WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Сили змін: моральна мета і складність - Реферат

Сили змін: моральна мета і складність - Реферат

Сили змін: моральна мета і складність

Майкл Фуллан - новатор та лідер західного освітнього менеджменту. Як дослідник, консультант і радник створив кілька професійних спілок для розвитку загальноосвітньої школи та реформи освіти загалом. Йому належить кілька успішних праць, серед яких найвідоміша "Сили змін"

Був час, коли моральна мета освітньої реформи видавалася доволі простою. Хоч ми знали, що за нововведеннями часто-густо стоять політичні чи кар'єристські мотиви, більшість людей свято вірила в те, що всі ці реформи здійснюються таки задля блага усіх учнів. Якби це питання було настільки простим і очевидним, ми б уже давно знайшли йому вирішення. Врешті ми ось уже впродовж майже цілого сторіччя запроваджуємо інновації задля вдосконалення учнів. З такими складними речами, як моральні чинники змін, неможливо досягти успіху простим декларуванням мети і мобілізацією сил для її досягнення. Такий підхід тут не спрацьовує і не може спрацювати. Ця справа вимагає постійної уваги, і її не можна здійснити, не перейнявшись нею повністю, не намагаючись щодня змінювати на краще світ, у якому шлях до успіху стає виразним і очевидним лише тоді, коли ми, засукавши рукави, беремося до справи.

На мікрорівні моральна мета освіти полягає в наданні життєвих шансів усім учням, і особливо учням з малозабезпечених сімей, оскільки вони гостріше відчувають потребу у такій підтримці. На макрорівні моральна мета полягає у сприянні освіти суспільному розвитку та демократії. Сильна система безплатних середніх шкіл, як я доведу нижче, є необхідною передумовою соціального, економічного та політичного оновлення суспільства. У постмодерному суспільстві, як ніколи досі, покладаються на роль моральної мети в освітніх реформах, вважаючи її визначальною. Але в умовах всесвітнього розмаїття та хаотичної складності надзвичайно важко визначити моральну мету, перейнятися нею та робити все для її досягнення. Саме тепер, коли ми потребуємо більших моральних зобов'язань заради добробуту суспільства, ситуація ускладнюється силами змін, що нерідко призводить до збентеження, розчарування та знеохочення. Ця книга про прагнення моральної мети у складні часи.

Складність досягнення моральної мети зумовлюють дві першопричини. Перша полягає в динаміці розмаїтості, рівності та стартових можливостей; друга торкається поняття та суті складності як такої.

Розмаїтість, рівність та стартові можливості

Розмаїтість означає різноманітність рас, груп за уподобаннями, стартових можливостей та людської долі. Досягти моральної мети означає викувати взаємодію і навіть спільність інтересів суспільних груп. Однак ця проблема поглиблюється нашою схильністю сторонитися людей, які відрізняються від нас. Психологічні дослідження свідчать, що люди значно швидше здатні допомогти людям, які в чомусь є подібними до них.

Собер і Вілсон помітили, що: "якщо співпереживання виявляється в альтруїстичному ставленні до тих, кого ми сприймаємо подібними до себе, то їх відсутність означає нашу меншу схильність виявляти альтруїзм до тих, кого ми вважаємо іншими".

Неможливо досягти моральної мети без розвитку обопільного співпережиття та зв'язків між різними групами, і це нелегке завдання. Як побачимо згодом, усе ж існують шляхи абстрагування, визнання цінностей та подолання дискомфорту, що виникає через відмінність один від одного, однак вони потребують значно інших підходів, аніж ми звикли практикувати. Виявляти співчуття до відмінних від нас людей нелегко, але надзвичайно важливо.

Ми також маємо визнати, що багато реформ, зокрема реформи, скеровані на встановлення справедливості, не належать до нагальних потреб тих, хто перебуває у привілейованому становищі (про ті потреби, якими вони переймаються постійно, йтиметься згодом). Оукс та інші подають теоретичні та емпіричні підтвердження проголошених висновків: "Ми виявили, що коли реформи здійснюються задля встановлення рівних можливостей та досягнень різних груп учнів, реформатори стикаються з винятковими викладками". Вони твердять, що література про зміни втрачає від того, що займає нейтральну позицію щодо рівності та стартових можливостей. У дослідженні переходу від однорідних до змішаних за здібностями класів, проведеному в десяти середніх школах, у яких навчалися діти різних рас та суспільно-економічних станів, Оукс та інші виявили, що вчителі та директори як носії змін стикалися з опозицією з боку своїх колег та впливових батьків. Ініціатори змін не змогли збагнути (а література про зміни допомогла мало), що в основі активної опозиції до пропонованих реформ було небажання сімей із вищим достатком втрачати переваги, якими вони користувалися досі, а втрата тих переваг була б неминучою, якби в одній групі навчалися білі учні та учні з нижчим рівнем достатку, переважно з іншим кольором шкіри.

