WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Система освіти України: сьогодення і історія - Реферат

Система освіти України: сьогодення і історія - Реферат

Зараз час пошуку, час зіткнення різних філософських парадигм, культур, початок їхнього діалогу. Сьогодні вимагаються інші стратегії розвитку, інші засоби індентифікації, коли зберігається спеціфіка своєї культури й разом із тим забезпечується її відкритість до інших культур, готовність до діалогу.

На думку автора навчальні програми внз повинні бути переглянуті відповідно до Болонської конвенції.

Учити правильно логічно мислити неможливо без формування теоритичної бази, без використання логічних ігор. Це можливо на спеціальних організованих заняттях за програмою курсу "Елементи логіки і логічні ігри". Методи, за допомогою яких, вчені приходять до нового знання, відштовхуючись від відомого знання, називається евристичними методами.

Одним із найбільш ефективних евристичних методів, застосовуваних у процесі формування й розвитку інтелектуальної культури суб'єкта, може бути моделювання. Моделювання називають дослідження об'єктів пізнання на інших моделях (побудова, аналіз і вивчення моделей об'єктів). Застосування цього методу полягає в тому, що знання, отримані у процесі вивчення моделей, переносяться на об'єкт пізнання. Цей перенос виправдовується подібністю моделей з орігіналом, тобто в основі моделювання лежить аналогія.

Конструювання та проведення ігор - заняття, що має аналогами драматургію і театр, і воно для свого становлення та розвитку вимагає деякого критичного ока. Автор зазначає, що дослідження, які були проведені у ВНЗ України та Польщі показали, що одним із факторів, який найбільше сприяє розвитку уяви учнів, є мрія. Остання постійно знаходиться в нашій півсвідомост, а творчі процеси на якомусь етапі дозрівають у півсвідовості. Мрія, підкріплена дією, перероджується на мету.

Автор проходить до висновку, що інтелектуальна культура пізнання, засвоєння раціональних методів і прийомів доказового міркування, формування самостійного творчого мислення - необхідна умова навчання, удосконалення системи освіти.

Третій розділ навчального посібника - "Основні протиріччя і тенденції розвитку освіти в сучасному світі"

Протиріччя освіти повинно знаходитись у полі фундаментального відношення, яким виступає відношення людини до національної та світової культури. Воно також повинно розглядатись у зв'язку з вирішенням основних запитань освіти - кого, чому й як учити? - і найважливіших зв'язків (залежностей) освіти з іншими суспільними областями - політикою, економікою, соціальною й духовною сферою. Усім цим умовам відповідає об'єктивне протеріччя між двома історично сформованими функціями системи освіти: формування особистості, здібностей до універсального спілкування та творчості (цілісної, гармонійно розвинутої, моральної особистості) і підготовкою виконавців соціальних і професійних ролей. Визначення функцій базується на більш загальному протиріччі між матеріальними умовами (способом і суспільними поділом праці) й ідеалом вільної гармонійної сили.

Арістотель досить повно окреслив коло проблем протиріччя: з одного боку - вільна універсальна людина, а з іншого боку - профісіонал, підготовлений до визначеної справи. У зв'язку з цим постають запитання: кого повинна готувати школа, інші навчальні заклади? Як знайти з'єднання цих задач? Де вихід із протеріччя? У розділі автор розглядає об'єктивні протеріччя освіти зв'язані з осмисленням і реалізацією її основних питань: кого, чому й як учити?

Для подолання визначених протиріч в Україні проводеться реформування освіти. Автор підкреслює, що Україні необхідно зосередити на:

1. установленні пріоритетів у сфері освіти, принциповій зміні системи фінансування;

2. модернізації змісту освіти;

3. створення системи різновікової діагностики;

4. об'єднання зусиль родини, шкіл, батьківської громадськості.

"Вибір ефективних стратегій і тактик становлення нової культури урозум" - четвертий, останній розділ навчального посібника.

Термін "стратегія" завжди зв'язується з виробленням відносно тривалої лінії поводження, що виходять з обліку найбільш постійних умов і факторів діяльності, а термін "тактика" (від грецького tasso - будую війська) зв'язується з виробленням менш тривалої лінії поведінки, тобто враховує вже конкретну ситуацію.

При виробленні стратегій і тактики формування культури розуму дуже важливо враховувати всі складові її компоненти: цільові настанови, конкретний зміст, обсяг інформації, обгрунтованість висновків і їх усвідомлення суб'єктом, ступінь артикуляції та ін.

У данний час відбувається руйнування застарілих цінностей і драматичне твердження нових, їх протиборство. Це виявляється у протиставленні науки і антинауки, стихійних вибухах, містицизмі, марновірстві, астрології, активності релігійних вірувань.

