WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Рефлексія і педагогічний процес у контексті зміни освітньої парадигми - Реферат

Рефлексія і педагогічний процес у контексті зміни освітньої парадигми - Реферат

Зазначимо, усвідомлення процесів в собі хоча б на рівні сучасної науки і усвідомлення надсистемних цілей і цінностей - це завтрашній день еволюції індивідуальної свідомості. Дійсно, індикатором розвитку індивідуальної свідомості є зменшення розбіжностей між науковою і побутовою свідомістю. Побутова свідомість поки що занадто відстає. Не теоретична (як це може уявлятись), а побутова свідомість ініціює, "замовляє проекти" і "обслуговує" практичну діяльність. Але не завжди відповідає за її наслідки. Саме тому філософська думка сьогодні акцентує увагу на фундаментальну диспропорцію між теоретичною свідомістю, з одного боку, та "масовою" свідомістю і практичною діяльністю, з іншого. Практична діяльність людства, будучи напрямленою с початку його історії майже виключно на підтримку свого гомеостазу продовжує за інерцією спрямовуватись у тому ж напрямку. Ідеал-мета цього спонтанного руху - споживче суспільство із штучним створенням і задовольнянням все нових і нових потреб при нерівності можливостей їх задовольняння. Це виглядає як нестримна і неусвідомлена експансія людини в нікуди, часто самознищувальна, індикатором чого є екологічні проблеми. В той же час, фактом є крихкість, незрілість, невідповідність свідомості людини можливостям її практичної, вже планетарної діяльності. Ця диспропорція, будучи біологічною спадщиною людини, ніяк не зменшується, а, за висновком аналітиків, навпаки поглиблюється і вже загрожує самому існуванню людства.

Майже вся пізнавальна і перетворююча діяльність людини поки що напрямлені назовні, тоді як самопізнання і самовдосконалення очікують свого часу. "Слабкість самопізнання зумовлює несправжні цілі пізнання і перетворення зовнішнього світу, звужує діапазон творчих пізнавальних можливостей, веде до наростання негативних наслідків і явного абсурду, бо занадто вже часто людина не відає, що творить, а якщо і відає, що творить, то не може зупинитись, побороти свої егоїстичні прагнення і свою слабкість волі" (Дубровский Д. И. Новое открытие сознания? (По поводу книги Джона Серла "Открывая сознание заново"// Вопросы философии. - 2003. - № 7). В умовах сучасного інформаційного суспільства саме слабкість самопізнання веде до наростання таких негативних наслідків, як поширення ілюзій, самообману людини, розширення можливостей дезинформації та маніпулювання суспільною свідомістю з боку окремих груп (монопольних виробників неякісних товарів та послуг продукції, владних структур, релігійних організацій тощо). Як зазначалось, це ослаблює емерджентні властивості цілісності вищого порядку - суспільної свідомості. Лише на основі розвитку властивості "відображення відображення" (самовідображення) можливе те удосконалення людини, якого вимагає постіндустріальна епоха з її потребами творчої діяльності. Без таких якісних змін людина буде залишатись представником тваринного світу з його основними цілями біологічного виживання та відтворення виду. І це, при сучасному зростанні енергетики біологічного впливу на навколишнє середовище, таїть в собі непередбачувані наслідки: "Тут ховається глибокий парадокс людської долі і виникає багато запитань. Усі відомі відповіді на ці запитання поки що проблематичні ... нинішній етап розвитку земної цивілізації гранично загострив альтернативу: або..., або ... " (Там само).

Яким бачиться вихід із такої тривожної ситуації? Людство як цілісність має усвідомити не тільки на теоретичному, а й на побутовому рівні загальні принципи розумного буття і спираючись на розуміння свого призначення у Всесвіті, сформувати надсистемні цілі, які виходять за межі підтримки власного гомеостазу. Таке усвідомлення надсистемних цілей буде основою майбутньої гармонії між людиною і суспільством. Саме таке усвідомлення на побутовому рівні надсистемних цілей буде наступним рівнем еволюції свідомості. Усвідомлення надсистемних цілей означатиме визнання пріоритету суспільних цілей відносно егоїстичних. В історії вже було немало спроб "сформувати" таку свідомість. Свідками і учасниками не зовсім вдалого формування комуністичної свідомості були наші батьки і ми самі. Людство ще повернеться до цієї проблеми пріоритетів загального перед частковим, індивідуальним.

Сьогодні нас має більше турбувати самопізнання і самовдосконалення людини як результат подальшого розвитку її функції рефлексії зовнішньої дійсності і самої себе. Розвиток самосвідомості людини, її здатності до рефлексії на сучасному етапі еволюції є першочерговою умовою подальшого розвитку суспільної свідомості, адже удосконалення елементів системи посилює емерджентні властивості цілісності.

