WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Рівні управління інноваційними процесами - Реферат

Рівні управління інноваційними процесами - Реферат

нової якості набуває науково-методична база регіональної системи освіти, що сприяє й підтримує своєрідність та унікальність педагогічного досвіду в регіоні, забезпечує реальні умови для поширення інноваційного досвіду.

Адміністративно-організаційними та нормативними умовами інноваційного пошуку в Київському регіоні (водночас із державними документами) є "Положення про порядок організації та здійснення експериментальної педагогічної діяльності" (Наказ ГУО КМДА № 22 від 20.08.1997 р.), де передбачені суб'єкти інноваційного пошуку, визначені засоби формалізації соціально-педагогічної ініціативи тощо.

Цей наказ адміністративно започаткував розгортання експериментального педагогічного дослідження в системі шкільної освіти столичного регіону.

Головними цілями управління інноваційними процесами в регіоні визначено:

розробку стратегії розвитку освіти регіону;

прийняття стратегічних рішень про управління інноваційними процесами;

науково-методичне й організаційне забезпечення процесу запровадження державних стандартів та особистісно зорієнтованих методичних систем;

створення системи підготовки освітян до роботи в інноваційному середовищі;

ресурсне забезпечення інноваційних процесів;

здійснення контролю й оцінювання результатів інноваційного пошуку;

поширення інноваційного продукту;

аналіз ефективності вертикальних і горизонтальних зв'язків у межах управління інноваційними процесами.

Основна функція управління нововведеннями в освітньому регіоні сприяє: забезпеченню конституційних прав громадян України на освіту відповідно до їхніх потреб і запитів, виконанню єдиної державної політики в освіті з урахуванням національно-культурної, соціально-технологічної, економічної, демографічної специфіки регіону, соціальному захистові психічного та фізичного здоров'я суб'єктів інноваційного пошуку (насамперед школярів і педагогів), забезпеченні гарантій у випадку соціально-педагогічних змін.

Ми поділяємо думку вчених про те, що процес управління нововведеннями в регіоні передбачає впровадження новацій управлінського типу. Новації в управлінні освітою здійснюються через визначення нових функцій управлінської діяльності, що зумовлено утворенням нових управлінських зв'язків і відносин. Метою управлінських новацій є приведення управління у відповідність до об'єктів управління, що змінюються. Ураховуючи залежність змін від економіко-територіальних, соціально-культурних, технологічних та історичних чинників, управління узгоджується саме з ними. Такий підхід забезпечує регіональну специфіку управління, що робить його гнучким, динамічним, дієвим, адекватним і мобільним до сучасних змін суспільства загалом і регіону зокрема.

Основними параметрами, що відтворюють специфіку управління на регіональному рівні, М. Дарманський називає соціокультурне тло, де віддзеркалені культурні традиції та соціальна ситуація. Учений підкреслює, що "неможливо і недоцільно зберігати єдину уніфіковану систему управління народною освітою на територіях з різними соціокультурними ситуаціями, які мають різні рівні сформованості освітніх запитів, різні завдання освіти, різний рівень забезпеченості матеріально-технічної бази, різні можливості додаткових асигнувань".

Соціально-технологічні виклики суспільства вимагають прискорення впровадження освітніх новацій, що, у свою чергу, активізує процеси розвитку освіти. Тому так важливо, щоб регіональні управління освітою самостійно вирішували питання вибору нових форм управлінських структур, що спрямовують цей розвиток. Натомість, як у практиці, так і в наукових дослідженнях відсутні рекомендації з організації інфраструктур інноваційного типу. Це зумовлює ігнорування експертизи, методів моделювання та екстрополяції, відповідних соціологічних досліджень, тобто тих механізмів збору інформації, на підставі яких приймається управлінське рішення про необхідність і практичну доцільність створення нових структур та їх кадрового забезпечення.

Відтак, В. Лазарєв і представники його наукової школи переконані, що організація нових структур в управлінні освітою регіону вимагає вивчення й аналізу поглядів різних фахівців традиційних управлінських структур, керівників загальноосвітніх навчальних закладів педагогів, а також представників учнівського та батьківського самоуправління. Доцільним при цьому вважається використання методу нормативно-аналітичного проектування, коли припускається вибір нового варіанту управлінської системи з урахуванням комплексу наявних нормативів (зміст функцій управління освітою, чисельність працівників, оплата їх праці, тип управлінських структур тощо).

