WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Проектний підхід у школі життєвої компетентності - Реферат

Проектний підхід у школі життєвої компетентності - Реферат

Дванадцятирічна середня загальноосвітня школа має допомогти вихованцеві пізнати самого себе, виробити свій життєвий проект, в якому б найповніше була визначена його життєва стратегія, цінності та пріоритети життя, яким він віддає перевагу.

Друга проблема формується навколо оволодіння способами навчальної діяльності. Навчити вчитися - значить сформувати в учнів ціннісні мотиви, розвинути у них здатність використовувати різні джерела інформації.

Третя проблема - це конкретні життєві питання, що стосуються різ них сфер діяльності: сімейно-побутової, культурної, актуально-політичної, трудової, пов'язаних із виконанням людиною життєвих і соціальних ролей.

Четверта проблема стосується освоєння загальнонаціональних та національних цінностей. Завдання школи - допомогти учням усвідомити сутність ціннісного ставлення до світу, сформувати у них знання про базові цінності, розвинути здатність до визначення критеріїв оцінки явищ, життєвих подій.

П'ята група проблем пов'язана із становленням допрофесійної і професійної компетентності, із професійним вибором. Така підготовка в умовах переходу до ринкової економіки означає орієнтацію на ринку праці, в системі професійної освіти, визначення власних потреб і можливостей тощо.

Шоста група проблем зумовлена динамізмом і невизначеністю суспільства, коли необхідно самостійно приймати рішення і нести за нього відповідальність. Мета діяльності сучасної школи полягає в тому, щоби навчити учнів вирішувати нестандартні задачі, оволодіти технологією життєвого успіху, навичками соціальної мобільності, конкурентноздатності. Орієнтація на оволодіння життєвою компетентністю, розвиток уміння самостійно вирішувати проблеми дає можливість подолати екстенсивну тенденцію нескінченного збільшення обсягу навчального матеріалу, оцінювання знань із позицій життєвих потреб. Мова йде не про нагромадження, за образним висловом О. Лебедєва, "будівельного матеріалу" у вигляді знань, фактів, понять, закономірностей, окремих умінь, а про формування здатності "будувати дім". Такий підхід орієнтує на діяльнісне ставлення до життя, використання реальних можливостей освіти в реалізації життєвих і соціальних цілей творчого потенціалу особистості.

Результатом є виховання компетентної людини, яка має такі якості:

впевненість у собі, постійне розширення власних можливостей, реалізація намічених цілей;

здатність адекватно діяти у динамічному світі, непередбачуваних ситуаціях, професійна мобільність;

здатність до навчання протягом усього життя;

адекватність оцінки власних сил, здатність знаходити можливості для їх реалізації;

здатність приймати рішення і досягати результату відповідно до проставленої мети;

здатність брати на себе відповідальність за свої вчинки, бути терпимим до інших людей.

Роль школи при цьому полягає у створенні сприятливих умов для самопізнання, самовизначення стосовно природи, культури, суспільства, самого себе.

Засади, на яких має ґрунтуватися діяльність школи життєвої компетентності:

життєтворча і культуротворча спрямованість навчально-виховного процесу. Особистість визначається ставленням до життя. Вона є не що інше, як продукт життя, його кристалізація у формі суб'єкта життя і культури, який втілює в собі свою історію, власну реальну біографію. Тому найголовнішою місією школи є плекання учня як творця і проектувальника свого життя, допомога йому в усвідомлення змісту життя як феномену культури, оволодінні мистецтвом жити - особливим умінням та високою майстерністю у творчій побудові, що базується на його знанні, технологіях життєздійснення. Освіта є процесом становлення особистості в соціокультурному просторі, сфері духовної діяльності та інституційній системі, яка функціонує, будучи універсальним способом збереження і розвитку культури на основі збереження, примноження духовно-практичного досвіду поколінь в особистісному світі дитини;

ідея гуманізації, яку ми розглядаємо як переорієнтацію освіти на особистісну спрямованість, процес розвитку і самоствердження, самореалізації особистості. Ставлення до дитини як до суб'єкта передбачає ціннісне сприйняття кожної особистості, повага її самобутності, розуміння того, що дитина має свою життєву історію, власне "Я", свій внутрішній світ. Отже, мова йде про підтримку, олюднення життя дитини, розвиток у неї механізмів саморозвитку, самозахисту, самовиховання, необхідних для життєдіяльності людини;

принцип діяльнісної спрямованості навчання та виховання. Це підхід до знання як інструменту ефективного виконання життєвих і соціальних ролей, оволодіння технологію соціальної дії. Що означає уміти діяти? Це значить, що людина здатна самостійно орієнтуватися у ситуації, шукати нові необхідні знання, правильно визначати мету, діяти відповідно до ситуації, розробляти конкретні способи і засоби дій, у процесі дій відпрацьовувати, удосконалювати їх і, нарешті, досягати мети (Новиков О.);

ідея демократизації укладу шкільного життя, утвердження рівних можливостей, співробітництва, багатоманітності, самоорганізації, самодіяльності;

принцип відкритості, тобто внутрішньої свободи щодо догм і методів, відкритість стосовно різних світоглядних, філософських, педагогічних поглядів, різних наукових шкіл. Відкритість - це активні характерні зв'язки школи з громадськістю, публічна звітність про результати діяльності навчального закладу тощо;

принцип самоорганізації навчальної виховної діяльності;

ідея випереджувальної освіти;

принцип саморозвитку особистості, гнучкості організаційних форм.

