WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Самоврядування у школі - Реферат

Самоврядування у школі - Реферат

Самоврядування в педагогічному колективі впливає на стан учнівського самоврядування. Досвід показує, що там, де розвинене самоврядування в колективі педагогів, успішно діють і органи учнівського управління: учкоми, ради справи, старости, штаби, ради клубів і дитячих самодіяльних об'єднань і рухів.

Одна з функцій органів самоврядування - захист дитини. Дитину треба захищати від педагогічних помилок, від явних принижень і прихованих маніпуляцій авторитарної педагогіки, від напору нових технологій, інтенсифікації, комп'ютеризації, регіоналізації, від невдалих інновацій тощо.

Значущість добре організованого самоврядування підвищується в умовах багатоканального фінансування системи освіти, вторгнення в діяльність освітніх установ елементів ринкової економіки. Органи самоврядування виконують важливу функцію пошуку джерел поповнення шкільного бюджету, надають допомогу адміністрації в розвитку матеріально-технічної бази установи, здійснюють контроль доцільності витрат додатково притягнутих коштів.

Створення школи майбутнього, маючи на увазі насамперед перехід на дванадцятирічну середню освіту, буде більш успішним, по-перше, при активній участі всіх працівників школи в управлінні педагогічним процесом відповідно до відведеної їм ролі; по-друге, при безпосередній діяльності в органах управління школи батьків учнів і піклувальників, при активній допомозі та підтримці освітніх установ спонсорами та меценатами, благодійними організаціями, громадськими рухами, засобами масової інформації тощо; по-третє, при вмілій кооперації та координації державних структур, що мають можливість сприяти поліпшенню навчання та виховання підростаючого покоління. Це важливе завдання можуть вирішувати на рівні школи органи її самоврядування.

Учитель у системі управління освітою

Реалізація принципу демократичного, державного, громадського характеру управління освітою неможлива без участі вчителя як найважливішого суб'єкта управління. Які би завдання не вирішувались органами управління державними, регіональними, муніципальною системами освіти, безпосередньо освітньою установою, участь педагогів, представників педагогічної громадськості в найрізноманітніших формах є об'єктивною потребою. Обґрунтуванням такого твердження є як теорія демократичного управління, так і повсякденна практика.

Учитель у школі проявляє себе не тільки як виконавець певної роботи або певної функції. Він проявляє зацікавленість і в тому, як організована його робота, в яких умовах він працює, яку користь своєю працею приносить школі. Тобто в нього є природне прагнення брати участь в організації тих процесів, які пов'язані з його діяльністю. Управління, засноване на включенні безпосередніх виконавців або їхніх представників у процеси вироблення, прийняття рішення чи їхньої реалізації має назву партисипативного. Керують ними при цьому найрізніші спонукання. Найчастіше мотивацією служить можливість впливати на рішення тих проблем, які якось пов'язані з особистими інтересами в організації. Так, одним із найбільш сильних "мотиваторів" є можливість самостійно визначати навчальне навантаження, розклад навчальних занять або графік зайнятості на роботі, зміст і методи контролю підсумкових результатів навчання, пріоритети в розвитку школи, винагороди за роботу.

Участь в управлінні слугує засобом задоволення багатьох соціальних потреб, тому ідеї партисипативного управління можуть бути співвіднесені з ідеями мотивації. Участь у процесі вироблення, прийняття та реалізації рішень сприяє задоволенню потреби у причетності до справ школи. Для людей, які мають управлінські потреби, бажання взяти участь у раціоналізації основних, допоміжного процесів, а також процесів управління, - це можливість задовольнити потреби в самореалізації. У деякому сенсі участь те саме, що й раціоналізаторська діяльність, тому що для більшості працівників зміст участі в управлінні пов'язується саме з раціоналізацією, поліпшенням існуючого стану справ у школі. Є певний зв'язок між партисипативним управлінням і теорією очікування, тому що участь у прийнятті рішень робить для працівника більш реальним і ясним те, чого йому очікувати як результат своєї діяльності та якою може бути винагорода за працю.

