WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Різноманіття рішення проблем навчання - Реферат

Різноманіття рішення проблем навчання - Реферат

Приклад із підручника "Курс англійської мови. Look, Listen and Learn". Тут від учнів вимагається використання своїх розумових здібностей, щоби спостерігати, думати, висловлювати судження та гіпотези і в такий спосіб поступово опановувати вміння в пізнанні функціонування мови (див. Alexander L. G. Look, Listen and Learn. London: Longman).

У прямому контрасті з біхевіористським підходом стоїть "пізнавальна школа" психологів, що краще за всіх увічнила відомий опис психології як "науки розумового життя", дане Г. Міллером.

Однак ті способи, якими збагатилась людська думка, дуже розрізняються. Одні - екстремальні прихильники, "інформаційні теоретики" - зображують мозок за аналогією з дуже складним комп'ютером і намагаються пояснити його роботу за визначеними правилами та системами моделювання того, як функціонують різні аспекти навчання.

Приклади такого підходу можна бачити в роботах зі створення системи штучного інтелекту й особливо в моделях пам'яті та процесах читання з тих пір, як колишні точки зору на інтелект виросли з руху першопрохідників "євгеників", які прагнули поліпшити людську расу за допомогою генетичної інженерії.

Ці ідеї були сприйняті "психометристами", які шукали шляхи виміру так званого "коефіцієнта розумового розвитку".

Ці міркування навіть привели до оман, згідно з якими деякі раси перевершують за інтелектом інші.

Ця віра в незмінну природу інтелекту призвела до розвитку тестів на "IG" та їх використання для визначення схильності й навіть як діагностичного інструменту для пояснення невдач у навчанні.

Такі погляди на фіксований інтелект переважали в розвитку мовних тестів у 1950 роки.

Примітний сучасний мовний тест англійських психологів Керролла та Сазона. Ці тести базувались на тому, що люди мають визначену кількість можливостей у навчанні іноземним мовам, і ця кількість може бути виміряна. Отже, вони вірили в те, що ці тести можуть прогнозувати успіх у вивченні іноземних мов.

Сучасний розвиток цього традиційного погляду на інтелект, що може мати особливий інтерес для викладання іноземних мов, виражений у роботі Гарвардського психолога Ховарда Ґарднера.

У мотиваційній книзі "Межі розуму" Х. Ґарднер заперечує той факт, що, замість того, щоб розглядати інтелект як унітарне явище, ми повинні враховувати можливості різних аспектів інтелекту. Він запропонував такий постулат, відповідно до якого можна чітко визначити, принаймні, сім важливих складових, однією з яких є "лінгвістичний інтелект".

Х. Ґарднер стверджує, що існує величезна індивідуальна різниця між дітьми з того моменту, коли вони вперше починають користуватись мовою, але різні мови вимагають різного роду функціонування розумових здібностей.

Отже, у фенологічно чіткій системі письма на Заході аудиторний процес важливий у розвитку умінь грамотності. На Сході, однак, піктограми відіграють важливу роль у письмовій мові, а потім більш важливим стає візуальний процес.

Х. Ґарднер також посилається на цілу низку прикладів на підтримку свого твердження про те, що люди з різною культурою використовують різного роду лінгвістичний інтелект для вивчення іноземних мов.

Отже, серед ерудитів є ті, котрі мають феноменальну пам'ять на імена, у той же час серед деяких мексиканських племен існує гнучке використання мови таким чином, що вони мають чотириста різних термінів у використанні своєї мови.

Незважаючи на переконливі дослідження Х. Ґарднера, педагоги-практики змушені повернутись до деяких фундаментальних питань.

Якщо є розходження в питанні, чи з народження існують специфічні види інтелекту, то для вчителя іноземної мови у школі або у вищому навчальному закладі головними є запитання:

Чи є інтелект тим, що люди мають у більшому чи меншому ступені і який не можна поліпшити після визначеного віку?

Чи потребують люди з різним рівнем інтелекту різних методів навчання?

Що містять у собі ці методи?

Британський педагог-психолог Філіпп Вернон пропонував корисне, але несправедливо забуте дослідження, до якого взагалі ставляться зі зневагою. Це перспективне дослідження про те, як можна інтелект вимірювати.

Ф. Вернон пропонував, що було би більш корисно думати відповідно про інтелект A, B, C замість концептуального інтелекту як про унітарну концепцію.

Інтелект А являє собою такий інтелект, з яким ми народились. Із генетичних причин він може варіюватись від індивідуума до індивідуума, за винятком випадків з ідентичними близнюками. Однак, оскільки ми всі знаходимось під впливом навколишнього середовища з моменту зачаття, цей генетичний інтелектуальний талант ніколи не можна виміряти.

