WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Самоврядування у школі - Реферат

Самоврядування у школі - Реферат

Теоретично це можливо. Для цього необхідно складові частини й ознаки самоврядування співвіднести з реальною практикою роботи, наприклад, загальноосвітніх установ. Почнемо з того, як складові частини поняття самоврядування співвідносяться зі складовими частинами діяльності освітньої установи.

Принципи єдиновладдя для освітньої установи, уведені чинним законодавством, уже чітко вказують на те, що така форма організації діяльності, як самоврядування, що припускає подвійне, потрійне й більше начало в управлінні, неприпустима. Говорити винятково про учнівське самоврядування також не доводиться, тому що необхідно чітко дотримуватися сполучення принципів єдиновладдя, здійснюваного винятково директором загальноосвітньої установи, і самоврядування, що набагато ширше учнівського самоврядування. Інша справа, коли ми можемо говорити про учнівське самоврядування як про виховну програму, але тоді треба ясно розуміти, що таке самоврядування буде чітко позиційоване стосовно загального шкільного самоврядування так само, як від нього відділене викладання різних навчальних предметів і впровадження виховних програм.

Таким чином, нормотворчість законодавців у галузі освіти, безумовно, пов'язана з принципами самоврядування. Саме це поняття вже затвердилось як у професійній, так і в загальномовній лексиці. Наявність власної компетенції - принципове положення. Без цього може відбутись будь-яка інша діяльність, але називати її самоврядуванням буде неможливо.

Поділ компетенцій між керівниками освітньої установи та шкільним самоврядуванням повинен бути спрямований насамперед на створення умов для поліпшення основного процесу, що відбувається на "території" самоврядування. А таким є винятково освітній процес. При цьому реальне поліпшення буде тоді, коли не тільки підвищаться якісні оціночні показники навчання (цього можна тимчасово домогтися й адміністративними заходами), але в першу чергу буде створене цілком комфортне середовище для учасників цього освітнього процесу, що буде гарантувати тривалу ефективність освіти в даній установі.

Саме діяльність, зорієнтована на врахування інтересів усіх учасників освітнього процесу, повинна стати пріоритетною для шкільного самоврядування. Відомо, що таких інтересів досить багато. Ми маємо спочатку виявити, їх згрупувати, визначити групи їхніх носіїв і зрозуміти, наскільки вони численні, ухвалити рішення щодо того, чи варто враховувати ці інтереси, і якщо так, то наскільки. У підсумку цієї аналітичної роботи повинна визначитись та загальна компетенція, якою буде наділене шкільне самоврядування, а також сформуватися структура цієї компетенції, тобто позначені ті управлінські, представницькі та виконавчі органи, які й будуть входити до шкільного самоврядування. Потім, залучаючи до роботи зі створення системи шкільного самоврядування найбільш активних виразників конкретних інтересів, приступити до розробки програм, які змогли б їх у тому або іншому ступені задовольнити й у підсумку сформувати цілісну програму шкільного самоврядування.

Висновок з усього вищесказаного можна зробити цілком певний: не можна будувати шкільне самоврядування, не представляючи, на досягнення якої мети воно буде спрямоване, ступінь його компетенції, а також чи буде позначена мета співвідноситися з інтересами тих, хто охоплений цією системою.

Господарська самостійність. Ще раз повторимо, що чинне законодавство загалом надає досить широку економічну й господарську самостійність освітнім установам, поза залежністю від того, якого типу ці освітні установи є: дошкільною; загальноосвітньою (початковою, загальною, основною, повною); професійною, середньою професійною, вищою професійною й післядипломною професійною; установами додаткової освіти дорослих; спеціальної (корекційної) освіти, для вихованців із відхиленнями в розвитку; установами додаткової освіти; установами для дітей-сиріт і дітей, котрі залишились без піклування батьків (законних представників); установами додаткової освіти дітей чи іншими установами, що здійснюють освітній процес.

І засновники, і керівник освітньої установи цілком мають право (законодавство ніяк не регламентує це) наділити шкільне самоврядування достатньою компетенцією у здійсненні наданих освітній установі економічних і господарських прав. Була б на то їхня добра воля.

Відповідальність перед суспільством. На цій істотній ознаці самоврядування варто зупинитись більш докладно. Уся справа в тому, що позначені в законі "Про освіту" форми самоврядування освітньою установою, такі як рада освітньої установи, піклувальна рада, загальні збори й педагогічна рада, по суті своїй такими не є. При їхньому формуванні не дотримується саме принцип "відповідальності перед суспільством". Тобто ці органи, що беруть участь в управлінні освітньою установою, формуються або централізовано, або за самим фактом участі їхніх членів у освітньому процесі. Вийшло це так тому, що основні положення закону "Про освіту" формувались у період, коли самі принципи самоврядування ще перебували у стадії осмислення нашим суспільством і не були науково та нормативно закріплені.

