WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Рефлексія і педагогічний процес у контексті зміни освітньої парадигми - Реферат

Рефлексія і педагогічний процес у контексті зміни освітньої парадигми - Реферат

Рефлексія і педагогічний процес у контексті зміни освітньої парадигми

Дві тенденції зміни становища людини в сучасному світі вважаються хрестоматійними: тенденція до глобалізації (зростання взаємозалежності і цілісності людського суспільства) та тенденція до зростання автономії (свободи, індивідуальності) людини

"Що більше радіус оточуючої людину зовнішньої культури, то інтенсивнішою має бути відцентрова сила особистості для того, щоб зовні, на поверхні, дати той самий результат: однаковий рівень моралі та вільної дії ... нам зараз важче бути особистостями, аніж нашим предкам" - так ще на початку XX століття бачив основну проблему сучасної людини видатний російський педагог С. Гессен. Такою ця проблема залишається й сьогодні. Її розв'язання можливе лише за умови більшої уваги педагогіки до явищ психічних і зміни освітньої парадигми на особистісно зорієнтовану.

Якщо ж ми декларуємо необхідність більшої уваги до явищ психічних, то що і як маємо робити, на які психологічні концепції спиратись? Відповідь на це запитання має враховувати, що у психіці людини є глибинні шари, які сформувались на протязі мільйонів років еволюції і в які не варто втручатись, і шари психічного, що утворились в останні тисячі років еволюції і продовжують розвиватись. Останні, насамперед пов'язані зі свідомістю, є найбільш чутливими і вразливими стосовно несприятливих зовнішніх впливів в умовах онтогенезу. Саме їх вразливість призводить до затримки чи сповільнення психічного розвитку дитини і перешкоджає становленню автономії людини. Тож педагогіка зобов'язана чітко виокремити в психіці дитини те, за що має відповідати в першу чергу. Потім вирішити як втручатись.

Особливість моменту полягає у тому, що ледь педагогіка наважується розширити коло традиційних задач, як в ту ж мить опиняється в темряві дрімучого лісу невизначених технологічних проблем. "Чи потрібно говорити про значення психології для педагогіки?" - запитував у XIX столітті К.Д. Ушинський. Сьогодні це питання стоїть інакше: "Із яких напрямів сучасної психології - психоаналізу, біхевіоризму, гуманістичної психології чи іншого і що саме взяти для будування фундаменту особистісно зорієнтованої педагогіки?".

Свідомість як критерій зрілості цивілізації

Чи унікальне людство Землі, чи єдині ми, носії розуму у Космосі? Таке питання виникає ще у дитинстві, і потім, вже у зрілому віці його час від часу задаємо ми собі. На це питання легше відповідати "Ні, ми не унікальні, не єдині у Космосі!" хоча б тому, що Космос безмежний. Важче відповісти на питання "А чому з нами не встановлюють зв'язок інші, більш могутні розумом істоти?".

Як тут не згадати Блеза Паскаля: "Це вічне мовчання безмежних просторів жахає мене". І насправді, чому? На думку спадають, як можливі, такі пояснення: або наш розум ще настільки нерозвинений і примітивний, що не становить для інших ніякого інтересу, або ж контакт є неможливим із-за нашої нездатності "переварити" його наслідки. І перше, і друге пояснення ніяк не заперечують вірогідності спостереження за нами з боку більш розвинених космічних цивілізацій.

Так, можливо за нами спостерігають. Але йти на контакт з нами не можна. Такий контакт для нас - це небачена досі лавина нової інформації. Сучасне людство ледь-ледь здатне споживати досягнення своєї цивілізації, її науки і техніки. Співвідношення між тими, хто "йде в ногу" з досягненнями нашої цивілізації, і тими, хто "випадає із строю", є критичним. Ось-ось ми почнемо з тривогою говорити про загрозу вимирання окремих прошарків населення, якщо дух милосердя не переможе і не примусить здійснювати цілеспрямовані соціальні програми запобігання алкоголізму, наркоманії, безпритульності, безробіттю, нерівності тощо. (Тільки-но, о 19.50 09.11.04 у програмі ТСН "1+1" ми знову почули статистичні дані про скоєні в Україні суїциди, їх більше, ніж вбивств і жертв дорожно-транспортних катастроф разом узятих, причому незавершених спроб суїциду у десять разів більше).

Відверто втручатись космічним цивілізаціям в наше земне життя ніяк не можна. Будь-яке явне втручання - це інформаційний контакт з вибухоподібним збільшенням інформації, яку людство не зможе засвоїти без ризику втрати свого гомеостазу - рівноваги із зовнішнім середовищем. Інша справа, втручатись непомітно, тишком. Так, приміром, можна непомітно "посіяти" із Космосу 10 заповідей Христа, зашифрувати у Біблії фундаментальні закономірності людського буття чи контролювати процес підкорення атомної енергії, сприяти винаходу Інтернету в потрібний час тощо.

Отже, суть проблеми можливого контакту з позаземними цивілізаціями полягає у нашій здатності чи нездатності сприймати великі обсяги нової інформації, переробляти та засвоювати її в контексті наших знань, згідно з нашими поточними критеріями цінностей та цілями. Очевидно, ми, людство Землі, не здатні сьогодні сприймати інформації більше тої, що маємо. Ми, люди Землі в цілому, не встигаємо, очевидно, сприймати навіть ту інформацію, яка здобута більш розвиненими представниками нашого біологічного виду - науковою елітою суспільства. А наша система відтворення соціокультури в нових поколіннях ще недосконала і занадто інерційна.