Аналіз наукових досліджень із питань регіонального управління освітою свідчить про те, що інноваційний пошук в управлінні необхідно здійснювати з урахуванням специфіки соціально-економічного та культурного розвитку регіону, технологічних досягнень, формалізації нових ідей у програмах і проектах. При цьому важливо враховувати потреби формування інформаційної, організаційної, матеріально-технічної, науково-методичної інфраструктур для підтримки нововведень. Учені рекомендують створення лабораторій, науково-методичних центрів, психолого-соціологічних служб, центрів інформатизації та комп'ютеризації, навчально-науково-виробничих комплексів тощо. Такі служби підтримки нововведень дозволять зробити перші узагальнення досвіду інноваційної управлінської діяльності в усіх регіонах України.

Суттєвою ознакою інноваційного освітнього простору регіону є постійне самооновлення: виникнення в його інфраструктурі підрозділів, що реалізують принципи інноваційної політики, сприяють становленню шкіл інноваційного типу, започатковують нові форми співробітництва в управлінні освітою тощо. Важливо, що інноваційне середовище освітнього регіону, як саморозвиваюча освітня система, має аналогічні з інноваційними процесами властивості дифузії, тобто здатність водночас змінювати себе та навколишнє середовище. Практика регіонального управління свідчить про те, що розширення обсягу освітніх послуг для забезпечення постійно зростаючих потреб мешканців великого міста в якісній освіті відбувається саме за рахунок упровадження інноваційних програм і проектів. Основним засобом залучення загальноосвітніх структур різних типів і форм власності, координацію їх взаємодії в єдиному інноваційному просторі регіону забезпечує система управління інноваційними процесами.

Так, розвиток інноваційного середовища в столичному регіоні здійснюється шляхом організації центру експериментальної педагогіки, структурними підрозділами якого є: інформаційно-аналітичний, підрозділи з організації прикладних досліджень і моніторингових досліджень.

Особливого значення в контексті досліджуваної проблеми набуває питання управління розвитком освіти в регіоні. Ураховуючи, що впровадження новацій передбачає відповідні зміни, важливо виокремити саме ті зміни, які забезпечують розвиток освіти. Так, доведено, що циклічне відтворення постійної системи функцій, відсутність закономірності у змінах (випадковий характер інноваційних процесів), відсутність лінійного внутрішнього взаємозв'язку між етапами інноваційного процесу та інше - не сприяють розвитку.

А. Пригожин уважає, що складно організованим системам не можна нав'язати шляхи розвитку, які не визначаються їх внутрішніми потребами, ефективний розвиток може визначитись і відбуватись випадково, для успішного розвитку системи необхідне погодження темпів розвитку всіх її частин, суб'єктів управління цим розвитком і дій цих суб'єктів.

Американський учений М. Фуллан, досліджуючи питання змін у шкільній освіті, зазначає, що "вплив на зміни потребує бачення: взаємозв'язків, а не просто причинно-наслідкових ланцюгів, процесу змін, а не його фрагментів. Метою стає формування звички до переживання процесу змін і міркувань про нього, як про серію динамічних, складних феноменів, які накладаються один на одного. Як тільки ми розвинемо мову нелінійної системи, виникне нове уявлення про зміни".

Відомо також, що розвиток системи може відбуватися шляхом вирішення внутрішніх протиріч (або тих, що знаходяться на межі) за рахунок привнесення нових змін чи нового структурування системи. Це дає змогу виявити чинники розвитку в межах структурних компонентів системи. До них В. Загвязинський відносить: зовнішні зміни, зміни мотивації суб'єктів інноваційного пошуку, структурно-змістові зміни, нові управлінські підходи, зміни в системі зовнішніх взаємозв'язків.

Отже, визначаючи феномен розвитку як чинник змін цілей системи, умов, способів їх реалізації, управління розвитком системи шкільної освіти регіону в умовах інноваційних перетворень розглядається як процес, що забезпечує взаємозв'язок усіх компонентів системи, реалізується через нові управлінські функції (розробка інноваційної політики, вивчення процесів функціонування й розвитку системи на основі моніторингових досліджень, організації експертизи нововведень, виявлення та підтримки освітньої ініціативи, "вирощування" новацій на основі попереднього інноваційного досвіду тощо). Це сприяє переходу системи від одного якісного стану до вищого з метою задоволення різноманітних освітніх інтересів і потреб особистості на основі максимального використання наукового, культурного, економічного потенціалу регіону.

Управління розвитком шкільної освіти відбувається на основі врахування сучасних тенденцій освіти, узагальнення інноваційного досвіду, аналізу ресурсних можливостей регіону. Водночас важливо передбачати корекцію цілей і завдань, проводити експериментальну перевірку ідей; давати експертну оцінку варіантам управлінських рішень, розробляти прогностичні моделі, створювати оптимальні умови праці для інноваційного пошуку.

Loading...

 
 

Цікаве