Сьогодні стає ясно, що гуманітарізація повинна стосуватися всіх спеціальностей, оскільки ми зараз починаємо жити в новому інформаційному просторі, що вимагає серйозної перебудови економічних, соціальних, науково-освітніх структур і самого мислення.

Метою процесу гуманітаризації вищої освіти є інтеграція професійної та соціально-гуманітарної підготовки студентів. Особливе значення для вищої освіти має ще один аспект цієї проблеми: гуманізація означає не тільки придбання додаткових знань, органічно вбудованих у систему професійної освіти, але й удосконалення культури пізнання.

Розробка концепції нового мислення - заявка на нового логіка, здатного до універсальної побудови всякої змістовної логіки. Сьогодні виникає принципово новий напрям педагогіки - педагогіки становлення творчої індивідуальності. Нова педагогіка повинна бути осмислена й освоєна філософським розумом із погляду становлення нового мислення.

Любар О. О. Історія української школи і педагогіки: навч. посіб. / О. О. Любар, М. Г. Стельмахович, Д. Т. Федоренко. - Київ: Знання, 2006. - 447 с. Бібліогр. у кінці розд.

Розбудова незалежної Української держави неможлива без відновлення й розвитку української педагогіки, національної системи освіти й виховання дітей та молоді в Україні. У книзі представлено історію української педагогіки, що зародилась, постала й розвивається в Україні, має самобутній національний характер, і разом із цим, виступає органічним компонентом загальнолюдської педагогічної культури. Основними творцями й носіями української педагогіки та її історії є український народ.

Українська педагогіка наділена як загальнолюдськими рисами, так і властивими тільки їй національними прикметами, а також пройнята ознаками європеїзму.

Педагогіка, за визначенням К. Ушинського, - не тільки наука, а й мистецтво. А мистецтво, як правило, має своє національне вираження. Крім того, педагогіка як наука й мистецтво стосується особливої, властивої тільки їй сфері - формування особистості з притаманними їй національними рисами й почуттями. Педагогіка через виховання й навчання дітей і молоді відтворює, і продовжує розвиватись у кожному наступному поколінні народі, нації. Тому й національний підхід у науковому роз'язання педагогічних проблем є обо'язковим.

Курс історії української педагогіки поділяється на три частини:

Історія української родини та народної педагогіки.

Історія українського шкільництва, освіти й педагогічної науки.

Історія української педагогіки в умовах розбудови й зміцнення самостійної Української держави.

Ці три частини складаються з 24-х тем. Такий поділ цілком відповідає трьом основним віхам історії української педагогіки, які охоплюють:

виникнення, становлення й розвиток української родини та педагогічної науки та системи родинно-громадсько-шкільного виховання в Україні;

появу та прогрес наукової педагогічної думки й шкільництва українців на різних етапах історії України;

творчі пошуки сучасних українських учених, учителів, вихователів, батьків, педагогічної громадськості в галузі української педагогіки, національної освіти, навчання й виховання дітей та молоді в новітніх обставинах, ознаменованих епохальною історичною подією - проголошенням самостійності України й розбудовою незалежності Української держави.

Перша частина складається з чотирьох тем. Історія української педагогіки - наука про розвиток виховання, школи й педагогічної думки в Україні в різні історичні періоди.

Предмет історії української педагогіки - виникнення та розвиток української родини, сімейного виховання, народної педагогіки й етнопедагогіки, науково-педагогічної теорії та практики, навчально-виховної роботи культурно-освітніх закладів усіх рівнів в Україні від найдавніших часів до сучасності.

Вивчення історії української родини органічно підводить до розгляду й засвоєння історії народної педагогіки, сердцевиною якої є батьківська педагогіка українців. Розгляд сім'ї та родинного виховання логічно підводить до вісвітлення історичного шляху української школи й наукової педагогіки.

Освітнє, професійне й виховне значення курсу історії української педагогіки для вищої школи у підготовці студентів як майбутніх учителів-вихователів переоцінити важко. Знання минулого своєї професії розширює кругозір, допомагає по-справжньому збагнути головну суть і способи розв'язання її сучасних проблем, вдало визначити майбутні педагогічні перспективи.

Головні завдання курсу історії педагогіки:

сформувати у студентів цілісну систему знань про історико-педагогічні процеси, явища, що мали місце в Україні;

забезпечити оволодіння майбутніми учителями кращих здобутків української педагогіки, вміння застосовувати їх у національній школі, здійснювати пошукову діяльність, розвивати свій творчий потенціал;

домогтися глибокого усвідомлення того, що формування високих загальнолюдських якостей можливе лише на основі національних цінностей, родинно-побутових традицій.

Loading...

 
 

Цікаве