WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Система Станіславського в педагогічних концепціях - Реферат

Система Станіславського в педагогічних концепціях - Реферат

Система Станіславського в педагогічних концепціях

"Увесь світ - сцена, і всі ми актори", - стверджує разом із Вільямом Шекспіром наша постійна авторка з Болгарії доктор педагогіки Євгенія Стоічкова Іванова

Вона працює головним асистентом Шуменського університету ім. Єпископа Костянтина Преславського і є фахівцем із підготовки майбутніх учителів початкових класів. Наразі маємо можливість співставити проблеми початкової освіти учнів України та Болгарії.

Керуючись цим чудовим висловленням Вільяма Шекспіра, ми не можемо не побачити, що театр пропонує нам унікальну можливість брати участь в ідеальній репетиції фатальних проблем реального життя, з якими перетинається сучасна людина і людина майбутнього. Цю репетицію треба добре підготувати, особливо якщо вона призначена для дітей, які вчаться в початковій школі, в яких ще не накопичено досить свого реального досвіду й достовірних критеріїв. Це зробити нелегко, особливо вчителю, який має доглянути життя, як на сцені, і за допомогою своєї уяви виявити театральну форму з видимих і невидимих проявів самого цього життя.

Основна проблема болгарської освіти - це питання про взаємозв'язок між теоретичними знаннями та практикою, конкретніше - інформаційне перевантаження учнів та їхнє невміння використовувати накопичені знання на практиці. У діючій освітній системі процес навчання проходить шляхом максимального роздроблення матеріалу - учні перевантажені всілякими абстрактними поняттями, символами, схемами, таблицями, правилами. І все це прийнято називати мінімумом інформації, необхідної для сучасної освіти. Це приводить тільки до механічного засвоєння все більшого обсягу наукової інформації, ускладнює подальшу інтенсифікацію навчального процесу та не сприяє творчому засвоєнню навчального матеріалу. Якщо учня включити в особистісно значущу для нього діяльність, це спровокувало б його власну активність. Із цією метою така діяльність повинна бути захоплюючою, викликати в дитини почуття захвату, радості та задоволення досягнутими результатами. Тут виникає гостра для даного моменту проблема пошуку нових підходів і методології навчання та виховання.

Методи та прийоми, притаманні мистецтву, можуть значною мірою допомогти нам у процесі навчання та виховання учнів початкової школи. А навряд чи є більш сприятливі засоби, ніж засоби, що властиві театру.

Досягнення в театральній педагогіці не тільки в Болгарії, не тільки в Росії, а й на світовому рівні пов'язують з ім'ям російського педагога, режисера й актора Костянтина Сергійовича Станіславського (1863-1938), який присвятив своє життя створенню "розумного, морального, загальнодоступного театру". Майже всі театральні теорії, плини та напрями з початку ХХ ст. до наших днів відбивають на собі плідний вплив його ідей і творчих принципів. Його навчання впливає на прогресивний театр усього світу, створює різні творчі індивідуальності та сприяє появі нових засобів і методів у сценічному мистецтві.

Система Станіславського універсальна, тому що вона узагальнює як його власну творчу практику, так і практику багатьох поколінь професіоналів не тільки російської, а і світової театральної сцени. Незважаючи на те що вона спрямована на створення професійного творця, ця система по своїй суті педагогічна, тому що вона виходить з об'єктивних законів людської поведінки та її психофізичних передумов. Саме тому вона може мати і ширше педагогічне застосування.

