WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Саморефлексія як стрижень освітньої парадигми - Реферат

Саморефлексія як стрижень освітньої парадигми - Реферат

Саморефлексія як стрижень освітньої парадигми

Знати про виродливість вузькоспеціалізованої "бульки" свідомості сучасної людини та про "геологічне" напластування тваринного в єстві людини - ось той мінімум, який має знати сьогодні кожен із нас. Справа за системою освіти

Про це й піде мова у продовженні статті попереднього номера журналу Саморефлексія як стрижень освітньої парадигми („Директор школи. Україна" №03/08).

Чого не знає про себе пересічна людина та чим досі не займалась педагогіка? Ми змушені визнати, що сучасна людина не знає своєї істинної природи, не володіє тими знаннями, що вже є у розпорядженні вузьких спеціалістів. Вона не знає, наскільки близька чи віддалена від тваринного світу, не знає співвідношення біо-соціо- у своєму єстві, не знає, що є її свідомість і її несвідоме, як вони співвідносяться і взаємодіють. Вона не знає, в якій мірі нею правлять тваринні інстинкти, і не хоче цього знати. Її плотські бажання, потяги не мають ніяких внутрішніх обмежень. Вона водночас агресивна і боязлива, підступна і доброзичлива, заздрісна і співчутлива, зла і доброчинна... така і не така. Яку б характерологічну рису ми б не взяли для опису сутності людини, ми зобов'язані взяти і протилежну, її опозицію. Дослідники, письменники, художники завжди відзначали подвійність, амбівалентність природи людини, її темні і світлі сторони, сяючі вершини її досягнень і зяючі пустоти глибинних печер. Але пересічна людина не помічає цього, як не помічає повітря, яким дихає, подібно тому, як риба не помічає води, у якій плаває.

Пересічна людина майже нічого не знає про себе із того, що вже знають про неї вузькі спеціалісти-людинознавці із таких галузей науки, як то: антропологія, психологія, філософія та ін. Практично будь-яка галузь гуманітарної науки акумулює знання про людину. Однак, існує величезна прірва між тією інформацією, що накопичена про людину наукою, літературою, мистецтвом і тим, що має пересічна людина у розпорядженні своєї побутової свідомості (пам'яті, мислення). Ситуація така, що спільнота в цілому вже володіє певними знаннями, а кожна окрема людина - ні. Співвідношення знань аналогічне співвідношенню між суспільною та індивідуальною свідомостями як системами відображення.

Які ж конкретні знання про природу людини, її сутність (єство) накопичені мистецтвом і філософією, але досі не стали надбанням її індивідуальної свідомості? Мислителі усіх часів і народів споглядаючи людське життя, найперше робили спроби уяснити собі і пояснити іншим природу людини. Так стародавня китайська мудрість стверджує, що "усі звірі сидять усередині кожної людини" і що досі не було "жодного звіра, в якому б сиділа хоча б одна людина". У руслі розвитку цієї ідеї у XX столітті антропологи і психологи доходять висновку про так звану "геологічну" будову організму і психіки людини. Попередні шари біології людини не зникають і не заміщуються новими, а опускаються у її глибини, слугуючи постачальниками біологічної енергії для нових утворень. Саме ця концепція, що отримала назву закону напластування, змушує нас дивитись на людину як на істоту, в якій відображається увесь Всесвіт. Усе, що виникало і було присутнє на попередніх ступенях еволюції живого, міститься в людині. Саме цим зумовлений величезний діапазон проявів поведінки людини - від найогиднішої, з точки зору певних критеріїв суспільної моралі, до божественної. Мова тут йде не про поділ людей на хороших і поганих, а про те, що у єстві кожної людини усе є. Різниця лише в тому, що назовні виходить воно різною мірою в залежності від отриманого виховання та зовнішніх обставин.

