WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Рівні управління інноваційними процесами - Реферат

Рівні управління інноваційними процесами - Реферат

Однак, важко погодитися з п. 4.3, де зазначено, що безпосереднє управління експериментом у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється автором заявки, науковим керівником і директором. На нашу думку, автор і науковий керівник здебільшого не є штатними працівниками загальноосвітнього навчального закладу. Тому вони не можуть нести юридичної відповідальності за якість освіти, а, отже, безпосередньо керувати будь-якими процесами у школі: вони можуть давати консультації, здійснювати функції координаторів експериментального процесу.

Аналіз наукової літератури про рівні управління інноваційними процесами в загальній середній освіті дає підстави для виявлення пріоритетних напрямів освітніх нововведень. Ми поділяємо погляди О. Савченко на те, що на інституційному рівні формуються "дві домінанти управління інноваційними процесами: запровадження державних стандартів і особистісно зорієнтованих методичних систем". При цьому "на всіх рівнях має реалізуватись поетапний підхід до створення науково-методичного супроводу інноваційного процесу, щоб досягти цілісності, оптимального співвідношення зовнішнього та внутрішнього управління та самоуправління з поточним коригуванням результатів управлінської діяльності".

Відтак, зміст поетапного управління інноваційними процесами на інституційному рівні складається з:

організації засвоєння вчителями, керівниками школи нових цілей і нових професійних знань;

вивчення готовності керівників школи й учителів до запровадження нових програм, підготовка методичного забезпечення нових інтегрованих предметів;

запровадження нового змісту та форм управлінської діяльності на рівні школи;

виявлення оцінки можливостей школи з точки зору доцільності зміни її статусу, структури й кадрів;

індивідуальної роботи з учителями, усебічного вивчення причин, які ускладнюють запровадження педагогічних інновацій;

удосконалення організаційної та професійної культури школи.

Регіональний рівень управління інноваційними процесами

Управління інноваційними процесами в регіоні розглядається нами як один із напрямів теорії та практики управління освітою, що інтенсивно розвивається на основі загальнотеоретичних положень, розробляє спеціальні моделі й методи з підвищення ефективності реалізації освітніх новацій.

Слово регіон походить від латинського regio, regionis, що в перекладі означає область, округ. Відтак, регіон розглядають як певну територіальну одиницю (район, область, зона), що вирізняється з-поміж інших таких же одиниць специфічними рисами (географічними, геологічними, етнографічними, економічними та ін.).

Дослідження регіональної специфіки управління інноваційними процесами здійснювалось нами з урахуванням двовекторної спрямованості розвитку сучасної освіти. Перший вектор указує на розгортання регіональної освіти в напрямку формування цілісного загальнонаціонального простору. Другий вектор спрямований на створення власне регіонального характеру освіти.

Співвідношення загальнодержавного та регіонального залежить, з одного боку, від нормативно-правової забезпеченості, визначеної державної політики галузі, державних стандартів освіти та створення соціально-педагогічних і організаційно-економічних умов для варіативної освіти, з іншого.

У межах такої двовекторної спрямованості розвитку регіональної освіти, за висновками Е. Днєпрова, управління інноваційними процесами формує інноваційне середовище, соціально-педагогічне значення якого полягає в тому, що: створюються прообрази освітніх інститутів відкритого громадянського суспільства, дієвим фактором стає вирощування освітньої спільноти, формування професійного товариства в освіті, виникають конструктивні соціально-технологічні механізми, які переводять реформу й сам розвиток освіти в нову, інноваційну якість, механізм постійного та стійкого оновлення освіти.

Регіональне управління як суб'єкт загальнодержавної системи освіти в організації інноваційних процесів покликаний забезпечувати розвиток освіти в окремому регіоні, створювати умови для впровадження та реалізації освітніх нововведень у практику шкільного навчання та виховання, пошуку доцільних механізмів управління цими процесами. Крім означеної попередньо нормативної бази як основи управління інноваційними процесами на загальнодержавному рівні, у контексті регіонального управління важливими є такі законодавчі акти: Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", підписаний Президентом України 21 травня 1997 р., Закон України "Про місцеві державні адміністрації", прийнятий Верховною Радою України у травні 1997 р., "Типове Положення про управління освіти обласної, київської та Севастопольської міської державної адміністрації" (Постанова Кабінету Міністрів України від 18.03.96, п. № 327).

