WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Рефлексія і педагогічний процес у контексті зміни освітньої парадигми - Реферат

Рефлексія і педагогічний процес у контексті зміни освітньої парадигми - Реферат

Торкаючись теми "Свідомість людини як предмет наукових досліджень", рекомендуємо читачеві свіжий оглядовий матеріал доктора філософії РАН Н. Юліної (Юлина Н.С. Тайна сознания: альтернативные стратегии исследования // Вопросы философии, 2004. - № 10, 11). Щоб заінтригувати читача, наводимо деякі позиції автора: "Що торкається таємниці свідомості, то тут царює замішання: не ясно, з якого боку до неї можна підійти і якими засобами розкрити . ...Усі минулі і теперішні спроби намалювати більш чи менш несуперечливу і теоретично прийнятну картину свідомості стикаються з тим, що перед дослідником постає заплутаний клубок феноменів, іменованих "свідомість", розплутати який виявляється найвищою мірою трудомісткою з надто туманними перспективами задачею" (там само, № 10, С. 126). Звичайна інтуїція про самого себе штовхає людину до природного дуалізму: мозок - це одне, а свідомість - зовсім інше, тобто до картезіанства здорового глузду. Спираючись на цю інтуїцію, одні філософи продовжують будувати всілякі софістичні версії подвійного світу, зазначає автор, інші сповідують принцип монізму. При цьому і дуалізм, і монізм мають різні види. Так дуалізм може бути "слабким" і "сильним", а монізм матеріалістичним і ідеалістичним (ментальним, психологічним). Ці види в свою чергу мають різні відтінки, зокрема, фізикалізм, біхевіоризм, натуралізм, панпсихізм, елімінативізм, функціоналізм, коннективізм, когнітивізм, емерджентизм, супервенціалізм, епіфеноменалізм і т. д. Так сучасні філософські концепції свідомості простягаються від панпсихізму (розмазування свідомості по всьому Всесвіту) до її повного заперечення (елімінативізм). При цьому звичні наукові терміни тлумачаться різними авторами по-своєму. А "Міжнародний словник з психології" (1989), за свідченням Юліної, констатує: "Нічого такого, що варте читати, про свідомість не написано". Усе це свідчить, що до однозначного наукового розуміння феномену свідомості ще далеко. Не випадково Н. Юліна обрала форму викладу матеріалу, порівнявши наукові пошуки з "детективними історіями розслідування таємниці". Щодо плюралізму філософії свідомості, Юліна справедливо зазначає, рух до наукової істини проявляється не тільки у відповідях на поставлені запитання і "рішеннях", а й у самій постановці запитань, які раніше нікому не приходили в голову. Мова йде про здійснення "більш тонких дистинкцій" у досліджуваному об'єкті з метою "розширення смислового поля" науки. (там само, № 11, С.163).

Наша власна позиція у філософському баченні проблеми свідомості може бути позначена як близька до "емерджентного натуралізму". Ми стоїмо на позиції модельного сприймання дійсності, згідно з яким усі концепції і теорії в тій чи іншій частині адекватні їй і не може бути одної тотожної об'єкту сприймання. Найбільш привабливою на даний момент вважаємо філософську концепцією сітьової парадигми американського психолога Грегорі Бейтсона (1904-1980), хоча у відомих оглядових роботах (Роменець В. А., Маноха І. П., 1998; Юліна Н. С., 2004), його ім'я не згадується. Г. Бейтсон, використавши системний підхід, дав своє тлумачення як відношенням між елементами, так і системним ефектам, що можуть виникати у таких надскладних системах як людина і суспільство. Щоб концепція Г. Бейтсона отримала загальне визнання необхідно на її основі усунути ті теоретичні суперечності, що виникали при узгодженні попередніх концепцій. Однак, сьогодні і надалі вже ніхто не зможе заперечувати той факт (постулат), що чим чисельнішими і складнішими є елементи системи, зв'язки і відношення між ними, тим більш над-Природними уявляються нам системні ефекти. (Пигалев А. И. Бог и обратная связь в сетевой парадигме Грегори Бейтсона // Вопросы философии.- 2004. - № 6. - С. 148-159).

Магістральним напрямом розвитку свідомості як вищої форми самовідображення матерії є вектор руху від прасвідомості окремого представника примітивного стада гомінідів з його цілісним світосприйняттям образами без розрізнення реального і уявного - стану свідомості, що губиться у глибинах тисячоліть, до цілісної суспільної свідомості цивілізації Землі по завершенні процесів глобалізації - стану, який ми екстраполюємо на найближче століття. Саме цілісна свідомість глобалізованого суспільства (цивілізації), а не витончена самосвідомість окремої людини, якої б досконалості вона б не досягла, є вищою формою розвитку самовідображення матерії. Саме вона є системою вищого порядку відносно індивідуальної свідомості. Індивідуальна свідомість поза суспільством не виникає. Тож під свідомістю треба розуміти саме суспільну свідомість, а не індивідуальну. (Разом з тим, переважає думка, що свідомість на сучасному етапі еволюції це власне самосвідомість людини).

