WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Рефлексія і педагогічний процес у контексті зміни освітньої парадигми - Реферат

Рефлексія і педагогічний процес у контексті зміни освітньої парадигми - Реферат

1. У процесі історичного розвитку психіка людини змінюється не тільки кількісно, але і якісно; заодно зі змістом перетворюється і її форма - самі закономірності, яким вона підкоряється.

2. Ці зміни не вивідні із законів індивідуальної психіки; вони не можуть бути зрозумілі, якщо розглядати індивіда ізольовано від суспільства.

3. Різні форми психіки відповідають різним суспільним формаціям; специфічний для кожної суспільної формації характер психіки є продуктом впливу суспільства; всю психіку індивіда визначають "колективні уявлення", які в нього упроваджуються суспільством, ... які в кінцевому рахунку є не чим іншим, як ідеологією тої спільноти, до якої належить індивід (Рубинштейн С. Л.. Основы общей психологии. СПб.: Изд. "Питер", 1999.- С. 148).

Рубінштейн докоряє Леві-Брюлю, що для того "суспільні відносини лежать ... в основному в плані свідомості" (там само, С. 149). Беручи до уваги сучасний етап розвитку психології, ми можемо стверджувати, що Л. Леві-Брюль був більш близьким до істини, ніж його опоненти. Разом з тим, як і в часи Рубінштейна (30-50-ті роки XX ст.), сьогодні "проблема історичного розвитку людської свідомості ще мало розроблена в психології" (там само, С. 148). Психологи і досі уникають цієї теми, боячись торкатись так званого основного питання філософії, продовжують віддавати проблему свідомості на відкуп філософії чи витісняють її у лоно соціології. Розділ про свідомість у сучасних підручниках і навчальних посібниках займає скромне місце, опис проявів свідомості (і це стало традицією) розмазується в описах пізнавальних процесів тому, що "...глава про свідомість, незважаючи на дуже важливе значення цього явища в розумінні психології і поведінки людини, досі залишається одною із найменш розроблених" (Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. 3-е изд. - М.: Гуманит. Изд. центр ВЛАДОС, 1999. -Кн.1.Общие основы психологии.- С. 133). Тим самим, феномен свідомості принижено і проблему її наукового пізнання фактично витіснено у перелік другорядних проблем.

Сьогодні ми користуємось такими визначеннями свідомості, як то: "свідомість - це специфічна форма відображення об'єктивної дійсності, ... свідомість не тільки знання і відображення - рефлексія буття, але і практичне відношення до нього суб'єкта" (Рубінштейн; 1940, 1999); "свідомість - вищий рівень психічного відображення людиною дійсності, її представлення у вигляді узагальнених образів і понять" (Немов; 1999); "Свідомість включає відображення дійсності і з допомогою відчуттів, і з допомогою абстрактного мислення. Структурними елементами свідомості є також емоції, воля, самосвідомість, інтуїція" (Короткий психологічний словник. За ред. проф. В. І. Войтка. К.: "Вища школа", 1976). Короткий огляд дефініцій поняття свідомості підтверджує можливість його розчленування на складові елементи, що є необхідною умовою аналізу цього психічного феномену. Крім виокремлення самосвідомості із свідомості, психологи визнають також індивідуальну, групову, класову та суспільну свідомість, а всередині них - побутову і теоретичну свідомість. Тут можна послатись на того ж Рубінштейна: "... на вищих ступенях розвитку ... виокремлюється теоретична свідомість як відносно самостійне похідне утворення" (Рубінштейн; C. 20). Отже, напрошується системний підхід до вивчення цього психічного утворення. Уважний читач знайде у пізніших працях Рубінштейна немало позицій, які протирічать його попереднім негативним висловлюванням щодо концепції Л.Леві-Брюля: "Із зміною суспільного устрою ... змінюються почуття і погляди людей, пов'язані зі зміною суспільних відносин. ...В психології кожної людини є риси, спільні усім людям, незалежно від того, до якого суспільного устрою, класу і т д. вони б не належали, і які зберігаються протягом багатьох епох ..., але нема такої абстрактної "загальнолюдини", психологія якої складалась би тільки із загальнолюдських рис чи властивостей; в психології кожної людини є риси, специфічні для того суспільного устрою, для тої епохи, в якій живе індивід ..." (Рубінштейн, 1999; C.146, фрагмент із книги Л. Рубінштейна "Буття і свідомість". - М., 1957, C. 233-238). Поза увагою Рубінштейна не залишилось і питання про сталість тих чи інших психічних процесів: "В різних психічних явищах питома вага компонентів міри стійкості не однакова. ... Найбільш рухливим і змінним змістом психічних процесів є все те, що в почуттях, думках і т. д. виражає відношення людини як суспільної істоти до явищ суспільного життя" (там само, C.145). Зауважимо, що "найбільш рухливим і змінним змістом психічних процесів" є те, що відноситься до складових психіки, які виникли на пізніших стадіях еволюції, мова йде не про що інше, а саме про свідомість, хоча Л. Рубінштейн уникав говорити про еволюцію свідомості.