Закон прямо вказує на автономність освітньої установи, створює всі передумови для введення самоврядування. Освітня установа наділена правом юридичної особи. Дуже ясно й точно визначається економічна складова діяльності освітньої установи. Надані економічні права дуже широкі та базуються на реально гарантованих майнових і фінансових правах власності.

Централізовано встановлювані обмеження. За кожною освітньою установою закріплюються та перебувають в її оперативному управлінні об'єкти права власності: земля, будинки, спорудити, майно, обладнання тощо. Вони й окреслюють "кордони" можливого шкільного самоврядування. Крім того, знаходження школи на території муніципальної освіти, як правило, визначає те соціальне оточення, з яким учнівське самоврядування буде тісно пов'язане. Це ж соціальне оточення більшою мірою визначає якісний і кількісний склад самого шкільного самоврядування.

Відзначимо й те, що законодавство точно вказує, що управління школою ґрунтується на принципах єдиновладдя та самоврядування. Компетенція керівника освітньої установи (для загальноосвітньої установи - директора) закріплюється як безпосереднє управління державною чи муніципальною освітньою установою. Ця компетенція поширюється й на прийняття рішень разом із радою освітньої установи в частині введення особливих форм шкільного самоврядування та наділення такого шкільного самоврядування компетенцією, що може знайти закріплення у статуті освітньої установи.

Діяльність органів самоврядування в загальноосвітній школі в минулому столітті регламентувалась "Положенням єдиної трудової школи" (затверджене ВЦВК РРФСР 30 вересня 1918 р.), Статутом єдиної трудової школи (затверджений Радою Народних Комісарів РРФСР 18 грудня 1923 р.), прийнятими Наркомпросом РРФСР документами - Положенням про організації учнів у школах другого рівня (1921 р.), Тезами про самоврядування (1923 р.) та ін.

Відповідно до цих документів у школах діяли як роздільні органи самоврядування педагогів (педагогічні ради, навчально-методичні наради тощо), учнів (загальні й делегатські збори, комісії тощо), трудового населення та громадськості (загальні та групові збори батьків, їхні комітети тощо), так і їхні спільні органи самоврядування (шкільні збори, конференції, ради, їх президії та комісії). Створювались також єдині громадські організації дітей і дорослих.

Самоврядування - демократичне державно-громадське управління освітою

У державно-громадському управлінні освітою самоврядування є ахіллесовою п'ятою. В історії освіти бачимо десятки форм самоврядування, але всі вони не були довговічними. Проводились різного рівня науково-практичні конференції, симпозіуми, наради, на яких вироблялись рекомендації з організації самоврядування, але вони, як правило, мали теоретичний характер і на практиці застосовувались мало.

Не закріпились у 1980-і роки міські та районні ради сприянню народній освіті, не одержали масового поширення ради громадськості мікрорайонів із виховання дітей, інтегровані органи управління (ради) соціально-педагогічних комплексів, залишились у минулому збори батьків-комуністів, депутатські групи, ради з військово-патріотичного виховання та інші.

Багато в чому це характерно і для управління освітньою установою. Яких тільки форм та органів самоврядування не було в історії шкіл: ради друзів школи, ради батьків, ради справи, штаби порядку, ради мікрорайону, шефські ради тощо. Усталились на практиці та плідно діють лише педагогічні ради, методичні об'єднання, батьківські комітети. Не довели поки життєздатності й передбачені Законом "Про освіту" ради освітніх установ. Через 10 років після прийняття закону в кожній другій школі вони не працюють. Їхні функції частково виконують батьківські комітети.

Із величезним напруженням іде формування у школах піклувальних рад (тільки 10 % шкіл мають такий орган). Ця форма самоврядування не одержала одностайного схвалення керівників шкіл, неоднозначно ставляться до порядку їхнього формування журналісти та науковці.

О. Адамський пише: "Я з величезною тривогою спостерігаю, як в угарі адміністративного захвату по всій країні у приказному порядку створюються піклувальні ради. Лякає не просто масовість - лякає абсолютна несвідомість того, що роблять. Швиденько, простенько, як у пісні: "Ну яка користь від ваших піклувальних рад?".

Організаційно та структурно демократичний державно-громадський характер управління освітою реалізується за двома основними напрямами:

взаємодія в управлінському процесі державних і недержавних органів управління;

Loading...

 
 

Цікаве