WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Складність перейнятливості - Реферат

Складність перейнятливості - Реферат

Контрактування шкіл.

Ваучери.

Автори твердять, що кожна із цих стратегій має "зони сприйняття бажаного за дійсне", тобто вони припускають, що певні зусилля будуть робитися, але для досягнення реальних результатів такого втручання per se замало. Наприклад, ваучери даються з таким розрахунком, що "підприємці зможуть добре облаштувати школи в бідних районах, де навчання дітей може виявитися нелегкою справою, а батьки не дуже переймаються знаннями своїх дітей". Хілл і Целіо пішли далі та склали перелік заходів для кожної із цих семи теорій реформування, "які потрібні реформам але не здатні їх спричинити". Інакше кажучи, ці стратегії реформ, містять елементи теорії освіти, але не мають загальних теорій дії для того, щоби досягти успіху шляхом зміни відповідних умов.

Поганою звісткою є те, що це справді складна проблема: як можна поєднати та інтегрувати сильні сторони різних стратегій реформування, більшість з яких сприймається як фундаментально різні за підходами і кожна з яких має своїх прихильників, що протистоять одні одним. Доброю звісткою є таке твердження Хілла і Целіо: "Порівнявши згадані причини та наслідки різних реформаційних пропозицій, ми здивувалися, коли виявили, що вони потенційно можуть взаємодоповнювати одна одну".

Ця проблема залишається нерозв'язаною, але тепер маємо нове й дуже перспективне бачення можливої інтеграції сильних сторін різних підходів і досягнення повніших, а отже, і потужніших реформаційних стратегій.

Відтак Хілл і Целіо звертають нашу увагу на "дивне співіснування суттєвих розбіжностей у поглядах на те, як треба змінювати державну систему навчання, та очевидну згоду щодо ознак доброї школи і того, як шкільні зміни можуть сприяти кращому навчанню учнів".

Вони називають точки згоди "інтегральним капіталом":

"Інтегральний капітал школи - це єдине бачення, що визначає:

Якими ідеями, заходами та звичками школа стимулюватиме навчання учнів.

Який навчальний досвід школа запропонує учням і як вона за допомогою цього досвіду переконається в тому, що учні справді вчаться.

Які учні навчатимуться у школі (за ознаками вікової групи, попередньо здобутої освіти, іншими ознаками).

Які стосунки будуть між школою, батьками та державними службовцями, відповідальними за збереження інтересів дитини".

Інтегральний капітал зосереджується на тому, що приховане під явищем співпраці, а саме на ідеях викладання та навчання. Одне слово, поняття інтегрального капіталу розглядає лідерство, спільні переконання та співпрацю як результат чогось глибшого, тобто цілей, поставлених перед учнями, та стратегії викладання й навчання, яка може допомогти учням досягти цих цілей.

Ці проблеми багатогранні. По-перше, якщо ви не маєте міцного інтегрального капіталу, то як ви його здобудете? Це теорія дії, яка не знає коротких шляхів, тому що діє на межі із хаосом, підтримує баланс між надмірною й недостатньою структурованістю. По-друге, як ви змусите різні групи співпрацювати між собою та використовувати преваги одна одної, якщо вони не бачать нічого спільного між собою і можуть ставитися одна до одної як вороги? Хілл і Целіо висловлюються так:

"Зараз більшість державних шкіл є продуктами геологічних пластів приписів, незавершеного впровадження минулих ініціатив і домовленостей між дорослими. Ці структури сприяють відокремленості частин школи одна від одної і призводять до фрагментації шкіл".

"По-третє, що буде, якщо виявиться, що певні спільні погляди зазвичай зникають, коли серйозно порушується питання про зменшення нерівності між групами? Коли малим досягненням намагаються надати ширшого значення, то це часто відбувається за рахунок рівності".

Однак, добре зваживши все, що було сказано про цю невпинну фрагментацію - кілька зон спільної згоди та насущну потребу в широкому реформуванні, тобто трансформації всієї системи, - можна дійти висновку про необхідність пошуку та розпрацювання низки нових реформаційних стратегій. Оскільки ми перебуваємо ще лише на початковому етапі переосмислення глибоких складних проблем, то ще не маємо чіткого уявлення про нові підходи до таких проблем на системному рівні, але шляхи можливих дій стають усе очевиднішими. План дій, який запропонували Хілл і Целіо, пов'язаний з висновками цієї книги:

"Розрізняйте безпосереднє управління і довготривале планування.

Шукайте корінь проблеми.

Довіряйте зовнішній організації, як своєму критичному товаришеві.

Підбирайте групи з різних експертів, і це дасть вам змогу піти далі в місцевій політиці.

Домагайтеся підтримки від штату.

Перебудуйте систему і зосередьте основну увагу на розвиткові шкіл із сильним інтегральним капіталом".

У той час, як Брик та інші закликають до стратегій, які поєднують у собі "відповідальність, підтримку та автономію", Хілл і Целіо трактують ці ж поняття, як "стимули, здатності та можливості".

