WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Професійна компетентність учителя та культура мислення учнів - Реферат

Професійна компетентність учителя та культура мислення учнів - Реферат

Професійна компетентність учителя та культура мислення учнів

Професійна компетентність педагога може розглядатись як своєрідна відповідь на проблемну ситуацію в освіті, що виникла внаслідок протиріччя між необхідністю забезпечити сучасну якість і неможливістю вирішити це завдання традиційним шляхом за рахунок подальшого збільшення обсягу інформації, що підлягає засвоєнню школярами

Орієнтація вимог до рівня підготовки учнів на підставі компетентнісного підходу припускає інше структурування змісту й організації освітнього процесу, зокрема професійної компетентності учителя щодо формування культури мислення учнів.

В якості центрального поняття відновлення та модернізації освітнього процесу виступає поняття "професійна компетентність" учителя.

Поняття "професійна компетентність" ширше знань, умінь і навичок, не є їхньою сумою, тому що включає всі сторони діяльності: знаннєву, операційно-технологічну, ціннісно-мотиваційну тощо. Більшість дослідників під терміном "компетентність" розуміють складну інтегровану якість особистості, що обумовлює можливість здійснювати деяку діяльність, причому мова йде саме не про окремі знання чи вміння й навіть не про сукупності окремих процедур діяльності, а про властивість, що дозволяє людині здійснювати діяльність в цілому.

Узагальнення вітчизняних і зарубіжних досліджень сутності компетентності привело до такого розуміння цього терміна: компетентність - інтегральна характеристика особистості, яка визначає її здатність вирішувати проблеми та типові завдання, що виникають у реальних життєвих ситуаціях, у різних сферах діяльності на основі використання знань, навчального й життєвого досвіду та відповідно до засвоєної системи цінностей.

Із точки зору професійної компетентності вчителя у формуванні культури мислення дітей шкільного віку можна стверджувати, що вчитель повинен по-новому розуміти свою професійну діяльність. Сьогодні вчитель у основному працює не з учнем, а з предметом, і як головне завдання все ще висуває завдання щодо кількісного та якісного засвоєння навчальних компетентностей з навчального предмета.

Необхідність зміни такої позиції вчителя на позицію "педагогічної підтримки" продиктовано сучасними вимогами щодо організації навчання за принципами педагогічного супровіду (підтримки). За таким навчанням акцент робиться не на програмний матеріал, а на організацію індивідуальної інтелектуальної діяльності. Учитель аналізує сам і допомагає зрозуміти учневі не тільки зміст того, що він засвоїв, а й як йому це вдалося зробити (за допомогою яких прийомів, технік тощо). У зв'язку з цим основним результатом діяльності школи має стати не система ЗУНів сама по собі, а набір ключових компетентностей в інтелектуальній, інформаційній, комунікаційній чи інших сферах.

Сьогодні визначення поняття ключових компетентностей стосується не тільки питань змісту освіти, воно зачіпає всю соціальну сферу суспільства, яке передбачає формування в молоді певних навичок для життя та діяльності. Саме компетентності розв'язують життєво важливі проблеми, оскільки дозволяють оперувати здобутими у школі знаннями, надають можливість застосовувати їх упродовж всього життя. Країни, що взяли участь у міжнародному проекті "DeSeCo", метою якого було визначити ключові компетентності, що впроваджуються в загальноосвітній школі та які відповідають запитам сучасного суспільства, визначилися з переліком основних ключових компетентностей, притаманним цим системам освіти. Наведемо приклади деяких із країн-учасниць.

Так, педагоги Австрії визначають такі ключові компетентності:

предметна компетентність (subject-matter competence) - можлива в контексті передачі знань і незалежному оперуванні знаннями та їх критичним відбиттям;

особистісна компетентність (personal competence) - розвиток індивідуальних здібностей і талантів, обізнаність у власних сильних і слабких сторонах, здатність до самоаналізу, динамічні знання;

соціальна компетентність (social competence) - здатність брати відповідальність, співпраця, ініціатива, активна участь, відкритість до світу та відповідальність за навколишнє середовище, уміння працювати в команді (що охоплює традиційне поняття робочої етики) та здатність спілкуватись;

методологічна компетентність (methodological competence) - є вимогою для розвитку предметної компетентності, означає гнучкість, самоспрямоване навчання, здатність до незалежного розв'язання проблем, самовизначення.

У визначенні понять компетентностей бельгійські експерти виходять із визначення таких критеріїв, що їх характеризують багатовимірність прозорість багатофункціональність. Категорії розподілу компетентностей такі:

соціальні компетентності - активна участь у житті суспільстві, багатокультурний вимір і поняття рівних можливостей;

комунікативні компетентності - наполегливість, уміння відповідати за себе та зрілі рішення, уміння співпрацювати;

мотиваційні компетентності - здатність до винахідництва та до навчання, творчість і винахідливість, гнучкість та адаптивність.

