WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Самоврядування у школі - Реферат

Самоврядування у школі - Реферат

Питання самоврядування як частина проблеми внутрішньошкільного управління залишаються й у сучасних умовах досить складними, хоча публікацій із даної тематики забагато. Ще на Всесоюзному з'їзді вчителів у 1978 році порушувати питання про розробку концепції всіх управлінських ланок у системі освіти, у тому числі й про концепції внутрішньошкільного управління. Але на з'їзді не були навіть прийняті рекомендації з демократизації управління освітою.

Шкільна управлінська система має величезну інерцію. Демократизація управління, що передбачається в Законі "Про освіту" та інших нормативних документах, призвела до того, що педагогічний колектив одержав можливість вибирати шлях розвитку: він сам вибирає навчальні програми та виховну систему. А спосіб реалізації управлінських функцій залишається колишнім. Зберігається централізація управління за всіма основними напрямами діяльності освітньої установи. Тобто надані педагогові права на практиці реалізувати сьогодні неможливо.

Продекларовані в Законі "Про освіту" основні принципи - демократичний державно-громадський характер управління освітою та автономність освітніх установ - дотепер не мають науково-методичного забезпечення. У публікаціях з управління в системі освіти М. Поташника, А. Моісеєва, В. Лазарєва, Т. Шамової та ряду інших фахівців відсутнє розмежування повноважень між державними та громадськими управлінськими структурами на інституціональному рівні, у загальному плані висвітлюються питання змісту й порядок функціонування органів шкільного педагогічного самоврядування.

Принципи єдиновладдя та самоврядування є вихідною підставою для формування моделі управління сучасною освітньою установою. Ці принципи відбивають практику сьогоднішнього дня. Вони замінили раніше існуючі "загальне керівництво" та "безпосереднє управління". Загальне керівництво, що має здійснювати рада освітньої установи, було надзвичайно невизначеним. Це ускладнювало визначення його конкретних функцій, без чого на практиці діяльність його найчастіше була безглуздою. Керівники освітніх установ не бачили в ньому партнера, співучасника в управлінській діяльності.

Основними формами самоврядування є загальні збори (конференція), педагогічна рада, рада освітньої установи (піклувальна рада) та інші форми, передбачені статутом освітньої установи. У статуті освітньої установи повинен бути прописаний порядок управління, у тому числі структура органів управління, їхня компетенція та порядок організації діяльності. Крім названих вище форм самоврядування у статутах освітніх установ називаються конференції трудового колективу, методичні та науково-методичні комісії, експертні ради, методичні об'єднання, комітети, громадські кафедри, професійні союзи, комісії з розгляду трудових спорів, організаційні комітети з підготовки різних масових заходів (оглядів, конкурсів) та ін. Вони можуть бути постійними та тимчасовими, такими, що обираються та призначаються, такими, що представляють усіх учасників освітнього процесу або одну зі сторін (педагогів, учнів, батьків).

Ознайомлення з досвідом організації самоврядування показує, що крім перерахування форм самоврядування доцільно вказати у статуті їхнє призначення, функції, права, обов'язки, відповідальність, організаційні форми роботи тощо.

Вивчення стану внутрішньошкільного управління в освітніх установах показало, що там, де у статутах діяльність форм самоврядування не розкрита, працюють вони в'яло, існують формально. У деяких статутах називається форма самоврядування та додається фраза: "Порядок їхньої роботи визначається спеціальним положенням, що затверджується педагогічною радою або радою освітньої установи", що є не зовсім правильним. Досвід шкіл області показує, що чим детальніше, конкретніше розроблено подібні положення, тим ефективніше діють органи самоврядування.

У книзі "Професійні об'єднання педагогів: методичні рекомендації для керівників освітніх установ і вчителів / Під ред. академіка РАО д-ра пед. наук, проф. М. Поташника. - 2-е вид. - М.: Педагогічне суспільство Росії, 2002 р." розкриваються цілі, завдання, зміст, форми роботи різних видів професійних об'єднань педагогів у школі.

Аналіз їхньої ролі та місця в діяльності колективу педагогів у школі з повною підставою можна віднести до органів самоврядування.

Діяльність органів управління установи, передбачена у статуті, має відповідати таким вимогам:

не суперечити статтям Закону "Про освіту" та "Типовому положенню про даний вид освітньої установи";

приймати рішення тільки у відповідності зі своєю компетенцією.

Самоврядування у школах, на нашу думку, повинне розвиватись не шляхом збільшення кількості та створення яких-небудь нових органів управління, а шляхом розширення їхніх повноважень, підвищення відповідальності за результати навчання та виховання дітей і молоді.

