WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Рефлексія і педагогічний процес у контексті зміни освітньої парадигми - Реферат

Рефлексія і педагогічний процес у контексті зміни освітньої парадигми - Реферат

Говорячи про двоїсту, точніше про багатовимірну природу людини, ми акцентуємо увагу на її складності. Колективне несвідоме людини існує у формі архетипів, які, за визначенням К. Г. Юнга, є його структурними елементами - інстинктами у формі образів, найстарішою і найзагальнішою формою уявлень людини, які є водночас і почуттями, і думкою. Разом з тим, людина як вищий представник живого, тваринного світу відрізняється від своїх попередників новою якістю - свідомістю, більш досконалою формою успадкування інформації від попередніх поколінь, відображення зовнішнього середовища і активного зв'язку з ним. За висловом Е. Нойманна, автора праці "Походження і розвиток свідомості" (1949), архетипи - органи психічної структури - пов'язані між собою і визначають визрівання свідомості особистості, подібно тому, як гормони визначають будову тіла.

В історії людства, як і в онтогенезі індивіда, спочатку переважають архетипи, потім в процесі розвитку проявляє себе і досягає незалежності сфера особистого. Індивідуалізована свідома людина нашої цивілізації - це продукт пізній, структура якого вибудувана на більш ранніх доособистісних стадіях розвитку людства, від яких його індивідуальна свідомість відокремлювалась лише крок за кроком. Поетапна еволюція свідомості однаково стосується як людства в цілому, так і окремого індивіда, оскільки онтогенез є модифікованим повтором філогенезу. Юнг визначає архетипи як "сховище успадкованих знань". Дитина після народження фактично є живим носієм цього успадкованого досвіду і це добре відслідковується у її психології. Саме тому у багатьох примітивних культурах дітям віддавали особливі знаки шани.

До З. Фрейда і К. Г. Юнга вважалось, що свідомість є автономною і найдосконалішою формою відображення, властивою людині - результат колективної праці і застосування знарядь. Однак, це вірно лише частково. На питання про співвідношення обсягів і значення інформації, яку людина отримує про навколишнє середовище на рівнях свідомого і несвідомого, сучасна наука не спростовує безмежну перевагу несвідомого. Більше того, свідомість не в змозі взагалі функціонувати без несвідомого, про що свідчать невдалі спроби створити штучний інтелект. Цей факт ставить перед педагогікою особливі задачі забезпечення гармонії свідомого і несвідомого у психіці дитини, задачі, які поки що вирішуються post factum і лише при гострій потребі вузькими спеціалістами.

Гомініди - попередники сучасної людини із сім'ї приматів опанували прямоходіння і виготовлення знарядь праці ще 7-5 млн. років тому. Але виникнення свідомості як вищої форми відображення пов'язують з колективною працею і виникненням другої сигнальної системи - мови, понять, лише 7-5 тис. років тому. Щоб уяснити процес виникнення свідомості, необхідно визначитись із визначенням самого поняття. Більшість авторів кладуть в основу визначення поняття свідомості процес виокремлення. Мова йде, насамперед, про те, коли і як людина виокремлює себе із навколишнього середовища. Тварини і гоминідні мавпи ("інстинктивна людина") спочатку не протиставляють себе природі навіть тоді, коли виготовляють штучні знаряддя праці. Вони зливаються з пристосувальною діяльністю. Вважається, що сучасній свідомості людини, сутність якої полягає у розумінні окремості кожного людського індивіда, історично передує первісна свідомість як розуміння окремості лише первісного колективу - роду (табу забороняло вбивати лише членів свого роду). Тільки завдяки роду людина виокремлюється із природи. У думках первісної людини нема "я", а є лише "ми". Виокремлення роду із навколишнього середовища - перша ступінь виникнення свідомості.

Свідомість сучасної людини - це водночас і колективна, соціальна свідомість, і індивідуальна свідомість. Сучасна наука, зазвичай, саме самосвідомість індивіда ототожнює із власне людською свідомістю. Оскільки виокремлення людини із роду і природи можливе лише після виникнення мови (другої сигнальної системи), то на думку деяких авторів свідомість виникла між десятим і першим тисячоліттям до нової ери, не тільки все первісне суспільство, а й рабовласницьке до третього-першого тисячоліття до нової ери є суспільством людей, без індивідуальності і свідомості. Вважається, що виокремлення індивіда із роду - друга ступінь виникнення свідомості, або ж і є власне початком свідомості.

