WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Родина та її роль у вихованні толерантності - Реферат

Родина та її роль у вихованні толерантності - Реферат

Родина та її роль у вихованні толерантності

У нашому суспільстві існує багато родин, виховний стиль яких не відповідає принципам толерантності, що породжує розвиток у дітей почуття тривоги, страху, агресивності, песимізму і непевності в завтрашньому дні

Діти, виховані в таких родинах, звичайно мають потребу в підвищеній психопедагогічній увазі, що обумовлює позитивну чи негативну динаміку розвитку особистості. В останньому випадку, як правило, вони стають або жертвами, або призвідниками насильства.

Результати досліджень агресивності старшокласників, проведені в Молдові, довели, що в родинах агресивних дітей переважають напружені, нетолерантні стосунки, а також несприятливе батьківське ставлення. Дослідження, в якому брало участь більш 600 батьків сучасних підлітків Республіки Молдова, указує на тенденцію пригноблення (31,6 %), авторитарності (81 %), гіперопіки і навіть інфантилізації дитини (68 %). Співробітництво яскраво виражене лише в 15,6 % родин підлітків, а в 63,1 % родин показник співробітництва є середнім.

У цих умовах корисна консультативна психопедагогічна діяльність, а в деяких випадках навіть психокорекційна робота з родиною.

Стосунки між батьками й дітьми за своєю природою складні й суперечливі. З одного боку, їхня головна характеристика - це любов, що визначає довіру до дитини, радість і задоволення від спілкування з нею, тенденцію її захистити, увагу і безумовну турботу. З іншого боку, батьківська позиція характеризується вимогливістю та контролем. У системі цих стосунків толерантність / інтолерантність як стиль особистості виявляється у виховній тактиці батьків. У деяких випадках батько свідомо відбирає адекватні, відповідні ситуації, методи дисциплінування дитини, аналізуючи їх і міркуючи над ними. Але буває й так, що він діє імпульсивно, не усвідомлюючи ні причин своїх дій, ні їхнього впливу на особистість і поведінку дитини. Але ж неадекватні методи впливу на дитину можуть призвести до формування певних патологічних рис особистості та девіантної поведінки. Саме батько та мати вводять дитину в реальність і є носіями норм та соціальних правил, оцінюють дії та здійснює необхідні санкції, що обумовлені певними батьківськими програмами.

Часто стосунки між батьками й дітьми страждають від неправильно обраних методів дисциплінування дитини. Для того щоб вищезгадані стосунки були збалансованими, батькам необхідно знати й адекватно використовувати методи заохочення і покарання.

У цьому сенсі перед учителем (класним керівником) стоїть завдання консультувати батьків - зрозуміло, з їхньої згоди.

Так, батьківська позиція з погляду її толерантності/інтолерантності має вирішальне значення у формуванні характеру й поведінки дитини.

Толерантність, що сприятливо впливає на розвиток особистості дитини, співвідноситься з прийняттям - ці поняття часом використовують навіть як синоніми.

Найсприятливішою формою взаємодії між батьками й дитиною, що відображає прийняття стосовно дитини, є співробітництво, а у важких ситуаціях - і компроміс. Батьки, які йдуть на співробітництво, є авторитетом для дитини. Вони керують і дисциплінують без застосування сили, вони надихають, цінують, пояснюють і стимулюють. Такі батьки всією своєю поведінкою сприяють розвиткові компенсації та самореалізації дитини за допомогою підтримки її відповідальності і незалежності.

Будь-яка діяльність припускає не тільки успіх, але й помилки. Співробітництво ґрунтується на здібностях, якостях і позитивному внеску кожного учасника, допускаючи можливість деяких помилок і недоліків (за винятком навмисних). Прийняття і співробітництво означають визнання активної ролі дитини, що зміцнює її віру в батьківську любов.

Таким чином, прийняття і співробітництво сприяють розвитку толерантності.

Деяким нетерплячим батькам властиве неприйняття, у тому числі й дітей. Часто неприйняття може виявлятися як відкидання. Суть відкидання полягає в негативному ставленні до дитини, відсутності інтересу до її побажань і можливостей, в ігноруванні чи зневазі її потреб. Відкидання спричиняє розвиток у дитини комплексу неповноцінності або комплексу провини.

Це, як правило, веде до спростування вищезгаданого досвіду свого життя і до прагнення довести собі і навколишнім власну цінність, що досягається за допомогою досягнення успіхів у певній галузі (спорт, наука, мистецтво тощо), або зловживань. Трапляється, звичайно, що люди пристосовуються до подібного ставлення, несучи цей хрест усе своє життя. Наслідки цього в кращому випадку виражаються в поганому настрої, але найчастіше виявляються дуже серйозними - депресивні стани, вживання алкоголю і наркотиків, спроби самогубства, асоціальна й антисоціальна поведінка.

Методичні пропозиції проведення батьківських зборів

Тема: Толерантність та її формування в підлітковому віці.

