WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Рівні управління інноваційними процесами - Реферат

Рівні управління інноваційними процесами - Реферат

Вибір розвивальної стратегії в управлінні освітою регіону створює передумови для формування інноваційного середовища. Інноваційне освітнє середовище розглядається як сукупність нормативних, соціально-педагогічних, науково-методичних та організаційних умов для розвитку регіональної системи освіти.

Характерними ознаками цих умов виступають:

наявність стратегічних напрямів розвитку на основі інноваційної політики;

єдність цілей і культурно-освітніх цінностей у системі інноваційного пошуку;

поєднання варіативних підходів у змісті навчання й виховання з інваріантними, зумовленими державними стандартами;

розробка моделей розвитку загальноосвітніх навчальних закладів і нових організаційних структур управління;

створення дієвої та мобільної системи підготовки суб'єктів освітньої діяльності до роботи в інноваційному середовищі;

наявність прогностичних цілей розвитку освіти регіону.

Забезпечення умов управління інноваційними процесами в регіоні досягається цілеспрямованою діяльністю керівної системи, що виражена конкретними діями, зокрема:

проведенням аналізу діагностичних даних оцінювання реального стану розгортання інноваційних процесів в освіті регіону, виявленням основних протиріч, які негативно впливають на освітні процеси, дестабілізують систему;

вивченням ресурсних можливостей для забезпечення ефективного перебігу інноваційних процесів (наявність програм розвитку освіти регіону, загальноосвітніх навчальних закладів, інших інноваційних проектів і програм, методичні рекомендації з розробки та реалізації програм і проектів прикладного значення, інформаційне, науково-методичне, організаційне, кадрове, матеріально-технічне, фінансове та інші форми забезпечення);

розробкою критеріїв ефективності інноваційних процесів та управління ними;

створенням управлінських інфраструктур для забезпечення науково-методичних та організаційних умов реалізації освітніх нововведень.

Управління нововведеннями здійснюється на основі функціонування його процесів (як основних, так і забезпечуючих), які розглядають у двох аспектах: 1) як завершений цикл дій, що віддзеркалює певний зміст управлінського впливу; 2) як операції, дії суб'єкта управління, що відповідають стадіям управлінського циклу. Функції управління освітою є змінною величиною, оскільки вони детерміновані змінами в суспільстві. Динаміка функціональних змін в управлінні освітою має безпосереднє відношення до функціональної системи традиційного менеджменту та ґрунтується на ідеї розподілу управлінської діяльності (управлінських повноважень) на спеціальні види кваліфікованої праці або універсальні напрями діяльності, виконання яких у певній послідовності забезпечує узгоджену роботу всієї організації.

Зміни функцій управління детерміновані динамікою змінності видів управлінських дій. Традиційні функції поповнюються функціями, важливими для інноваційного пошуку. Про це свідчить сама логіка змін. Якщо в 70-х роках управління освітою здійснювалось у межах виконання таких функцій, як планування, організація, контроль і координація, то в наступні, 80-ті та 90-ті роки функціональний склад управління освітою помітно розширюється (відповідно з'являються інформаційна, аналітична, планова, організаційна, контрольна функції; інформаційно-аналітична, мотиваційно-цільова, планово-прогностична, організаційно-виконавська, контрольно-діагностична, корекційно-регулятивна функції).

У дослідженнях кінця 90-х років (Л. Калініна, О. Зайченко, Ф. Ковкіна, Н. Ковш, М. Поташник, Ф. Штикало та ін.) досить повно, з урахуванням вимог до функціонування ости відображені функції регіональних і районних управлінських структур. У контексті інноваційного пошуку вони розширюють можливості суб'єкта й об'єкта управління з урахуванням специфіки його діяльності та рівня розвитку.

Необхідність оновлення функцій управління освітою детерміновані:

соціально-економічними можливостями розвитку регіону та демографічною ситуацією:

високим рівнем суспільних потреб у якості шкільної освіти;

наявністю ресурсного забезпечення для реалізації освітніх проектів і програм інноваційного типу;

необхідністю приведення у відповідність донауково-методичних та організаційних вимог інноваційного досвіду в регіоні;

результатами інноваційного досвіду та рівнем розвитку закладів освіти регіону;

потребою вдосконалення системи освіти регіону на засадах інноваційного розвитку.

Вищевикладені передумови є реальною основою для виявлення та обґрунтування функцій управління освітою, які були б спрямовані не стільки на функціонування системи освіти регіону, скільки на забезпечення її розвитку. Тому, ураховуючи результати досліджень, проведені в останнє десятиліття, а також власний досвід автора в управлінні інноваційними процесами у столичному регіоні, нами виявлено та обґрунтовано функціональний склад діяльності, необхідний органам управління освітою для ефективного розвитку інноваційних процесів у регіоні.