"Можна сказати, що кожна загальносистемна стратегія реформування повинна творити стимули для діяльності школи, шляхи збільшення здатності та можливості і свободи педагогічного колективу школи запроваджувати зміни, навчаючи учнів".

Інакше кажучи, у тому, що ми потребуємо, існує глибока зростаюча логічність, і вона представляє собою вишукану комбінацію стратегій.

ПІДСУМКОВЕ ЗАУВАЖЕННЯ

Як співвідносяться перейнятливість і розширення? Якщо ми дотримуємося якихось окремих інновацій, навіть загальних, то для того щоб якісні реформи стосувалися великої кількості людей, необхідне поєднання добрих ідей/програм і організації, яка шукає ці ідеї чи готова їх сприйняти. У цьому розумінні широко розповсюджена перейнятливість розширюється. Шорр підтверджує такий висновок, коли стверджує, що успішні програми суспільного вдосконалення мають сім особливостей:

1. Успішні програми є всеохопними, гнучкими, чутливими та стійкими.

2. Успішні програми розглядають дітей у контексті сім'ї.

3. Успішні програми ставляться до сімей, як до частини свого оточення.

4. Успішні програми мають довготривалу попередню орієнтацію, чітку місію та продовжують розвиватися в часі.

5. Успішні програми мають компетентних і відданих керівників з чітко визначеними навичками.

6. Успішні програми мають добре вишколений персонал, який здатний і схильний надавати відповідні високоякісні послуги.

7. Успішні програми діють в умовах, які заохочують практиків побудувати міцні взаємозв'язки, в основі яких лежать взаємна довіра та повага".

Ці висновки є цінними для будь-яких прихильників втручань у програми.

Якщо ви розглянете глибше інші дослідження Шорр, то краще зрозумієте ці процеси. Один з її висновків про минулі невдачі такий: "Ми забули про те, що троянди на асфальті не ростуть". Ви зможете забезпечити дотримання суті реформи, якщо "не ігноруватимете інституційного контексту і не перекладатимете відповідальності за творення сприятливішого контексту на сподвижників реформ, які не можуть змінити ширше середовище".

Змінювати ширше середовище! Зняти проблему означає, що ви провинні безпосередньо працювати над зміною контексту організацій, в яких проводитимуться реформи, тобто ви повинні розвивати місцеві можливості у виявлення інтересу до добрих ідей, їхнього вибору та практичного втілення. Тобто ви повинні зосередити свою увагу на розвиткові місцевих можливостей, якості зовнішніх інфраструктур реформи та відношенні між цими двома факторами. Урешті, збільшення масштабності не означає поширення спеціально відібраних програм; воно означає розвиток можливостей системи (місцевих можливостей та зовнішніх інфраструктур, разом узятих) для того, щоб керувати та інтегрувати інноваціями та численними варіантами вибору. Збільшувати масштабність не означає скористатися найсвіжішою програмою (хоч це може бути надзвичайно корисно у вузькому та тимчасовому розумінні), а скоріше означає розвиток можливостей багаторівневої системи постійно управляти процесом складних змін.

Це насправді важка справа, але збільшення масштабності неможливе без фундаментального розвитку системи на всіх рівнях. Ніхто без цього не зможе здійснити (не кажучи вже підтримати) масштабних реформ. Якщо неможливо вирощувати троянди на асфальті, то треба змінити асфальт. Перейнятливість повертає нас назад до глибинного значення внутрішньої та зовнішньої співпраці школи. "Відмова від асфальту" є насущною потребою, оскільки тільки так організації навчаться регулярно шукати нові ідеї та приймати розумні рішення стосовно маси наявних ідей та програм.

Після всього сказаного та зробленого можна дійти висновку, що здатність соціальної системи до перейнятливості полягає в якості інфраструктури. Що більше інфраструктура дбає про постійне навчання, продукує підзвітні дані, сприяє отриманню відгуків, стимулює інноваційні процеси тощо, то більше система здатна здійснити масштабні реформи. Насправді сильні інфрастуктури постійно послуговуються неписаними та загальнодоступними знаннями і роблять їх доступними.

Сама доступність знань не забезпечить проведення загальної реформи. У складних системах неможливо обмежитися тільки тим, що вже знаємо. Ми повинні працювати над установленням такої інфраструктури, яка даватиме змогу творити та шукати нові знання у процесі нашого поступу, і ми повинні переслідувати амбітніші цілі системного рівня (такі, як збільшення грамотності серед усіх учнів). Перейнятливість і масштабне реформування спонукають усіх нас зважати на загальний стан справ. Зараз не час для обмежених цілей.

Одне слово, збільшення масштабності дорівнює системній трансформації! Щоб досягти цього, окремі особи, групи людей, установи та суспільство повинні мобілізувати основні сили, без яких реформування неможливе. Інакше кажучи, вони повинні мобілізувати та злити воєдино всі свої можливості, розумові, політичні та духовні сили.

Loading...

 
 

Цікаве