Слі, Вейнер, Томлінсона та інші гостро критикували рух за підвищення ефективності шкіл та вдосконалення шкіл, не так за його спрямованість, як за речі, які він залишав поза увагою чи на важливості яких мало наголошував. Вони твердять, що поняття суспільного класу відсувається на задній план і не розглядається як проблематичне вже само по собі, що недостатньо уваги приділяється стартовим можливостям учнів, а дослідження ефективності шкіл тяжіє радше до зосередження на проблемах управління та широкого узагальнення, аніж на складних проблемах, з якими щодня стикаються вчителі, працюючи в несприятливих умовах.

Слі, Вейнер та інші не дають відповіді на те, як можна вирішити ці проблеми, але, як і Оукс та її колеги, вони слушно закликають дослідників, освітніх політиків та вчителів більш критично ставитися до проблем, пов'язаних із задатками та рівними можливостями їх реалізації у процесі вдосконалення шкіл.

Може видаватися, що проблеми, які виникають із різних стартових можливостей та привілейованих умов, не мають вирішення. І теоретики, якими б слушними не були їхні критичні міркування, нічого стратегічно нового не запропонували, що не випливало б зі звичайного здорового глузду (поза сумнівом, стратегічне вирішення цієї проблеми справа дуже непроста). Однак не слід заперечувати можливості існування інших ідей та засобів здійснення всебічних справедливих реформ. Тут ми приходимо до теорії складності та теорії еволюції.

Складність та еволюція

Парадокс складності полягає в тому, що її надзвичайно важко збагнути, хоча розв'язок ховається в її природній динаміці - динаміці, яку можна витворити та правильно скерувати, але процес якої ніколи не можна буде контролювати.

Звичайно, наші строгі судді мусили дотепер зауважити, що раціонально продумані стратегії реформ на спрацьовують. Причина полягає в тому, що такі стратегії ніколи не можуть діяти в умовах швидкозмінного довкілля. Навіть більше. Швидкі зміни є притаманними й неминучими для постмодерного суспільства - системи, яка постійно самогенерує складні рушійні процеси, і таке генерування є безконечним. Стейсі подає це так: "здебільшого в підручниках увага зосереджується на механізмах та процедурах перспективного планування, на потребі далекоглядності та з'ясуванні основної мети, на важливості та способах захисту тісно переплетених культур, на співвідношенні успіху з консенсусом, послідовністю, рівномірністю та порядком. [Однак у складному довкіллі] треба мати неабиякі управлінські задатки, щоб подолати (ба навіть, використати для користі справи!) непрогнозованість, суперечність контркультур, розбіжності поглядів, протистояння, конфліктність та несумісність. Одне слово, існування керівників виправдане потребою реагувати на нестабільність, неврівноваженість, непорозуміння та безлад".

Старий спосіб управління змінами, яким користувалися у стабільнішу пору, більше непридатний. Тими двома теоріями, які в особливий спосіб допомагають нам по-іншому сприймати себе наприкінці двадцятого сторіччя та задуматися над тим, якими ми маємо ввійти у нове тисячоліття, - є теорія складності та теорія еволюції.

Теорія складності

Теорія складності та теорія хаосу є одним і тим же, але я надаю перевагу першій назві, бо вона точніше передає суть. Ця нова наука про складність досить вагомо твердить, що важко простежити зв'язок між причиною та наслідком, що будь-яка зміна (запланована чи незапланована) розгортається нелінійно, що ми живемо серед безлічі парадоксів та суперечностей, що творчі вирішення проблем народжуються там, де взаємодіють непевність, розмаїтість та нестабільність.

Стейсі передав суть теорії складності так:

"Теорія складності організацій ґрунтується на таких постулатах:

- Усі організації є нелінійним плетивом зворотних зв'язків, сполучених з іншими організаціями та особами (своїм довкіллям) таким же нелінійним плетивом зворотних зв'язків.

- Такі нелінійні системи зворотного зв'язку здатні діяти у стані стабільної та нестабільної рівноваги чи на межі цих станів - тобто далеко від рівноваги - за граничної нестабільності, що межує з хаосом.

- Усі організації є парадоксальними. З одного боку, сили інтеграції, регулювання діяльності, прагнення людей до безпеки і впевненості та здатність адаптуватися до умов значною мірою забезпечують їхню стабільність. З іншого боку, сили розбіжності та децентралізації, людського прагнення чогось незвичайного та інноваційного, а також певна відмежованість від довкілля штовхають їх до протилежної крайності - нестабільної рівноваги.

- Якщо організація надається до стабільності, вона приречена на поразку, бо стає закостенілою і не може легко змінюватися. Якщо ж вона надається до нестабільності, - то розпадається. Успіх організації полягає в її діяльності на межі між стабільністю і нестабільністю. Інакше кажучи, це стан хаосу - диссипативна структура, яку важко втримати.

- Рушійні сили успішної організації мають нерегулярний та непостійний характер і полягають у якісних зразках - нечітких, але впізнаваних категоріях, які набирають форми архетипів та шаблонів.

- Через власну внутрішню динаміку успішної організації її майбутнє абсолютно непрогнозоване.

- Внутрішні чинники системи не можуть впливати на її далеке майбутнє, як і не можуть визначити певні межі гарантії успішного її майбутнього. Перспективний розвиток не надається до поступового аналітичного обґрунтування, планування чи ідеологічного контролю. Ці системні чинники можуть робити це лише на найближчу перспективу.

Loading...

 
 

Цікаве