Інтелект B - це той інтелект, який ми демонструємо в усіх аспектах нашого повсякденного життя і який постійно змінюється й дуже різноманітний за змістом. Цей тип інтелекту буде вимірюватись оцінкою дій людини в будь-якій представленій ситуації.

Інтелект С являє собою те, що вимірюється тестами IQ. Як такий, він може бути тільки маленьким прикладом усіх типів інтелектуальної поведінки, яку людина може демонструвати, і цілком залежить від обґрунтованості застосування IQ-тесту, тобто наскільки добре цей тест може прогнозувати швидкість та ефективність навчання у школі чи будь-де ще.

Послідовно були створені IQ-тести, щоби прогнозувати академічний успіх, включаючи успіх при вивченні іноземних мов. Однак тип інтелекту, який вони представляють, переважає як центральний фактор у навчанні і може навіть діяти як бар'єр у розумінні вчителем процесу навчання.

Одна з причин плутанини, що оточує поняття інтелекту та його вимірювання, полягає в тому, що він використовується у традиційно загальному смислі слова, представляючи в деякому роді реальність, тобто те, що люди мають у більшому чи меншому ступені. Насправді "інтелект" - це те, що психологи називають "гіпотетичне уявлення про власну особистість" у тому сенсі, що враховується щось, що дійсно існує.

Багато в чому такі узагальнені уявлення можуть бути корисні для того, щоб ми могли зрозуміти непояснену поведінку, але в інших випадках вони можуть уводити в оману надзвичайно, особливо якщо вони перестають бути гіпотетичними й розглядаються так, начебто існують.

Значно менш небезпечно й більш корисно розглядати інтелект як описовий термін - чи прикметник-прислівник.

Отже, ми можемо посилатись на чиїсь дії більш-менш інтелектуально чи демонструючи інтелектуальну поведінку в особливих обставинах. Це ще одна сфера, де інформаційно-процесуальні моделі можуть бути особливо корисні.

Зокрема психолог-позитивіст Роберт Штейнберг переосмислив поняття "інтелект" в умовах цільової адаптації людини до реального світу.

Він підкреслює ту обставину, що необхідно враховувати, якою може бути інтелектуальна поведінка в залежності від країни, культурної спадщини, традицій, умовностей і т. д., тобто він розглядав той факт, що інтелектуальна поведінка людини у приватній академічній школі та інтернаті буде різною.

Р. Штейнберг запропонував триархічну теорію інтелекту, що, як ясно з назви, містить три головних складових. Цільові компоненти (уміння) є пізнавальними вміннями, що використовуються при плануванні та прийнятті рішень.

Ця теорія містить у собі визнання того факту, що все-таки при визначенні інтелекту існує деяка проблема.

Однак є розходження в можливих стратегіях її рішення, розподілі часу й моніторингу чиїхось спроб знайти якесь рішення компонентів виконання. Це положення включає базові операції, що мають діюче вирішення будь-якого завдання, такого як кодування інформації, що логічно випливає в результаті мислення й барвистих порівнянь.

Уміння в отриманні компонентів - це процеси, які використовуються при одержанні знань, як вибірково істотної, так і в більшому ступені несуттєвої інформації, що інтегрують нові знання значною мірою та щодо того, що вже відомо. Із тих пір головний акцент у цьому підході зроблений на концепції інтелектуальної поведінки, яку обрано в результаті відповідних досліджень позитивних умінь і стратегій у межах специфічного змісту.

Дане ствердження звільняє нас від розгляду того факту, що є статичним і міцним. Це також дозволить нам зрозуміти, що люди можуть стати більш інтелектуальними і що школи повинні відігравати визначену роль у цьому процесі. Ця точка зору, звичайно ж, є найбезпосереднішим доповненням до викладання іноземної мови.

Якщо ми підтримуємо цю точку зору, то віримо в те, що можемо допомогти всім учням стати краще у вивченні іноземних мов. Ми звільняємось від концепції, що учні мають якусь фіскальну кількість здібностей для вивчення іноземної мови, і треба розглядати кожного учня здатним процвітати при відповідному навчанні іноземним мовам.

Один із викликів для викладачів іноземних мов полягає в допомозі учням розвинути стратегії, які необхідні для вивчення іноземних мов більш ефективно, і принципів, які є складовою частиною сучасних праць англійською мовою з приводу навчання її як іноземної.

Із цього випливає, що необхідно більш ефективне навчання розумовим операціям, що є важливим аспектом освіти, якому треба навчати незалежно й за допомогою тематичних домінант.

На підставі багатьох досліджень підтверджується той факт, що пізнавальна психологія стає все більш важливим компонентом у процесі навчання іноземних мов.

Loading...

 
 

Цікаве