Якщо ж за нами спостерігають зовні, то що бачать? Розквіт краси і гармонії, тріумф самоорганізації живої матерії чи жалюгідне видовище - боротьбу суперечностей і невикористані можливості? "Все залежить від точки зору ...", - такою може бути початок відповіді на це запитання. То ж яку точку зору обрати? Нема сумніву, що найбільш прийнятною для усіх є точка зору, яка відповідає 10 заповідям християнства, категоричному імперативу Іммануїла Канта, нормам постконвенційної моралі, принципу верховенства права, положенням Загальної декларації прав людини, основам громадянського суспільства. З такої точки зору спостерігач бачить, скоріше всього, жалюгідне видовище. На прекрасній планеті Земля спостерігається епоха "царювання" біологічного виду мавпоподібних істот - гомінідів із тільки-но народженою, кілька чи кільканадцять тисяч років тому, свідомістю - новою властивістю відображення живою природою навколишньої дійсності, самої себе і свого відношення до відображуваного. Спостерігач бачить істот, які, зійшовши на якісно новий, суспільний рівень організації життєдіяльності, все ще залишаються далекими від досконалості стосунків між собою та з навколишнім середовищем. Вся попередня історія людства у її зовнішніх проявах - це історія насильства і війн. Прояви насильства і війни - це ніщо інше, як рудименти тваринного інстинкту агресії, відображення природної нерівності особин, грабіж результатів чужої праці. І не було в історії людства жодного народу, який би вів тільки захисні, справедливі війни і не розділяв би інших на своїх, хороших, і чужих, не зовсім хороших. Такою є природа людини. А погляньмо на екрани телевізорів і що ж ми там бачимо. Найбільше часу займають телефільми з кримінальними історіями, вбивствами, нескінченними бійками. Чи не правда, яке безглуздя! Разом з тим, все це виправдовується тим, що насилля на екрані телевізора відповідає самій природі людини. І ми погоджуємось. Так, емоції окремої людини, енергетика її душі має підживлюватись адекватними емоціями інших представників нашого біологічного виду. Стільки ж часу займають естрадні видовища з напіводягненими талантами, які невтомно імітують танцювальні рухи, відомі у тваринному світі як сезонні "шлюбні" ритуали. Головний інстинкт і смисл життя людини - все ще у відтворенні свого біологічного виду, основний зміст життя окремої людини - у подоланні дисгармоній між біологічним і соціальним, а суспільства в цілому - у розширенні сфери дії свідомого. Такою є природа людини на сучасному етапі еволюції. Час здійснення призначення людини у Всесвіті - попереду.

Рівень розвитку матеріального виробництва чи рівень розвитку свідомості - яким має бути критерій оцінки досягнень земної цивілізації?

Це питання донедавна лежало у руслі основного питання філософії: що первинне - матеріальна дійсність чи свідомість, базис чи надбудова? Однак сьогодні ми вступили на шлях методологічного плюралізму і відносимось до подібних категоричних стверджувань "або ..., або ..." як до наївних. Більш продуктивною, а значить і більш прийнятною визнається точка зору про відображення дійсності множиною моделей, про взаємодію матеріального та ідеального. Говорячи про матеріальну дійсність слід розрізняти навколишнє природне середовище, Всесвіт, і так звану вторинну матеріальну дійсність, споруди, засоби виробництва і техніку як штучну природу. Все, що створюється людиною, попередньо існує як ідеальне уявлення, проект. То що ж є більш складним витвором Природи - свідомість чи результат її прояву у практичній діяльності? Не протиставляючи перше другому, приймемо за найскладніше матеріальне утворення Природи свідомість та прояви її активності, те що ми позначаємо як взаємодію ідеального і матеріального, як продуктивні сили цивілізації, як загальнолюдські духовні цінності.

За якими ж критеріями оцінюють нас позаземні спостерігачі? Це нам достеменно не відомо. Але можна погодитись, що ці критерії не можуть бути вужчими за критерії загальнолюдських цінностей. Інакше не може бути. Адже інше означатиме звуження критеріїв до задовольняння простих біологічних потреб чи вибір критеріїв одної частини людства на шкоду іншій. Але ж відколи само людство в цілому слідує у своїй діяльності критеріям загальнолюдських цінностей? Відповідь на це запитання не може не здивувати сучасника: "Зовсім недавно ...". Зовсім недавно (XVIII ст.) Іммануїл Кант сформулював категоричний імператив моральної поведінки людини. І зовсім недавно, в XX столітті, людство своїми чисельними війнами, політичними переворотами, тоталітарними режимами все ще ставило рекорди знищення цінностей своєї культури і цінностей сотень мільйонів людських життів. Зовсім недавно (1948) людство прийняло Загальну декларацію прав людини. І зовсім недавно, у другій половині XX століття перші особи супердержав нахвалялись скільки разів їх збройні сили можуть знищити іншу частину світу. Зовсім недавно у найбільших державах світу - СРСР і Китаї, також і в не дуже великих, влада ставила поза законом або знищувала фізично своїх дисидентів - будителів свідомого духу, піонерів еволюції свідомості. І зовсім недавно (80-ті роки XX ст.) Президент США Джиммі Картер вперше поставив стосунки його країни з іншими у залежність від дотримання ними міжнародно визнаних стандартів прав людини.

Loading...

 
 

Цікаве