У школі життєвої компетентності реалізуються захисна, корекційна, компенсаторна, реабілітаційна, аксіологічна, соціокультурна, соціально-мобільна, інноваційна, інтегративна, прогностична функції, що спрямовані на реалізації цільових, ціннісних домінант освіти.

Розглянемо значущі, на наш погляд, методологічні орієнтири проектування школи життєвої компетентності як саморозвивальної системи, що вирішує задачу оволодіння молодим поколінням основними компетентностями.

Головним напрямком зміни існуючого типу освіти є переорієнтація на особистість учня. У центрі сучасної шкільної освіти має бути розвиток і виховання дитини, яка здатна впливати на власну життєву траєкторію. Нове суспільство спонукає до пошуку резервів творчого потенціалу учнів. Адже від сучасного випускника вимагається свідомо діяти у ситуації вибору, грамотно визначати і досягати мети, діяти продуктивно в освітній, професійній і життєвій сферах. Завдання педагога - допомогти учневі у побудові індивідуальної життєвої траєкторії освіти, яка співвідноситься із досягненнями людства і спрямована на їхне примноження.

Індивідуальна освітня траєкторія - це персональний шлях реалізації особистісного потенціалу кожного учня. Навчально-виховний процес повинен враховувати життєву стратегію, мету і цінності учня. Педагогічна основа розвитку особистості допомагає усвідомити зміст життя, індивідуальну філософію суб'єкта.

Гуманізація освіти спрямована не на формування особистості, а на створення умов для розвитку через задоволення її базових потреб. Сучасна школа в якості головної мети декларує формування особистості із заданими типовими характеристиками. Компетентнісно спрямована парадигма виходить із того, що ефективний розвиток, саморозвиток молодої людини неможливий в умовах її несвободи, відсутності вибору, а також із того, що інтенсивний, динамічний розвиток особистості відбувається продуктивно за рахунок створення умов для задоволення її базових потреб: самоорганізації і реалізації свого творчого потенціалу, пізнання відповідно до індивідуального сприйняття образу освіти, що детермінує індивідуальні когнітивні стратегії. Згідно з компетентісно-спрямованою парадигмою розвитку особистості виховання не може бути нічим іншим, як створенням умов для самовиховання особистості (Смирнов С., 1995). Таке розуміння індивідуального розвитку, найважливішою складовою якого є становлення творчого потенціалу, вимагає створення необхідних умов для саморозвитку школярів. На думку С. Смирнова, виховання творчого начала у дитини полягає в тому, щоби не дати йому загинути у ході неминучого процесу соціалізації, що примушує всіх "пити із загального джерела".

Кожен учень виробляє особистісне ставлення до навчання, самовизначається стосовно сформульованих проблем, встановлює, що вони для нього означають, яку роль можуть відіграти в його житті, як його діяльність впливає або буде впливати на ту чи іншу життєву сферу.

Здійснення особистісного педагогічного підходу передбачає:

визнання дитини як головного партнера навчально-виховного процесу, який реалізує свої плани в процесі суб'єкт-суб'єктної взаємодії;

визнання здатності дитини до саморозвитку та її права на індивідуальну траєкторію визначення освітніх галузей;

позиція супроводу педагога, батьків, школи, а також нормативних і навчально-методичних засобів організації навчально-виховного процесу стосовно діяльності учня;

пріоритет продуктивного компоненту освіти, що проявляється у творчій функції учня для оволодіння ним підходу до знання як інструменту вирішення життєвих проблем.

У Концепції дванадцятирічної загальної середньої освіти зазначається, що гуманістичні цінності освіти зумовлюють зміну авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно зорієнтовану. Сутнісними ознаками цих змін є навчання й виховання особистості на засадах індивідуалізації, створення умов для саморозвитку і самонавчання, усвідомленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей.

Особистісно зорієнтована шкільна освіта потребує всеохоплюючої психологізації навчально-виховного процесу, що ґрунтується на надійній діагностичній основі. Сучасна школа має використовувати діагностику не селективну, а стимулюючу, супроводжуючу, яка є підґрунтям для прийняття і реалізації педагогічно доцільних рішень.

Loading...

 
 

Цікаве