Погоджуючись із тією точкою зору, що свідомість є недавнім надбанням гомінідів, запитаймо себе, що є свідомість крім "виокремлення" образів, бачення себе збоку, фрагментації і деемоціоналізації образів? З позицій системно-синергетичного бачення можемо сказати, що на певному етапі еволюції стадо трансформувалось у первісний колектив - рід для здійснення більш складної колективної діяльності. Рід - це більш складна система організації матерії, а людина її елемент. Щоб нова цілісність дала нові емерджентні властивості, зв'язки між елементами мають бути якісно іншими, говорячи сучасною мовою, більш інформативними. Вищий рівень складності надсистеми забезпечується вищими рівнями складності її елементів, зв'язків і відношень між цими елементами. Виходячи з цього, можна вважати, що індивідуальна свідомість людини - це "виокремлення" з метою утворення і (або) завдяки утворенню нового механізму зв'язків між особами у їх спільноті. Можливо саме ця, комунікативна ознака індивідуальної свідомості, і є визначальною. Адже лише соціальні зв'язки актуалізують свідомість - в онтогенезі поза спілкуванням у колективі свідомість не виникає.

Деталізуючи визначення індивідуальної свідомості як механізму соціальних зв'язків, ми не можемо не сказати про такі першопричини удосконалення соціальних зв'язків як колективна охота на крупного звіра і про мову як другу сигнальну систему. Біологічні потреби вимагали випереджувального попереднього планування охоти у вигляді її імітації чи ритуалів задовольняння богів і формували стереотипні соціальні умовно рефлекторні більш протяжні у часі програми діяльності. До виникнення мови і складної колективної діяльності короткочасні зв'язки між особами здійснювались переважно рухами та сигналами про емоції. Емоції були основним способом актуалізації інформації умовних образів, однакових у представників виду. Оскільки колективна діяльність ускладнювалась, а образи психічного відображення містять в собі занадто багато інформації, то виникла потреба у фільтруванні інформації, виокремленні суттєвого, значимого у даній ситуації, тобто у абстрагуванні.

Абстрагування - акт мислення - уявне в думках відвернення одних властивостей чи відношень об'єкта, їх ігнорування і збереження інших у якості самостійного абстрактного об'єкта. Іншими словами, абстракції - це форми спрощеного виразу знань про конкретні предмети, передумова стиснення, згортки інформації. Мова дозволяє передавати таку фільтровану і стислу інформацію умовних образів несвідомої психіки ефективніше, швидше і лише в обсязі суттєвого.

Отже, індивідуальна свідомість - це виокремлення образів із несвідомого, їх фрагментація, деемоціоналізація, абстрагування, згортка (синтез) у поняття і комунікація засобами мови, які здійснюються в інтересах цілеспрямованої прагматичної колективної діяльності.

Індивідуальна самосвідомість і свідомість, яке елементи суспільної свідомості, системи вищого порядку, утворюють цілісність і водночас підлягають їй, зазнають її зворотного впливу, відображають її. Між свідомістю окремої людини і свідомістю цивілізації лежать інші проміжні системні утворення-елементи - сім'я, мала виробнича група, колектив малих груп, великі соціальні групи (професійні групи, вікові групи, прошарки, громадські організації, соціальні класи, етнічні групи, нації). Вони утворюють не скільки певну ієрархію відношень, стільки їх різноманітність. Людина з її індивідуальною свідомістю може належати одночасно багатьом групам і ієрархічним рівням, а її індивідуальна свідомість може бути відображенням і згорткою відповідних складових суспільної свідомості. Кожен елемент, кожне проміжне системне утворення мають свою еволюцію розвитку, свій вектор. Опис того, як частини утворюють ціле і як та чи інша цілісність зворотно впливає на складові частини, являє собою актуальну наукову проблему - предмет пошуків сучасної соціології, психології та філософії. Поки що найбільш продуктивними виглядають спроби дослідження взаємодії частин і цілого у соціальній психології, зокрема взаємодії психології окремої людини і психології груп.

Вектор еволюційного розвитку суспільної свідомості, як і будь-який вектор, можна розкласти за окремими напрямками, які в свою чергу можна характеризувати протяжністю, етапами. Його складові - проекції вектора зручно позначити як прояви свідомості індивідуальної, групової, колективної і т. д. Прояви свідомості (феноменологія) - це не тільки функції, але й структури, оскільки функції впливають на структури, формують їх і навпаки. Так можна розглядати складові вектора розвитку (еволюції) свідомості - модель у вигляді багатомірного математичного простору, як то: 1) рух від міфологічної до теоретичної картини світу (світоглядний вимір); 2) рух від нерозривності сприймання себе, реального і уявного світу до диференційованого сприймання себе (самосвідомості) і навколишньої дійсності (поглиблення дистинкцій і розширення смислового поля); 3) рух від язичницької релігійної свідомості з її страхами перед Природою до агресивного "мічурінського" "ми не можемо чекати милості від природи ..." і далі до ціннісної свідомості (екологічний вимір); 4) рух від доконвенційної моралі до постконвенційної (моральний вимір); 4) рух від неусвідомлюваних традицій і табу до сучасної правової свідомості з її принципом верховенства права (правовий вимір); 5) рух від полігамії до сучасної сім'ї як первинної чарунки суспільства (соціальний вимір); 6) рух від цілісності роду чи племені до сучасної диференціації суспільства з її розподілом праці (економічний вимір); 7) еволюція мислення від наглядно-дійового до абстрактного, синтетичного тощо (методологічний вимір). Кількість видимих проявів свідомості та етапів їх еволюції обмежується лише нашою спроможністю до дистинкцій та уявленнями про їх доцільність.

Loading...

 
 

Цікаве