Свідомість відображає не більше, ніж несвідоме. То у чому її переваги? Еріх Нойманн, послідовник К. Г. Юнга, ще у 1949 році дав чітку відповідь на це питання. Свідоме, як орган почуттів, не тільки виокремлює людину із природи і роду, а взагалі розрізняє усі образи, здійснює їх фрагментацію і деемоціоналізацію. "Існує лише одна точка, в якій зір є найгострішим, а більш широкі області можна чітко розгледіти тільки при постійних рухах ока. Так і свідомість може тримати точно у фокусі лише невеликий сегмент; через це їй доводиться розбивати великий вміст на окремі аспекти, сприймаючи їх частинами, один за іншим, а потім отримувати зведену картину всього поля дії за допомогою порівняння і абстракції" (Нойманн Э. Происхождение и развитие сознания. Пер. с англ. - М., "Рефл-бук"; К., "Ваклер", 1998. - С. 341).

Цікаво, що Еріх Нойманн (1949), ще задовго до проголошення принципів самоорганізації матерії батьками синергетики - Пригожиним і Стінгерс, дав визначення центроверсії у живій природі як "тенденції цілого до створення єдності своїх частин і до синтезу їх в об'єднані системи", яка спочатку "діє несвідомо як об'єднуюча функція цілісності в усіх організмах від амеби до людини", а потім "проявляється як спрямовуючий центр з Его в якості центра свідомості і з самістю в якості психічного центру" (там само, С. 303-304). Синергетика, досліджуючи еволюцію складних систем, локалізованих у просторі, проголошує неминучість виокремлення управлінської підсистеми, відповідальної за підтримання гомеостазу.

Щодо еволюції організму людини, Еріх Нойманн сформулював цю тенденцію так:

"За мільйони років диференціації в структурі організму утворювались все більш складні взаємозв'язки, але разом з тим все більше росла потреба у реєстрації, управлінні і рівновазі. Більшість із цих чисельних точок рівноваги є несвідомими і інкорпорованими; тобто вони вмонтовані в структуру системи тіла. Але із зростанням диференціації області, які перебувають під контролем, стають все більш представленими у органі контролю, у свідомості. Це представництво набуває форми образів, які є психічними еквівалентами фізичних процесів у органах. Тільки з розвитком центроверсії, яка дає початок системам все більшого розмаху і калібру, ми отримуємо світ, представлений в образах, і орган - свідомість, який постигає цей пластичний світ образів. пластичне самовідображення інстинктів є психічним процесом вищого порядку. Воно передбачає наявність органу, здатного постигати ці первинні образи. ... свідомість була якимось органом почуттів ... могла розрізняти образи які йшли як із-зовні, так із середини ... важливим є те, що орган, приймаючи ці подразнення безумовно відчуває себе відокремленим від них, відмінним, і так би мовити, стороннім. ... Цей стан відокремленості є умовою першорядного значення для свідомості, а сутність його функціонування полягає в посиленні цієї позиції і її подальшому відокремленні. ... Система свідомості - це не просто центральний щит управління для встановлення взаємин між внутрішнім і зовнішнім, в той же час це прояв творчого спонукання організму до нового. Але якщо в біологічному і тваринному світі це спонукання реалізується в умовах необмеженого часу, то в людській свідомості воно створило орган, який заощаджує час, завдяки якому новації можуть бути перевірені за коротший період. ... Експеримент життя з залучення свідомості на допомогу своїй творчій праці представляється величезною удачею" (там само, С. 309-317). Перевага свідомого перед несвідомим полягає в прискоренні творчості Природи шляхом прямої передачі знань і вмінь від покоління до покоління людини, а не наслідуванням через генетичний код (там само, с. 318).

Зазначимо, аналіз феномену свідомості як вищої форми самовідображення матерії (Природи), що продовжує розвиватись, самоускладнюючись, досі не отримав належної уваги вітчизняної науки. На те є декілька причин. Зокрема, у вітчизняній філософії і психології категорія свідомості була впродовж тривалого часу звужена і перевантажена вузькокласовим пролетарським ідеологічним змістом, була догматичною за формою. Що ж до причин виключно наукових, то вони потребують окремого розгляду. Відправним пунктом нашого дослідження є констатація класиком вітчизняної психології С. Рубінштейном ще у 30-х роках XX ст. двох основних точок зору на проблему історичного розвитку людської свідомості. Одна із них, яку досі поділяють більшість науковців, спираючись нібито на соціологічні та етнографічні дослідження, не бачить якісної різниці між свідомістю первісної людини і свідомістю людини на сучасній стадії суспільного і культурного розвитку, зводить відмінності лише до кількісних характеристик суспільного досвіду. Основні положення іншої точки зору, яку і сам Рубінштейн вважав хибною, приписуючи її концепції Л. Леві-Брюля, зводяться до наступного:

Loading...

 
 

Цікаве