Станіславський шукає оптимальний творчий стан актора за допомогою аналогії з деякими специфічними особливостями дитини. Він вірить, що в кожної нормальної дитини є певні потенційні театральні здібності, і припускає, що якщо творчий процес актора природно проходить через дитячу "віру та наївність", то ця "віра та наївність" могли б розбудити і творчий процес у дитини. Примітно, що американський педагог Віола Сполін створює оригінальну у своєму роді школу імпровізації, не маючи при цьому професійного сценічного досвіду, відкриваючи спочатку для себе Станіславського у процесі пошуку підходу до дітей з метою організації педагогічних ігор і розваг. Вона вміло пов'язує основні механізми творчого процесу з конкретними вимогами дитячої психології. Позитивні результати експерименту В. Сполін є доказом універсальності системи та її відповідності для дітей різного віку. Звідси випливає висновок, що немає необхідності шукати та створювати якусь нову спеціально призначену для дітей театральну систему. Тому що закони театру ті ж самі. Різними можуть бути тільки форми, ступінь і засоби їхнього вираження в залежності від естетичних концепцій і цілей. Ці закони в найбільш стислому, послідовному та зрозумілому вигляді можна відкрити в системі Станіславського. Його підхід до театру як до аналога та природного прояву життя доступний і в дитячому віці. По своїй суті система Станіславського - це спосіб виховувати, вдивлятись у світ як у сцену й у сцену як у реальний світ. А роль педагога-дослідника полягає насамперед у тому, щоб виявити й усунути конкретні перешкоди на шляху до цієї мети; у розкріпаченні поведінки; у тому, щоб випустити на волю вразливість і творчу енергію, спрямовуючи її у правильне русло.

Якщо вчитель початкової школи хоче використовувати у своїй педагогічній роботі систему Станіславського, то він має ставитись до основних її положень не догматично й поверхово, а творчо. Мої зусилля спрямовані на дослідження цієї проблеми серед дітей початкового шкільного віку - віку, в якому в дітей ще незначний життєвий досвід. Але в цьому віці з більшою інтенсивністю формується характер і створюються елементарні навички спілкування й поведінки.

Основний принцип системи Станіславського - це принцип життєвої правди. Це принцип будь-якого реалістичного мистецтва. "Артист повинен мати розвинене уявлення, дитячу наївність і довірливість, артистичне почуття правди та правдоподібного у своїй душі й тілі", - пише К. Станіславський.

З метою підпорядкування навчально-виховного процесу в початковій школі цьому принципу потрібно, щоби будь-яка навчально-виховна задача була життєво правдивою. Усе, що відбувається під час уроку, повинно бути природним, як життя, крізь нього мають проходити правдивість, простота та щирість. Тоді воно буде підпорядкованим і дидактичним принципам наочності й доступності в навчанні.

Другий принцип у система Станіславського - принцип ідейної активності мистецтва, що знаходить своє вираження в його вченні про надзадачу. Надзадача - це те, заради чого автор хоче довести свою ідею до свідомості людей; вона містить у собі ідейну активність автора, його цілеспрямованість у прагненні до затвердження визначених ідеалів.

З погляду освіти в початковій школі надзадачею буде те, що вчитель має своєю метою досягти в цілісному навчальному процесі. Але досягнення цієї надзадачі може здійснитись тільки тоді, якщо він буде випливати активно й системно, згідно з конкретними задачами, що відносяться до окремих етапів навчальної та виховної роботи й об'єднані ідейною активністю надзадачі, кінцевою метою.

Третій принцип системи Станіславского затверджує дію як збудника певних переживань та основи нагромадження все нових і нових. Уся практична частина системи побудована на цьому принципі. Це так званий метод психофізичних дій: в актора викликається природна внутрішня реакція (так, як і в житті), що спонукає в нього органічну зовнішню поведінку, зберігаючи при цьому попередньо знайдені внутрішні стани.

Поведінка кожної людини має дві сторони - фізичну та психічну. За Станіславським, ці дві сторони завжди треба розглядати як єдиний процес, як один цілісний психофізичний акт. Тому що в кожній фізичній дії прихована якась внутрішня дія, переживання. Щоб відтворити істинно визначену систему рухів, кожну реакцію треба засвоїти в її психофізичній цілості; вона повинна бути відтворена органічно, а не механічно. Вимоги Станіславського до актора - не "грати", не "зображувати". Не можна грати почуття (любові, ревнощів, ненависті тощо), або стан (смішно, смутно), або настрій. Усе це має бути викликано всією "нервовою організацією актора". Не механічне відтворення тільки зовнішньої форми, не тільки демонстрація, а шляхом тлумачення задуму, проникнення у дрібні психологічні нюанси, виходячи з індивідуальності актора, режисер має спрямувати його темперамент у правильну сторону. Сліди будь-якого почуття зберігаються в емоційній пам'яті людини як відбитки багаторазових переживань і вони оживають завжди, як тільки з'явиться відповідний подразник. Добра емоційна пам'ять - одна з найважливіших умов виклику визначеного переживання.

Loading...

 
 

Цікаве