WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Професійність учителя у спадщині вітчизняних педагогів ХХ ст. - Реферат

Професійність учителя у спадщині вітчизняних педагогів ХХ ст. - Реферат

А. С. Макаренко займав достатньо чітку позицію щодо формування педагогічної майстерності. Він заперечував думку про вирішальне значення таланту в педагогічній професії ("талант діло рідкісне, а державі потрібні мільйони вчителів"). "Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчатися" (там же) і на власному прикладі він доводив таку позицію. Він не бачив у собі ні талановитості, ні хисту, ні покликання, хоча ставши майстром завдяки навчанню, "...майстром може стати кожний, якщо йому допоможуть і якщо він сам працюватиме". З цих позицій А. С. Макаренко підходив і до проблеми підготовки вчителя та організації педагогічної освіти. Він відмічав, що, на жаль, у сучасних йому педагогічних вузах і не знають, що таке педагогічна майстерність, "цією майстерністю там і не пахне", і був переконаний, що в майбутньому в педагогічних навчальних закладах будуть викладатися основи педагогічної техніки, майстерності у спеціальному курсі. А. С. Макаренко пропонував переглянути програми підготовки вчителів як до викладання, так і до виховної роботи та наголошував на необхідності широкої освіти вчителя незалежно від профілю, відповідно до "духу часу", а також підкреслював важливість отримання майбутніми вчителями не тільки спеціальної освіти, а й спеціального виховання - бути організованими, підтягнутими, увічливими, культурними. "Таке виховання полягає в організації характеру майбутнього педагога, його поведінки, а вже потім вироблення необхідних умінь і навичок".

Основи нової парадигми гуманістичної педагогіки були закладені видатним павлишським учителем В. О. Сухомлинським, який уважав людинознавство головним шкільним предметом. Створюючи і реалізуючи індивідуально-спрямовану педагогіку, найвищою цінністю якої виступає людина, В. О. Сухомлинський істотно поглибив підходи до розуміння особливостей педагогічної професії, значення в ній майстерності, творчості, культури, професіоналізму. "Праця педагога - це насамперед напружена праця серця... й творчість розуму..., немає у світі важчої, виснажливішої для серця праці..." - писав він. Учителі, за думкою В. О. Сухомлинського, - це "творці людських душ", "сіячі істинно людського", "світочі інтелектуального життя школярів", які повинні бути "взірцем людської досконалості". Тому передумовою успіху в педагогічній професії він уважав "талант любові до людини і безмежну любов до своєї праці і насамперед до дітей...". У роботах видатного педагога розкривається ідеальна модель гарного вчителя високого рівня педагогічної культури, якому властиві гуманізм, духовність, громадянськість, загальна культура, інтелект, якості дослідника, творчий підхід до справи, здатність до самовдосконалення, і подається всебічна характеристика складових педагогічної культури, показується їхнє переплетіння і взаємозв'язок. За думкою сучасних дослідників, проблеми педагогічної майстерності у творчості В. О. Сухомлинського розглядаються як єдність особистісних якостей педагога, його освіченості і володіння педагогічною технікою, а структура збагачується такими компонентами, як педагогічний оптимізм, характер духовного спілкування, широта емоційного діапазону вчителя, інш. Головний критерій оцінки культури праці вчителя великий педагог бачить в умінні пробудити в дітях інтелектуальні почуття, радість пізнання і визначає ряд умов для їх розвитку. Досить чітку позицію займає В. О. Сухомлинський у питанні про функції виховання і викладання в педагогічній діяльності. Розрізняючи специфіку майстерності навчання і виховання, він вважає неприпустимою популярну думку, що "учити - одне, а виховувати - щось інше". Мистецтво виховання, за В. О. Сухомлинським, є основою майстерності навчання, і кожний учитель зобов'язаний бути насамперед вихователем, у процесі навчання спрямовувати розвиток особистості учнів, управляти їхньою психікою, мати глибокий психологічний (вплив?) педагогічної культури.

У спадщині В. О. Сухомлинського всебічно обґрунтовується та розкривається теза про творчу природу педагогічної праці, а також про зміст і структуру педагогічної культури вчителя: "Питання, що запалює іскру творчості, виникає тоді, коли ти хочеш бачити свою справу, свою працю, результати своєї праці кращими, ніж вони є зараз, коли тобі не дає спокою думка: чому твої зусилля не приводять до того, до чого вони, здавалося б, повинні привести?". Підкреслюючи, що школі потрібен творчий учитель, В. О. Сухомлинський у той же час називав педагогічну творчість "однією з ділянок педагогічної цілини" та вказував на те, що досягти педагогічної творчості вчитель може лише самостійно, займаючись професійним та особистим самовдосконаленням і дослідницькою діяльністю: "Якщо ви хочете, щоби педагогічна робота приносила вчителеві радість, щоби проведення уроків не перетворювалося в нудну, одноманітну повинність, ведіть кожного вчителя на щасливу стежину дослідження... Стає майстром педагогічної праці звичайно той, хто відчув себе дослідником". Формування педагогічної майстерності, педагогічної творчості, на думку В. О. Сухомлинського, слід розпочинати в педагогічних навчальних закладах і продовжувати у практичній діяльності в процесі ознайомлення з роботою педагогів-майстрів за допомогою осмислення їх досвіду, творчого використання колективної творчості школи.

Ретроспективний огляд проблематики професійної праці вчителя і його підготовки в історії передової вітчизняної педагогічної думки показав, що їхні якісні характеристики описувалися переважно за допомогою термінів педагогічного мистецтва, майстерності, творчості, культури, досконалості без їх чіткої диференціації. Поняття професіоналізму вчителя-вихователя в класичній педагогічній літературі ще не одержало термінологічного оформлення, проте воно мається на увазі в якості найважливішого принципу педагогічної праці і професійної підготовки вчителя.

У ході генезису розвитку науково-педагогічних уявлень про ці феномени у працях педагогів-класиків було накопичено цінні ідеї та підходи для їхнього наукового осмислення, а також визначилися кардинальні питання, що вимагають теоретичної інтерпретації. До них можна віднести проблеми співвідношення в педагогічній професії мистецтва і науки, природних даних і набутих якостей вчителя, внутрішніх світоглядних позицій і зовнішньої професійної техніки, сполучення в педагогічній праці функцій учителя і вихователя, у професійній підготовці - загального і спеціального аспектів, теоретичного і практичного організованого навчання і самовдосконалення тощо. Крім того, урахування фундаментальних класичних положень сприяє виявленню внутрішніх смислових зв'язків із сучасними теоретичними концепціями й обґрунтованому визначенню сутності, структури, шляхів формування основ майстерності, творчості, професіоналізму в майбутніх учителів.

Loading...

 
 

Цікаве