Сьогодні особливого смислу набуває зауваження Л. Рубінштейна щодо взаємодії структури і функції: " ... не підлягає сумніву, що організм взагалі і особливо найбільш активні його органи (до числа яких в першу чергу, звісно, відноситься мозок) у процесі свого функціонування зазнають більш чи менш значної перебудови, обробки, шліфування, так, що зрілі їх форми в онтогенетичному розвитку формуються під впливом функцій органу, виконаної ними роботи. Таким чином, у кінцевій своїй формі орган є продуктом не самого по собі функціонального дозрівання, а функціонального розвитку: він функціонує, розвиваючись, і розвивається, функціонуючи" (там само, C. 94). Візьмемо до уваги, що до Рубінштейна формоутворююча роль функції визнавалась лише в межах дарвінізму через природній відбір у філогенезі. Рубінштейн стверджує про взаємодію функцій і більш пластичних структур у процесі онтологічного розвитку психіки (!).

Отже, свідомість є складним і багатовимірним психічним утворенням. Ми не можемо погодитись з тим, що всі складові свідомості не мають якісних змін впродовж історії. Ми розуміємо таке твердження як неготовність сучасної науки виокремлювати ті якісні зміни, які мають бути навіть апріорі. Такий підхід є занадто грубим спрощенням категорій кількості і якості. Розкласти складові елементи свідомості та її властивості на елементи подібно "таблиці Менделєєва" дійсно важко. Свідомість, як найскладніше в Природі системне утворення, характеризується саме тими емерджентними властивостями, які не підлягають звичними класичній науці фізикалізму, детермінізму, редукції, раціоналізму тощо. Однак це не ставить непереборних перешкод на шляху досліджень, зокрема застосування методології системного підходу. Проблема полягає у тому, чи надаємо ми певного значення і смислу тій чи іншій дрібниці у проявах свідомості. (Аналогічно тому, чи є дрібницею у формуванні психіки кримінальне отроцтво кандидата на посаду Президента держави). На думку спадає приклад про погляд птаха-орла з його гострим і контрастним зором із піднебесної височини на автомобіль, що рухається по шосе. Що бачить орел у порівнянні з поглядом інженера станції технічного обслуговування, що розмістилась обіч? Орел бачить неїстівну рухливу пляму. Інженер-автомобіліст бачить річ у контексті свого тезаурусу, в одну мить у його мозку спливають історія автомобілізму, процеси конструювання і технології виготовлення, економіка, маркетинг тощо. Справа у тезаурусі і контекстах - найвагоміших надбаннях свідомості людини!

Можна по різному виокремлювати складові рефлексивної властивості людської свідомості та динаміки її розвитку. Так, філософ Ларцев В.С. розглядає одинадцять шарів у культурно-рефлексивних здібностях людства: життєдіяльного, комунікативного, поведінкового, чуттєво-пізнавального, раціонально-пізнавального, інтелектуального, теоретичного, методологічного, системного, екологічного та філософського (Ларцев В. С. Онтология формирования и проявления социокультурного генотипа человечества. - К., 1991). Такі форми культурної рефлексії виникають одна за одною у певному порядку, вважає філософ, як результат взаємодії попередніх культурних шарів і сьогодні утворюють строго ієрархічну систему соціокультурного генотипу людини.

Можливі і інші моделі стратифікації культурно-рефлексивних здібностей людства. Так суспільну свідомість можна уявити як багатовимірну структуру, що об'єднує, інтегрує свідомості великих соціальних груп, кожна із яких, в свою чергу, формує і об'єднує свідомості малих виробничих груп, ті, у свою чергу, частково відображають свідомість первинного осередку - сім'ї, а сім'я в значній мірі формує індивідуальну свідомість окремої людини. Але тут ми акцентуємо увагу читача на іншому, а саме на тому, що свідомість людства можна аналізувати, розглядаючи її з різних точок зору, розкладаючи на елементи, шари (страти), проекції тощо і спостерігаючи динаміку розвитку складових і цілого у часі. Ми акцентуємо увагу на можливостях диференціації тому, що досі звикли традиційно сприймати свідомість як щось ціле, неподільне, само собою зрозуміле, однакове у кожної людини сьогодні і раніше, і таке, що не підлягає ніяким якісним змінам, а лише кількісним.

Loading...

 
 

Цікаве