Розподіл управлінських функцій пропонується за такими блоками: стратегічно-цільові функції, операційно-управлінські та соціокультурні функції. До стратегічно-цільових функцій віднесені ті види управлінської діяльності, що забезпечують можливості для виявлення перспективних цілей і напрямів розвитку інноваційного середовища в освітньому регіоні: діагностична, аналітична, цільова, стратегічна, прогностична.

Блок операційно-управлінських функцій передбачає реалізацію таких видів управлінської діяльності, які забезпечать ефективний науково-методичний і організаційний супровід інноваційних процесів: проектно-програмна, суб'єктно-мотиваційна, організаційна, узгоджувально-координаційна, інформаційно-комунікативна та контрольно-оцінювальна.

До третього блоку, соціокультурних функцій, нами віднесені ті види управлінської діяльності, які на основі набутого інноваційного досвіду, отриманого інноваційного продукту водночас впливають на розвиток освіти в регіоні та формують якісно вищий рівень соціокультурного середовища великого міста. Блок функцій соціокультурного спрямування складається із презентаційної та інноваційно-розвивальної діяльності.

Таким чином, управління інноваційними процесами в регіоні забезпечує ефективний розвиток системи загальної середньої освіти за умов, якщо:

зміни, які в ній відбуваються, відповідають пріоритетам і перспективам розвитку освіти, що зафіксовані у стратегічних напрямах управлінської діяльності;

забезпечені соціально-психологічні та педагогічні умови для різних форм стимулювання педагогів до інноваційного пошуку;

керуюча система (орган управління освітою регіону) володіє та використовує засоби управління, що забезпечують інноваційний розвиток системи при збереженні її цілісності;

відбувається оновлення функцій управлінської діяльності з урахуванням інноваційних перетворень;

організаційно-технологічні підходи до управління інноваційними процесами відповідають меті та завданням розвитку освіти регіону;

суб'єкти керуючої системи здатні вирішувати завдання, що стоять перед управлінням інноваційними процесами в освіті регіону.

Управління інноваційними процессами на рівні загальноосвітнього навчального закладу

Третім рівнем управління інноваційними процесами є шкільний рівень управління (рівень загальноосвітнього навчального закладу). Управління загальноосвітньою школою в державних документах визначено як державно-громадське, що передбачає "забезпечення адаптивності, гнучкості та відкритості управління, сприяння поступовому переходу до стратегічно-цільового управління. Результативність управління загальноосвітнім навчальним закладом визначається ступенем досягнення окресленої мети, якісними позитивними змінами в діяльності закладу".

Розвиток теорії й методології управління в галузі шкільної освіти, обґрунтовування закономірностей, принципів, функцій, методів управління загальноосвітніми навчальними закладами здійснені провідними вітчизняними й зарубіжними вченими: В. Безпальком, Ю. Васильєвим, Ю. Конаржевським, М. Кондаковим, В. Кричевським, В. Масловим, Н. Ничкало, С. Сисоєвою, В. Сухомлинським, М. Поташником, Т. Шамовою та ін.

Дидактичні аспекти управління школою знайшли відображення в дослідженнях Ю. Бабанського, В. Бондаря, М. Бурди, Н. Буринської, І. Лернера, В. Мадзігона, Ю. Мальованого, В. Паламарчук, М. Поташника, М. Скаткіна та ін.

Результати педагогічних досліджень українських учених (В. Бегей, В. Бондар, Б. Жебровський, В. Маслов, Л. Даниленко Г. Єльнікова, Л. Калініна, І. Лікарчук, Н. Островерхова, В. Олійник, В. Пікельна, Т. Сорочан та ін.) свідчать про новий підхід до управління загальноосвітнім навчальним закладом на міждисциплінарному рівні. Ці підходи знайшли відображення у практиці управління школою керівників-новаторів В. Алфімова, М. Гузика, О. Захаренка, Т. Карпенка, А. Сологуба та ін.

Окремі аспекти проблеми управління загальноосвітніми навчальними закладами стали предметом сучасних наукових досліджень. Серед них: система управління виховною роботою в регіоні (С. Шевченко), формування професійної готовності директора школи до управління якості освіти (Б. Жебровський), методологічний аспект управління загальноосвітніми навчальними закладами приватної форми власності (М. Кириченко), управління мало комплектними початковими школами різної структури (В. Мелешко), вплив комунікативних особливостей жінки-керівника закладу освіти на ефективність її управлінської діяльності (Я. Шкурко), проблема внутрішньошкільного управління у вітчизняній педагогіці 20-30-х років ХХ ст. (О. Шевченко), соціально-педагогічні умови вдосконалення підготовки керівних кадрів органів державного управління в галузі культури та мистецтва (Л. Троєльнікова), система підготовки резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінської діяльності (Г. Тимошко) та ін.

Loading...

 
 

Цікаве