Рефлексія (лат. reflexio - відображення) - здатність органу психіки відображати навколишню дійсність і самого себе (саморефлексія). Як така, рефлексія за мільйони років пройшла довгий шлях розвитку. На всіх етапах еволюції живих організмів рефлексія удосконалювалась шляхом морфологічної перебудови відповідального органу, поступово набуваючи все більш інформаційного виду, і досягла у людини рівня мислення і рівня комунікацій засобами мови, що утворили суспільну свідомість - механізм рефлексії, що виходить за межі одної особини. Матеріалізація рефлексії людства здійснюється у вигляді культури - соціальної форми рефлексії і набуває форми не простого пристосування, а складного, з розширенням перебудови зовнішнього середовища. Рефлексія людини збільшується, розширюється, збагачується, загострюється за рахунок розширення кола знань про себе і навколишнє середовище. Рефлексія людства здійснюється через рефлексію окремої людини. Знання людини (людства) здобуваються і зосереджуються спочатку у спеціальних науках, потім стають надбанням загальних наук, потім предметом вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах і лише після цього стають надбанням побутової свідомості. Саме так відбувається удосконалення рефлексії суспільства через удосконалення рефлексії і саморефлексії окремої людини.

На жаль, сучасна система освіти (соціалізації) молодого покоління зорієнтована на абстрактного, усередненого вихованця, не враховує відмінностей між рівнями розвитку і не ставить за мету всебічний розвиток, вважаючи це недоцільним як з економічних, так і з інших причин. Серед них є суто психологічні. Мова йде про наступне. "Історія психології, особливо XX століття, показує безконечні спроби дослідників ухилитися від безпосереднього бачення суттєвих сторін психічного. Під виглядом "науковості" пошуку, йдучи кружним шляхом пізнання суті психічного, вчені втрачали свій дійсний предмет. Це була своєрідна сліпота сцієнтизму, схожа на ту, коли людина намагається зазирнути за край світу, а не бачить того, що діється перед самими очима. ... Може, мав рацію К. Г. Юнг, коли твердив, що людина, яка пізнає саму себе, жахається побачити свою істинну природу, власне обличчя" (Роменець В. А., Маноха І. П. Історія психології XX століття: Навч. посібник. - К., 1998. - С. 896). Психолог І. Смілянський, говорячи у популярному виданні про уроки З. Фрейда, висловлює таку широко розповсюджену думку своїх колег "А якщо ж розібратись ... дуже добре, якщо ми можемо благополучно пройти по життю, "не приходячи до тями" " (Психология для всех. - 2004. - № 11 (56)). Це чимось нагадує відоме гасло "Назад, до природи!".

Отже, існує певний острах засвоювати уроки психології, зокрема, такий: "Психічне життя у ранньому дитинстві визначає увесь подальший розвиток особистості". Як реакцію на побоювання щодо необхідності визнати істинну природу людини можна розглядати пошуки гуманістичної психології. Віддамо належне "фасилітації" К. Роджерса і дотичним до неї толерантності, гуманності тощо, і, водночас, запитаймо: чи спроможна фасилітація без саморефлексії на основі досягнень сучасного психоаналізу вирішити сучасні педагогічні проблеми? Педагогічне експериментування самого К. Роджерса і його послідовників показало, що сам по собі гуманістичний підхід не є панацеєю. Чого ж не вистачає? Наука менеджменту і психологічні теорії довільної вольової регуляції наголошують на особливому значенні функції порівняння і оцінки реального і бажаного. У свідомій діяльності людини це функція рефлексії. З чого має починатись рефлексія людини самої себе? Мабуть з тієї, інколи гіркої правди відображення, що надає нам сучасний психоаналіз. Так, кожна людина має знати свою тваринну сутність, знати про колективне несвідоме у собі, знати про нашарування у своїй свідомості усіх попередніх етапів еволюції, бачити у собі не тільки риси смиренності і наближення до Бога, а й обмеженого злободенними потребами біологічного існування синантропа чи пітекантропа. Людина в рівній мірі однаково має усвідомлювати як свою велич, так і свою убогість.

Загострюючи проблему, запитаймо себе, а як бути з маленькими дітьми, підлітками, юнаками, з їх гідністю людини? Чи знайомити їх з онтогенезом свідомості, показуючи у "мультиках" чи кіно чи на стінах шкільного інтер'єру її філогенез, який включає варварство предків, паління книжок інквізицією, так званий класовий підхід в СРСР, Освенцім і ГУЛАГ, маніпуляції суспільною свідомістю в Україні політтехнологами сусідньої держави під час виборів Президента держави? Чи концентрувати їх увагу на недосконалості людської свідомості, коли вони споглядають приклади тероризму, бандитизму і криміналітету, що ллються бурхливим потоком з екранів телевізорів, відображаючи реальне життя. Чи показувати (рефлексувати) їм у процесі онтогенезу той момент, коли вони самі проходять стадії пітекантропа, синантропа, неандертальця, кроманьйонця, язичника часів Ісуса Христа, середньовічної людини часів інквізиції, якій вистачало для спілкування всього 300 слів, "пролетарія, який здобуває увесь світ" тощо? Чи рефлексувати їм та їх батькам той момент, коли онтогенез їх свідомості сповільнюється чи зовсім зупиняється? Питання не просте. (Саме тому розміри цієї статті перевищують бажане).

Loading...

 
 

Цікаве