батьків проводять вільний час разом з дітьми. І справа не в тому, що в дорослих бракує вільного часу (хоча цей показник досить високий - 46,5 %), а в його організації: майже 69,4 % батьків віддають перевагу перегляду телевізійних передач, спілкуванню з іншими людьми, зводячи контакт із власними дітьми до мінімуму.

Згідно з результатами, одержаними в ході дослідження, можна стверджувати, що переважна більшість сімей дотримується основних родинних звичаїв, зокрема відзначає хрестини, дні народження, Новий рік, Різдво, Великдень, поминальні дні, весілля тощо. На жаль, такі свята, як День сім'ї та День Матері, не набули загального визнання. До 11 % як дорослих, так і дітей навіть не знають про їх існування. Решта ж чули, що такі свята є, але не вважають їх дійсно святами. Досить часто відповіді малий такий зміст: "Начебто знаю, що в нас тепер є такі свята, а коли саме їх святкують, не можу сказати", "У нас майже кожного дня якесь свято проголошують. Усі й не запам'ятаєш".

Вплив сім'ї на дитину, її формування й розвиток відбувається як через екстравертивність, так і через інтровертивність (В. Борев, А. Коваленко). Кожний із цих напрямів може діяти з точки зору маніпулятивної або формуючої програми. Від вибору тієї чи іншої програми залежать характер і спрямованість впливу на дитячу особистість, адже названі програми суттєво різняться між собою за функціональним впливом на всі елементи структури особистості, спричинюючи певний напрямок її розвитку.

Екстравертивна діяльність особистості включає такі сфери, як пізнання, оцінка, праця, спілкування. За маніпулятивної програми батьки вдаються до реалізації таких функцій:

пізнання - репродукування спрямованої інформації (функція навіювання);

оцінка - видання конкретних аксіологічних установок (регулятивна функція);

праця - мобілізація на дії, необхідні дорослим членам сім'ї (управлінська функція);

спілкування - формування егоцентричної, замкненої особистості, установка на пасивний індивідуалізм, конформізм, некомунікабельність (функція дезінтеграції).

При використанні формуючої програми переважають такі функції:

пізнання - формування світогляду шляхом послідовного залучення до досягнень світової культури (просвітницька функція);

оцінка - формування системи аксіологічної орієнтації особистості (аксіологічна функція);

праця - пробудження в дитині потреби активної та свідомої діяльності (виховна функція);

спілкування - формування комунікативно-компетентної особистості, розвиток установок на діалогічне спілкування (комунікативно-інтегруюча функція).

Loading...

 
 

Цікаве