Система участі насамперед створюється для виконання функцій розвитку навчальної установи, а потім уже для підвищення вмотивованості та задоволеності працею самих учителів. Включення працівників до управління підвищує їхню мотивацію, зацікавленість у спільних справах школи. Саме цей факт є головним в обґрунтуванні доцільності побудови партисипативних систем управління на виробництві, а саме - у промисловості. Уважається, що партисипативне управління, відкриваючи працівнику доступ до прийняття рішень із приводу питань, пов'язаних із його функціонуванням в установі, мотивує людину до кращого виконання своєї роботи. Крім того, партисипативне управління не тільки сприяє тому, що працівник краще справляється зі своєю роботою, а і призводить до більшої віддачі, більшого внеску окремого працівника в життя організації, тобто відбувається більш повне залучення потенціалу людських ресурсів. Останнє положення ілюструється багатьма прикладами з практики. Напевно, кожен керівник школи зіштовхувався з феноменом прояву колективом ініціативності, творчого підходу до справи у виконанні значущих рішень, розроблених співробітниками спільно, і може навести не один подібний приклад. У зв'язку з цим партисипативне управління почали використовувати не тільки для мотивації працівників, а і як засіб розкриття їхнього потенціалу та спосіб розвитку самого колективу як суб'єкта шкільного життя.

Різні рівні участі членів колективу становлять своєрідну ієрархію та розрізняються між собою за:

глибиною участі, що відбивається у функціях, які виконують підлеглі;

формами та методами взаємодії адміністрації школи зі своїми співробітниками;

змістом і складністю тих проблем, які вчителі вирішують самостійно або як рівні з керівниками школи партнери;

кількістю виконавців, залучених до процесу управління школою в якості його повноцінного суб'єкта.

На підставі цих показників умовно можна виділити три рівні участі: співучасть, активна участь і партнерство.

На першому рівні, тобто при співучасті, співробітники школи залишаються досить пасивними. Управління окремими структурними підрозділами, як і всією школою, здійснюється адміністрацією. Основною формою її взаємодії з учителями є обмін інформацією, консультації з метою одержання поради з приводу прийнятого рішення або пропозицій щодо поліпшення роботи окремих учителів, структурних підрозділів і школи в цілому. Коло проблем, які співробітники вирішують самостійно без залучення керівників, досить вузьке й обмежується питаннями власної роботи.

Другий рівень, а саме активна участь, характеризується більш глибокою включеністю вчителів у процеси управління. На другому етапі значно розширюється коло людей, які беруть участь в управлінні, воно не обмежується ближнім колом. Основними методами взаємодії адміністрації з підлеглими є колегіальні способи виявлення та рішення проблем: спільні дискусії, "мозкові штурми", використання методу номінальних груп тощо. Однак при прийнятті рішень керівники мають переваги, останнє слово залишається за ними і до їхньої думки прислухається колектив, добровільно віддаючи керівникам право голосу при ухваленні остаточного рішення. Тобто відносини не носять партнерського характеру, точка зору керівництва превалює над колективною. Усі найбільш значущі питання вирішуються без узгодження з думкою вчителів.

Третій, найвищий рівень розвитку управління, партнерство, характеризується рівними відносинами між учителями та керівництвом школи. Це означає, що процес виявлення та рішення проблем повністю здійснюється на колегіальній основі самим педколективом. Співробітники беруть участь не тільки у вирішенні проблем, що виникають на робочих місцях чи у структурних підрозділах, а й у цілому у школі. Партнерство як би містить у собі два попередні типи взаємодії керівників з підлеглими, тобто прагне до налагодження добрих стосунків з педколективом і до активного включення кожного його члена в життя школи.

Основними передумовами для створення системи участі вчителів в управлінні школою є рівень зрілості педагогічного колективу, досвід демократичного управління, поділювані колективом цінності чи організаційна культура, а також тип освітньої системи. Чим вище рівень зрілості колективу й більш орієнтованою на спільну діяльність є його організаційна культура, чим більший досвід і демократичні традиції управління присутні у школі, тим простіше створити систему участі вчителів в управлінні. Передумовою служить і сама освітня система, поділювані педагогами професійні цінності, які визначають її створення. Якщо колектив орієнтований на рішення проблем розвитку особистості школяра, а не тільки на предметне викладання, то систему участі створити простіше.

Перешкодами для переходу на колегіальний стиль управління в сучасній школі є:

виконання колегіальними органами переважно методичних функцій;

неактуальність діяльності колегіальних органів для вчителів;

нераціональна витрата часу вчителів на проведення спільних засідань;

невиконання прийнятих колективних рішень і відсутність планів їхнього виконання;

Loading...

 
 

Цікаве