Цитування висловлювань мудрих світу цього про сутність людини може зайняти сотні і тисячі сторінок тексту. Ще Платон сказав: "Легше догодити слухачам, говорячи про природу богів, аніж про людей" [Таранов П.С. От Соломона до Роджерса Бекона. - М.: ООО "Изд. АСТ", 2000. - 448 с. - С. 117]. Християнство, наклавши на людину проекцію абсолютної особи Творця, утвердило самоцінність людини і надавши їй певну свободу волі, не змогло позбавити її подвійної сутності як носія добра і зла, доброчесності і гріховності. Разом із тим, християнство започаткувало визнання індивідуальності людини, тоді як попереднє язичество майже не відокремлювало її від природи й общини. І Новий час, коли мислителі почали стверджувати віру в безмежні можливості людини, французький вчений і філософ Блез Паскаль (1623-1662), маючи критичне мислення, після глибоких роздумів змушений був підтвердити тезу християнства про нікчемність та подвійну природу людини, визначивши її як "мислячу очеретину", "славу і покидька Всесвіту", "велич у ницості", "середину поміж нічим та всім" [Паскаль Б. Мысли. - М., 1994. - С. 114, 76, 65]. 300 років по тому релігійний філософ XX століття Микола Бердяєв (1874-1948) визнав, що саме Паскаль краще за всіх виразив суть природи людини і підтвердив, що людина як і раніше "подвійна й суперепчлива істота, істота в найвищій мірі поляризована, богоподібна та звіроподібна, висока і низька, свободна і раба, однаково здібна до піднесення і падіння, до великої любові й жертовності, до великої жорстокості й безмежного егоїзму [Бердяев Н. А. О рабстве и свободе человека (Опыт персоналистической философии)].

Письменники, поети й художники були чи не першими, хто відобразив розмаїття сутнісних рис людини у всій повноті, однак без пояснення причин такого розмаїття. Пояснювати таке намагалися філософи, а потім виокремленні із філософії науки - психологія та десятки інших, які називають гуманітарними. Сьогодні усі вони одностайно визнають людину складною, непередбачуваною істотою, описують багаточисельні прояви її поведінки й сутності, зокрема:

1) як єдиної істоти, котрій властиве прямоходіння та вертикальна конструкція;

2) як єдиної істоти, яка володіє символічною свідомістю - досі невідомою природі системою випереджувального відображення;

3) як істоти, яка постійно "мандрує", тобто прагне йти за обрій;

4) якій завжди властива надія;

5) як істоти творчої, здатної створювати нове, досі невідоме;

6) агресивної, у якої без опертя на інстинкт агресії неможлива ніяка творчість;

7) як єдиної істоти, котра вміє створювати знаряддя праці і техніку для посилення можливостей її органів;

8) як істоти постійно сексуально стурбованої на відміну від інших тварин - сезонно сексуальних;

9) як істоти, здатної співчувати іншим живим істотам;

10) як жорстокої істоти, здатної витончено вбивати представників свого виду;

11) як істоти, якій властиве почуття гумору і яка здатна сміятися;

12) як злочинної істоти, позаяк лише людина може розрізняти добро і зло та свідомо творити останнє;

10) як істоти, здатної однаково любити і ненавидіти;

14) як істоти серед усіх живих істот найбільшою мірою здатної до мімікрії і хитрощів;

15) здатної брехати і зраджувати;

16) як істоти, якій властиві заздрість, властолюбство, марнославство і підлість;

17) як істоти, якій властиві гордовитість, зверхність, пихатість;

18) як істоти, схильної до надмірності у всьому;

19) як істоти вольової, дисциплінованої із середини, здатної частково приборкувати свої інстинкти й емоції та спрямовувати життєву енергію на такі види діяльності, використання результатів якої може бути як завгодно віддаленим у часі;

20) як істоти, яка бере участь у створенні себе в соціальному середовищі.

Філософ В. Табачковський (2005), не претендуючи на повноту, виокремлює понад 70 із сутнісних проявів людини. Досліджуючи філософську і мистецьку феноменологію людської сутності, він цитує переконливі висловлювання близько сотні філософів, письменників і психологів [Табачковський В. Г. Полісутнісне homo: філософсько-мистецька думка в пошуках "неевклідової рефлективності". - К.: Видавець ПАРАПАН, 2005. - 432 с.]. Звісно, художники, письменники та поети наділені здібностями бачити явища образно, в усій їх цілісності. Тут мова йде не лише про аналітичні здібності раціонального розуму дослідника, а й про емоційно-чуттєву сферу, яка сприймає цілісно, образно, на рівні напівсвідомого (колективного несвідомого, індивідуального підсвідомого і надсвідомого). Разом із тим, усе, що відображають філософи-феноменалісти і митці, сьогодні отримує все глибше науково-природниче пояснення, насамперед, у психології. Це вселяє надію на можливості більш глибокого аналізу, а потім й синтезу по-новому.

***

Що робити з розмаїттям сутнісних властивостей людини? Як класифікувати їх? Які визнати найсуттєвішими? Як оцінювалися ці властивості раніше, упродовж історичних часів, у Новий час, і як маємо їх оцінювати сьогодні? Чи втручатися в їх формування (становлення)? Якщо так, то як? - Усі ці запитання постали сьогодні на порядку денному педагогіки і набувають статусу найактуальніших.