Згідно з фінськими авторами (Отала, 1996), основні підходи до поняття ключових компетентностей дозволяють зробити такий їх розподіл:

пізнавальна компетентність - знання та навички, уміння оперувати в умовах змін і вмотивованість;

соціальна компетентність - здатність до співпраці, розв'зання проблем, взаєморозуміння;

педагогічні та комунікативні компетенції - здатність до оперування інформацією, до навчання;

стратегічні компетентності - мати орієнтацію на майбутнє.

У результаті публічного обговорення за вищезгаданим проектом німецькі педагоги визначили головні типи фундаментальних компетентностей:

навчальна компетенція - інтелектуальні, методологічні або інструментальні ключові знання;

соціальні компетентності - здатність розв'язувати конфлікти, співпраця, робота в команді;

ціннісні орієнтації - соціальні, демократичні й індивідуальні, що досягаються завдяки вмінню жити у громаді та поділяти демократичні цінності.

Ключові компетентності, що їх ідентифікують педагоги Нідерландів, тісно пов'язані з визначенням загальноосвітніх цілей: розвиток особистості, підготовка особистості до ринку праці, розвиток відповідального громадянина. Виходячи з названих цілей, у країні було обговорено переліки компетентностей, ключовими серед яких було визначено:

здатність до самонавчання;

впевненість та уміння обирати напрямок розвитку;

вміння розв'язувати проблеми, застосовувати різні альтернативи для дії, грати різні ролі, співпрацювати та знаходити творчі рішення;

компетентності для ефективного набуття нових здібностей - основні академічні компетентності, аналітичні здібності, здатність до навчання, вміння концентруватись.

Російські вчені визначили сучасні педагогічні компетентності такі, як:

методологічні - модернізація освіти призводить до трансформації інформаційно-контролюючої педагогічної позиції вчителя на користь фалісітаторської, особистісно зорієнтованої, підтримуючої;

інформаційні - особливість сучасного стану визначена сутністю конфігуративної культури (М. Мід), коли вчителі і учні вчаться разом, опановуючи нові знання і компетенції;

соціальні - розбудова демократичного суспільства веде до зростання ролі і значущості суспільних організацій в житті країни, уміння працювати в команді, вибудовувати свої стосунки з іншими людьми, корпоративності;

культурологічні - культура діалогу та діалогу культур, толерантність, солідарність, спільне існування у світі без війн тощо.

Українські вчені О. Крисан, О. Овчарук, О. Пометун, О. Локшина, О. Савченко вважають, що компетентності є своєрідними комплексами знань, умінь і ставлень, що набуваються в навчанні й дозволяють людині розуміти, тобто ідентифікувати та оцінювати в різних контекстах проблеми, що є характерними для різних сфер діяльності.

У досвіді країн, які реалізують компетентнісний підхід до змісту освіти протягом декількох років, можна спостерігати спільні тенденції, насамперед спроби розробити певну систему професійних компетентностей педагогів.

Зважаючи на характер і особливості педагогічної діяльності таку систему складають групи ключових компетентностей:

соціальні - пов'язані з оточенням, життям суспільства соціальною діяльністю особистості педагога;

мотиваційні - пов'язані з внутрішньою мотивацією, інтересами, індивідуальним вибором особистості педагога;

функціональні - пов'язані зі сферою знань, умінь і навичок оперувати науковими знаннями та фактичним матеріалом.

Слід зазначити, що розвиток професійної компетентності, зокрема педагогічної майстерності, знаходиться в руках самого вчителя. Саме педагог стає тією особистістю, яка усвідомлено регулює стандарти своєї поведінки. Перш за все це відбувається через усвідомлення свого професійного досвіду. Основою самоосвіти є різнобічний досвід вчителя як динамічно розвиваючого професіонала, становлення майстерності якого прогресує від однієї стадії до іншої. Традиційні моделі освіти стають неефективними, тому що досвід, до якого вони залучають вчителя, є зовнішньо нав'язаний і тому психологічно невиправданий. Цьому протидіє розвиваючий досвід "изнутри во вне", "плодотворно и творчески живущий" (Дж. Д'юі).

"Досвід стає джерелом професійного зростання вчителя лише тією мірою, якою вона є об'єктом структурованого аналізу: нерефлексований досвід безкорисний і з часом веде не до розвитку, а до професійної стагнації вчителя" (М. Уолес). Тільки усвідомлений досвід має сенс, через аналітичну діяльність здійснюється рефлексія, яка перетворює "сирий" досвід у особистісне присвоєне знання. У процесі рефлексії відбувається усвідомлення не тільки свого педагогічного досвіду, але й досвіду інших педагогів. Розвитку рефлексивно-дослідницької позиції вчителя сприяє завдання алгоритмічного характеру. Цікавим є алгоритм виходу в рефлексивну позицію Б. Островського, який включає в себе рефлексивні рівні.

Loading...

 
 

Цікаве