WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Професійність учителя у спадщині вітчизняних педагогів ХХ ст. - Реферат

Професійність учителя у спадщині вітчизняних педагогів ХХ ст. - Реферат

Професійність учителя у спадщині вітчизняних педагогів ХХ ст.

На початку ХХ ст. в умовах загострення суспільно-політичних проблем активізується національно-демократичний освітній рух, поширюються ідеї вільного виховання, експериментальної педагогіки і відповідно до цього оновлюються погляди на педагогічну працю

У системі Вентцеля К. М. "Будинок вільної дитини" основним методом роботи вчителя пропонується метод "звільнення творчих сил дитини", "пробудження і підтримки в дитині духу шукання", а Вахтьоров В. П. уперше чітко формулює проблему педагогічної творчості в діяльності вчителя. Розвиваючи тезу про навчання як найвище з мистецтв, він порівнює школу з художньою студією і висуває вимоги про надання простору і свободи вчительській творчості. Для С. Русової (1856-1940) - яскравого представника національно-демократичного напрямку освітньо-громадянського руху української педагогіки - проблема вчителя є "широкою, об'ємною, багатогранною". У руслі власної концепції національної системи освіти С. Русова сформулювала вимоги до вчителя нової школи, який "тепер не сміє бути якимсь ремісником, а апостолом правди і науки". Учена ставила надзвичайно високі вимоги до вчителя, вони охоплювали такі риси характеру, як чуйність, доброта, скромність, наполегливість, витримка, терплячість, щирість, приємна зовнішність, широке усвідомлення свого патріотичного обов'язку, знання національної культури, добру педагогічну підготовку. С. Русова вважала особу вчителя найважливішим чинником у "всякому шкільному вихованні", а провідним у підготовці вчителя - його національне самовиховання. Проблема професійної праці вчителя розроблялась у роботах галицьких педагогів і широко обговорювалась на Першому українському педагогічному конгресі в 1914 р. В. Пачовський уважав учителів "жрецями обнови і воскресіння", "хребетним стрижнем школи", він вимагав від них творити через своїх вихованців громадянство, націю безперервно самовдосконалюватися. Ю. Дзерович прикметами вчителя-майстра називав педагогічний хист, педагогічний досвід, сформованість педагогічних якостей, а О. Макарушка серед ознак "гарного вчителя" називав високу моральність, терплячість, любов до вітчизни, правдиву релігійність, скромність, справедливість і лагідність, совість і працелюбність, здоровий організм, добру пам'ять, силу волі, педагогічну та методичну освіченість. Під впливом цих ідей збагатилися уявлення про педагогічну працю, підвищилися й ускладнилися вимоги до особистості вчителя, відбулися позитивні зміни в системі підготовки вчителів народних шкіл Галичини.

Початковий період розвитку радянської педагогіки при всіх його суперечностях і драматичних моментах характеризується злетом педагогічної думки, пошуком і впровадженням оригінальних ідей створення нової школи і нового вчителя. Цьому прияла активна діяльність плеяди передових педагогів, добре освічених носіїв кращих традицій світової педагогіки, зусиллями яких було дано теоретико-методологічне обґрунтування нових підходів до організації виховання й освіти, у тому числі і вчителя, а також запропоновані різноманітні шляхи для їхньої реалізації.