Кількість сутностей людини не зменшується з часом. Навпаки, чим уважніше дослідники придивляються до людини, тим більше розрізняють у ній суттєвого. Якщо до останнього часу (XX ст. включно) були намагання виокремити в людині щось найважливіше (наприклад, любов до Леніна або відданість ідеї побудови комунізму за життя нинішнього покоління), то сьогодні переважає думка про цінність усього розмаїття властивостей людини. І дійсно, тільки-но ми спробуємо видалити із переліку якусть сутнісну рису, як тут же виявляється її зв'язок з іншими з призначенням. Любов і ненависть, добро і зло - приклади того. А візьмемо пиху - найперший із семи смертних гріхів людини. Чи могла б людина існувати без гордовитості, пихатості, почуття зверхності й самовпевненості? Чи могла б людина розв'язувати нові задачі в умовах повної чи часткової невизначеності без суб'єктивного почуття упевненості у своїх силах? Звісно, ні, не змогла б. Отже, маємо переплетіння, єдність позитивного і негативного, і дуже добре, коли людина здатна проявляти себе у широкому діапазоні.

Запитання "що є хороша людина?" стояло завжди. Бо вже в давнину дуже цінувалися розум і стриманість, самовладання людини. Аристотель (384-322 р. р. до н. е.), усвідомлюючи широкий діапазон проявів людини, вважав добрими якостями середину між крайнощами і був близьким до сучасних поглядів. Намагання у попередні часи якимося сутностям людини надавати перевагу перед іншими сьогодні пояснюється схильністю тільки-но народженого раціонального розуму до пошуку першосутності у всьому, насамперед у зовнішній дійсності.

Так було з початків виникнення свідомості і вчені ще недавно намагалися віддавати перевагу одній теорії, одному поясненню. Марксисти-ленінці - чи не найяскравіший приклад того. Сьогодні плюралізм думок і неоднозначність пояснювальних моделей вважається явищем не лише допустимим, а й необхідним. Визнання багатомірності та взаємозв'язків у явищах природних і соціальних змусило визнати неминучість і доцільність розмаїття сутностей у природі й проявах людини. Такою є наукова парадигма на початку III тисячоліття.

***

Порушуючи питання про новий рівень рефлексії, насамперед, маємо врахувати той факт, що досі вважалося незрозумілим "що таке свідомість?". Чи була коли-небудь свідомість об'єктом педагогічних впливів і яких? Так, люди завжди передавали наступним поколінням знання про світ і норми поведінки у цьому світі. Змінювалися лише обсяги, форми і методи передачі знань, умінь і навичок. Про становлення свідомості в онтогенезі питання не ставилося. Фактично, відбувалося генетичне, стихійне становлення свідомості молодого покоління. Свідомість як цілісний феномен ще ніколи не була об'єктом свідомих науково обґрунтованих педагогічних впливів. У жодній країні ні про яку оптимальність цих впливів досі не йшлося. В одні часи десь надавали перевагу оволодінню військовою справою, в інші часи - вивченню мов, включно стародавніх (мертвих). В епоху індустріалізації надавали перевагу знанням про природу і техніку й оволодінню раціональним мисленням; у країнах із тоталітарними режимами, крім того, - засвоєнню ідеологічних догм. Сьогодні виникла мода на економістів, менеджерів і юристів. Відомий журналіст С. Соловейчик (1999) із великим здивуванням писав: "...лише 4 % американських дітей вивчають фізику в обсязі, який можна порівняти з нашим. Але лауреатів Нобелівської премії в Америці чомусь значно більше, ніж у нас".

Сьогодні суспільство стурбовано заговорило про зміну освітньої парадигми, а саме, про становлення всебічно розвиненої особистості у відповідності з потребами нової епохи. Виникли запитання "що є особистість взагалі та яким є її ідеал сьогодні?", "чи повинна педагогіка створювати особистість за зразком-ідеалом, чи обмежитися створенням умов спонтанного "вільного" виховання?". Мало відповісти на ці запитання. Далі постають запитання технологічні: як досягти результату з врахуванням наявних ресурсів?

Отже, свідомість як об'єкт педагогічних упливів є визначальним елементом більш загальних утворень, якими є людина, індивід, особистість, індивідуальність, поведінка, психіка.

Педагогіка, пам'ятаючи про специфіку, не може та не повинна займатися свідомістю як окремим об'єктом, а лише у зв'язку з іншими системними утвореннями та задачами. Якими саме? Насамперед, із несвідомим, про яке пересічна людина знає ще менше, ніж про свідомість. Це питання ми спробуємо розглянути в наступних матеріалах.

Loading...

 
 

Цікаве