Згідно з чинними нормативними актами, за регіональними органами управління освіти закріплюється право на прогнозування та розробку регіональних програм розвитку освіти, залучення наукових сил до реалізації перспективних завдань освіти, що загалом створює правове поле для підтримки соціально-педагогічних ініціатив на регіональному рівні.

Проблеми регіональної системи освіти, принципи регіоналізації знайшли відображення у працях сучасних учених (М. Артюхов, М. Дарманський, Г. Єльнікова, Б. Жебровський, Л. Калініна, В. Кваша, Г. Тимошко, В. Проданов та ін.). У цих дослідженнях поняття "регіональна освіта" розкривається як узгодженість загальнодержавних і регіональних стратегій і пріоритетів, подолання розриву між освітніми можливостями різних регіонів. Водночас розвиток регіональної освіти - це формування самостійної регіональної політики, розробка та апробація нових моделей управління освітою регіону, упровадження системи моніторингової методики вивчення та аналізу стану функціонування регіональної освіти, перехід від моноосвітньої системи до полікультурної освітньої різноманітності, можливості формування цілісної регіональної стратегії розвитку освіти.

Як територіально визначена освітня система, за визначенням Б. Жебровського, регіон об'єднує діяльність усіх загальноосвітніх навчальних закладів, які до нього належать, а також взаємодіючі з ними відомства та організації в єдиний освітній простір міста. Ознаками освітнього регіону як цілісності виступають такі чинники:

наявність єдиної освітньої політики;

узгоджена діяльність різних відомств і управлінь (освіти, культури, правового забезпечення, соціального захисту та ін.) на основі загальнолюдських цінностей і цілей освіти;

концептуалізація освітньої діяльності на основі ідей особистісно зорієнтованого підходу, свободи вибору засобів його здійснення кожним загальноосвітнім навчальним закладом;

перехід від управління діяльністю загальноосвітніх навчальних закладів до управління культурно-освітніми й інноваційними процесами, які впливають на загальнокультурне та інтелектуальне середовище міста в цілому;

утвердження й розвиток державно-громадських форм управління освітою в регіоні.

Утвердження регіонального підходу в розвитку освіти дає можливість, з одного боку, ураховувати регіональні особливості (історичні, культурні, соціально-економічні та ін.) у змісті, організації освітнього та навчально-виховного процесів, з іншого - розширювати мережу навчальних закладів різних типів і з різними освітніми послугами для забезпечення зростаючих потреб суспільства в отриманні якісної освіти. Відтак, регіональна система освіти як організаційна структура, що знаходиться на відповідній території та віднесена до соціально-економічної системи відповідного адміністративно-територіального регіону, дає можливість найповніше забезпечити неперервність освіти особистості.

У межах державної політики регіоналізація освіти сприяє збереженню оптимального співвідношення та розвитку незалежності регіонів, забезпечує дієвість глобальних тенденцій розвитку освіти в країні та в міжнародному просторі в контексті своїх регіональних програм розвитку. Регіональний підхід у освіті зближує місцеві органи влади з реальним життям школи, мобілізує матеріальні та інтелектуальні ресурси. Саме на регіональному рівні можливо протистояти впливу анти культурі, обґрунтовано, з урахуванням соціально-педагогічного контексту, запроваджувати зарубіжний інноваційний досвід. Взаємодіючи з різними соціальними та громадськими інституціями, регіональна система освіти створює передумови для реалізації педагогічних нововведень, чим сприяє формуванню своєрідної системи освіти.

У нашому дослідженні регіоналізація освіти розглядається як принцип модернізації всієї системи, оскільки на основі програмно-проектного підходу та з урахуванням регіональної специфіки створюються нові моделі управління. Практичний досвід розвитку столичного регіону України дозволяє стверджувати, що на основі таких моделей формується цілісна система, в якій:

узгоджуються державні стандарти з регіональним компонентом освіти;

започатковуються умови для розвитку мережі навчальних закладів різних типів і форм власності;

створюється дієвий зв'язок між органами управління освітою та підпорядкованими загальноосвітніми навчальними закладами, освітніми установами, районними (міськими) відділами освіти;

Loading...

 
 

Цікаве