Мета: Формування й розвиток толерантного ставлення батьків до своїх дітей.

Проведення зборів

Виклик

Класний керівник пропонує батькам за 5 хвилин написати (на заздалегідь розданих аркушах паперу) усе, що вони розуміють під словом толерантність.

Реалізація

Після презентації деяких варіантів визначень, запропонованих батьками, зачитується формулювання поняття толерантність і перелічуються принципи толерантності. Потім педагог може продовжити збори читанням уривка того чи іншого тексту із психологічним змістом.

Приклад: У романі "Герой нашого часу" великий російський письменник М. Лермонтов писав від імені свого героя Печоріна: "Так, така була моя доля із самого дитинства! Усі читали на моєму обличчі ознаки поганих якостей, яких насправді не існувало, але передбачалася їхня присутність, я глибоко відчував добро і зло - ніхто не пестив мене, усі мене обвинувачували - я став злопам'ятним, мстивим; я був смутний, похмурий. Інші діти - веселі й балакучі, я себе почував вище них, мене оцінювали нижче - я став заздрісним; я був готовий любити весь світ, мене ніхто не зрозумів - я навчився ненавидіти; я говорив правду, мені не вірили - я почав брехати".

На підставі фрагмента починається спрямована дискусія:

Які думки викликає прочитаний уривок?

Які подібності ви знаходите між досвідом героя і вашим власним?

Як ви думаєте, який резонанс ваші дії викликають у дитини?

Робота в малих групах (по 4-5 батьків):

Батькам пропонується змінити запропонований вище уривок (чи будь-який інший, прочитаний учителем) таким чином, щоб герой був вдячний дорослим за прекрасне дитинство, що вони йому подарували.

Результати групової роботи читаються вголос.

Рефлексія

Вивчення випадку

Проводиться обговорення проблемної ситуації, обраної з літератури, ЗМІ чи життєвого досвіду. Класний керівник може запропонувати ситуацію, схожу до такої:

"Анастасія 14 років свариться зі своєю матір'ю, яка змушує її прибирати у своїй кімнаті. Мати вважає, що це її обов'язок, але дівчинка повідомляє, що не буде прибирати, незважаючи на те, що це її кімната".

Прокоментуйте ситуацію з погляду кожного персонажа.

Подумайте, які мотиви породили ситуацію.

З огляду на перспективу формування особистості дитини, що краще: з терпимістю ставитись до подібного чи ні? У яких ситуаціях?

Робота в малих групах

Пропонується формулювання деяких правил для батьків, що стимулювали б самоповагу в дітях, а також їхню повагу до батьків.

Яке місце займає толерантність в ієрархії цих правил?

Обговорюються пропозиції груп; висуваються доводи; прийняті пропозиції пишуться на дошці / аркуші паперу.

Формулюється загальний висновок

Класний керівник пропонує підняти руку тим батькам, які вирішили не принижувати гідність своїх дітей, нав'язуючи їм ті чи інші ярлики.

Методи заохочення та покарання (рекомендації)

Якщо методи заохочення є різноманітними та несподіваними, вони більш ефективні. Але винагорода не має сприйматися як подарунок до дня народження. Для того щоб винагорода реалізувала свою функцію (закріплення позитивної поведінки), стимуляція (винагорода і покарання) повинна бути адекватна дії дитини, не маючи при цьому матеріальної цінності.

Стимуляція повинна бути значима для дитини. У протилежному випадку вона втрачає зміст і не виконує функції боротьби з небажаною поведінкою. (Якщо дитина покарана за погану поведінку забороною йти в гості, а вона й не хотіла туди йти, тоді покарання не буде адекватним).

Ситуація повинна відповідати рівню чутливості дітей (для сприйнятливої дитини досить погляду, для іншої ж потрібно щось більш істотне).

Стимуляція позитивної поведінки призводить до швидкого формування потрібних навичок на відміну від застосування покарання.

Обіцянки мають виконуватися. Неприпустимо обіцяти неможливе.

Фізичне покарання і підвищення голосу підтверджує нездатність знайти доцільне рішення.

Покарання заслуговує тільки повторна поведінка (2-3 рази). Для досягнення потрібного результату, у випадку повторення дії після покарання, ступінь останнього має зростати.

Стимуляція (винагорода і покарання) повинна випливати безпосередньо після провини. Вона буде мати виховний ефект лише в тому випадку, якщо в дитини сформується негативне ставлення до вчинку і її не будуть переслідувати почуття провини чи неповноцінності. У випадку застосування покарання матиметься на увазі мотив учинку (навмисно негативне / позитивне, випадковість, помилка).

Покарання не повинне містити елементів приниження і порівняння з оточуючими

Варто уникати покарання до та після сну, їжі, важливих справ.

Ефективне слухання

Демонструй співрозмовникові інтерес і готовність вислухати - погляд (жести, міміка) і поведінка повинні говорити про зацікавленість; слухай для того, щоб зрозуміти, а не заперечити.

Loading...

 
 

Цікаве