Видатний теоретик вітчизняної педагогіки і психології П. П. Блонський (1884-1941) розглядав нову школу з позицій ідей гуманізму, перетворення дитини в центр педагогічного процесу і прагнув втілити свої ідеї в науковій формі. Він закликав учителя "бути людиною", "любити життя, жити зі школою і дітьми спільним життям", "залишати глибокий слід у їхніх душах", "не ховаючи серця". З точки зору П. П. Блонського, істинного авторитетного вчителя, який поєднує в собі функції виховання і навчання, характеризує не тільки освіченість, а й творчий потенціал, і тому він має бути "не всезнайкою, не енциклопедичним словником, а Сократом", який може захопити дитину розповіддю, поезією, мистецтвом, фантазією. При цьому величезну роль Блонський надавав самоосвіті та самовдосконаленню вчителя, шукав шляхи пробудження в учителі цього прагнення. З цих позицій Блонський розробляв основи педагогічної освіти, що реалізовувалися в діяльності керованої ним Академії соціального виховання. Пропонувалася поетапність підготовки вчителя, що включала спочатку загальне виховання й освіту, потім педагогічне і тільки потім спеціальне вивчення предмета і методики його викладання. Підкреслювалося значення психологічних знань для вчителя, педагогічної практики, а також використання дослідницьких, дискусійних форм навчання студентів, виховання в них готовності до професійного самовдосконалення.

С. Т. Шацький (1878-1934) у своїх підходах до "нового педагогічного мистецтва" указував на роль творчості як перетворюючої функції педагогічної діяльності, котра, "як і діти, повинна бути живою, діяльною, рухливою, пошуковою". Педагогічну творчість він також пов'язував з обов'язком учителя бути "спостерігачем і дослідником тих явищ, які перед ним відбуваються". Уважаючи творчість невід'ємним елементом педагогічної праці, Шацький пояснював це тим, що "педагогічний інстинкт притаманний усім", хоча "він часто дрімає або спрямований неправильно". Тому велике значення в педагогічній майстерності надавалось професійній техніці вчителя. "Не відкладаючи питання про творчість, ...ми повинні говорити про вміння цю роботу робити". Виділяючи в підготовці вчителів навчальну, дослідницьку і практичну сторони, Шацький представляв педагогічні навчальні заклади комплексними центрами, де переважали активні форми навчання студентів, набувалися вміння осмислювати практичний досвід, оцінювати в ньому головну ідею.

Блискучий український педагог-практик А. С. Макаренко, який заявив новаторський гуманістичний підхід до питань виховання, сформулював ряд положень по проблемі педагогічної праці, що по праву вважаються основоположними в теорії педагогічної майстерності. Називаючи вміння виховувати мистецтвом, А. С. Макаренко розглядав діяльність вихователя з позицій виробництва, людини праці, професії і виділяв майстерність вихователя, відокремлюючи в такий спосіб виховний процес від освітнього. Не наводячи визначення поняття педагогічної майстерності, А. С. Макаренко в ряді праць розкрив його зміст і структуру. Професійно-педагогічна майстерність пов'язується з високим рівнем вихованості вчителя, його авторитетністю і моральними якостями, наявністю чіткої спрямованості, особистого "кредо", глибоких професійних знань і умінь, а також із сильним характером, діловитістю, твердою волею, моральним ставленням до дітей у поєднанні вимогливості з повагою до них. Особливе значення в структурі педагогічної майстерності А. С. Макаренко надавав педагогічній техніці, розуміючи під цим набір спеціальних знань, умінь і навичок практичного володіння прийомами педагогічних впливів як у вузькому розумінні (зовнішні прояви), так і в широкому - оволодіння різноманітним "інструментарієм" науково-організованої системи впливів. Розкриваючи зміст педагогічної техніки, педагог-новатор охарактеризував її елементи - володіння вчителя-вихователя словом, інтонаціями (15-20 відтінків "Іди сюди"), мімікою, рухами, настроєм, усім організмом. Він підкреслював, що педагог не може не грати і не може допускати, щоб його "нерви та сердечні муки" були інструментом професійної діяльності. Між тим А. С. Макаренко заперечував проти зовнішньої гри і рекомендував шукати "якийсь пас", який би поєднував гру з "прекрасною особистістю вихователя". Без професійної техніки А. С. Макаренко вважав педагогічну майстерність "зовсім пустим ділом", яку можна назвати "кустарною". Як бачимо, педагогічну майстерність новатор трактував дещо звужено, обмежуючи її в основному технікою.

Loading...

 
 

Цікаве