Інноваційний зміст діяльності органів шкільного самоврядування зараз доцільно спрямувати на такі види діяльності:

законотворчу (розробка, прийняття та реалізація шкільних, локальних актів);

забезпечення школи основними організаційно-правовими параметрами освітнього процесу (режим роботи школи, заходи заохочення, покарання та відповідальність учасників шкільного життя, порядок прийому учнів до 1-го, 10-го та спеціалізованих класів);

координуючу;

соуправлінську;

єднальну;

представницьку;

експертно-оцінну.

Діяльності системи самоврядування не вистачає, як і будь-якому іншому виду діяльності, підтримки з боку адміністрації, що виражається у створенні відповідних організаційних і матеріально-технічних умов, навчанні працівників, мотивуванні їхньої громадської праці. У багатьох школах у "Положенні про доплати, надбавки та винагороди" передбачена матеріальна винагорода педагогам, які виконують певні функції в органах самоврядування.

Самоврядування має потребу в постійному відновленні й удосконалюванні. При формуванні органів самоврядування у школі треба виходити насамперед із потреби в них самої школи. "...в установі приживається лише те, що абсолютно необхідно для виживання та функціонування установи відповідно до її реальної мети, а не такої, що лише декларується. Усе інше, що вигадує місцеве чи вище керівництво або самі вчителі, існує або формально, або як засіб реалізації особистих інтересів безпосередніх виконавців."

За рівнем організації самоврядування можна судити не тільки про ступінь демократичності системи управління, а й про рівні організаційної культури школи. Тут важливо визначити, як "впишуться" органи самоврядування (команди, ради, комісії, штаби тощо) у сформований у школі стиль відносин, чи будуть вони відповідати устояним традиціям школи, установленим правилам і порядку і т. п. Рівень самоврядування у школі багато в чому залежить від стилю діяльності керівника. "Керівник з авторитарним стилем, - пише В. Лазарєв, - завжди приймає рішення сам, не радячись із підлеглими, нав'язуючи їм свою волю та не даючи можливості виявити ініціативу... думаючи, що має право сам вирішувати, що добре, а що погано. Для нього ідеальні тільки такі відносини з підлеглими, за яких вони беззастережно приймають до виконання всі його вказівки... Як правило, у представників цього стилю переважає так званий адміністративний метод: наказ, догана, стягнення, позбавлення певних пільг... В умовах такого управління розвиваються своєрідні автократичні відносини й між членами колективу, які відрізняються прагненням до індивідуальної чи груповий самоізоляції. З'являються апатія, взаємна ворожість, "нелюбов" не тільки до начальника, а й один до одного. Усі працюють під імпульсом прямих указівок і припиняють роботу, якщо такі вказівки не дані або приходять із запізненням.

Керівник із ліберальним стилем цілком довіряє (делегує) вироблення та прийняття рішень підлеглим, надаючи їм повну свободу, залишаючи за собою лише представницьку функцію... Він готовий прийняти рішення, запропоноване колективом, навіть якщо воно не збігається з його власним... Ліберальний керівник прагне налагодити з усіма підлеглими добрі товариські відносини... Недолік ліберального стилю - у дуже близькій дистанції зі своїми підлеглими. Іноді ця дистанція просто відсутня. Методи, застосовувані таким керівником, малоефективні. Колектив, відчувши слабкість керівника, розслаблюється, а керівник починає перекладати на громадські органи управління функції, які вони виконати не в змозі. Уся система управління "не спрацьовує". Колектив часто розпадається на групи, висуває своїх лідерів, які діють найчастіше в опозиції до адміністрації. Виникають конфлікти, невдоволення існуючими порядками і т. д."

Керівник із демократичним (колегіальним) стилем приймає рішення сам, але виробляє їх разом із підлеглими, воліючи здійснювати вплив на них за допомогою переконання. Такий керівник свою волю колективу воліє не нав'язувати адміністративними методами, а використовує наради, дискусії, збори, обговорення тощо. Такий шлях прийняття рішення буває більш довгим, результат виходить не завжди відразу в порівнянні з адміністративним (авторитарним). Для керівника-"демократа" потрібні знання з психології й управління, оволодіння навичками та прийомами роботи з людьми. У школах, очолюваних керівниками з демократичним стилем управління, як правило, чітко побудувана система самоврядування в колективі. Такі установи працюють більш стабільно, рідко виникають конфліктні ситуації.

Самоврядування в педагогічному колективі підвищує соціальну захищеність педагогів, сприяє встановленню сприятливого психологічного мікроклімату в колективі, зменшує можливість виникнення конфліктів у стосунках між працівниками. Воно дозволяє створити у школі активне педагогічне середовище, що характеризується високим рівнем творчості вчителів і вихователів, ефективною взаємодією в організації шкільного життя педагогів, батьків та учнів.

Loading...

 
 

Цікаве