WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Проектний підхід у школі життєвої компетентності - Реферат

Проектний підхід у школі життєвої компетентності - Реферат

Проектний підхід у школі життєвої компетентності

Актуальною проблемою теорії та практики є проектування педагогічних систем різних типів навчальних закладів. Проектування - це ідеальна побудова практичного втілення того, що повинно бути. Предметом проектування є створення умов, засобів, механізмів розвитку освіти в цілому, переходу її з одного якісного стану в інший

Проект містить концептуальну основу (опис ініціативи, її культурно-історичного змісту, педагогічні гіпотези, оцінку їх новизни та можливих актуальних наслідків), а також системно-організаційну частину (опис конкретних механізмів й етапів реалізації проекту).

Проектування передбачає:

визначення концептуальних засад переведення педагогічної системи в новий стан;

розробку перспективних варіативних моделей досягнення нового якісного етапу розвитку дванадцятирічної середньої школи, оскільки модель є дієвим інструментом для конструювання можливих майбутніх ситуацій, знаходження альтернатив розвитку школи з урахуванням зв'язку між освітою й організацією (Калуве Л., Маркс Е., Петрі М.); моделі абстраговано розкривають суттєві особливості основних типів педагогічної взаємодії учителя й учня;

визначення основних напрямків діяльності та принципів їх координації, що дозволяє перетворити існуючий стан в очікуваному та бажаному аспекті;

обґрунтування соціокультурних наслідків здійснення проекту та основні його результати;

планування дій щодо реалізації проекту;

створення життєздатних спільнот людей, що включають й учасників розробки проектної ідеї та їх реалізаторів;

організацію формуючих експериментів щодо перевірки реалізації варіативних проектних моделей;

рефлексивне оформлення й експертизу наслідків реалізації проекту та співвіднесення його вихідним задумам і всіма кроками на шляху до втілення.

Досягнення нової якості середньої освіти на нових теоретичних засадах потребує зрілого педагогічного мислення, освоєння освітянами методології та практики соціально-педагогічного проектування. Перехід середньої школи до навчання протягом дванадцяти років створює сприятливі умови для соціально-педагогічної проектної діяльності, проведення конструктивних формуючих експериментів. Система освіти має виступити як центр формування інноваційних практик, створення нових зразків діяльності.

У цьому контексті важливого значення набуває проблема розробки й експериментальної перевірки моделей школи життєвої компетенції, яка базується на теоретичних підвалинах педагогіки і психології життєтворчості. Школа життєвої компетентності, на нашу думку, сприятиме досягненню нової якості освіти шляхом освоєння її вихованцями стрижневих компетентностей, що дозволять їм успішно інтегруватися в суспільство, визначати і втілювати свою життєву стратегію, бути мобільними і конкурентоспроможними, здатними до самоорганізації навчання протягом усього життя, самореалізації, розкриття творчого потенціалу, до свідомого життєвого вибору і прийняття відповідальних рішень.

Чим же відрізняється школа життєвої компетентності від традиційної школи? Які її домінанти й якісні характеристики?

Зупинимося коротко на розкритті мети, принципів, функцій, інших компонентів становлення школи життєвої компетентності. На нашу думку, збільшення тривалості шкільного навчання не дасть бажаних позитивних результатів, якщо не буде ясно сформульована мета освіти.

Е. Дніпров вважає, що "мета - це образ бажаного результату, який хочуть отримати до визначеного часу". Цілі мають такі функції:

моделювання індивідуально-особистісних результатів освітньої діяльності, досягнення яких за певних суспільних умов призведе до реалізації соціальних цілей освіти;

орієнтація при відборі змісту освіти і формування освітніх програм;

визначення критеріїв оцінки професійної кваліфікації педагогів та педагогічних колективів, що виступають у якості стимулу педагогічної творчості;

моделювання очікуваних результатів освіти, що виступають у якості стимулу соціальної та пізнавальної активності учнів;

моделювання результатів діяльності, що є чинниками, які визначають рівень суспільної підтримки школи;

визначення основ для побудови ієрархічної системи педагогічних цілей, що реалізуються в системі шкільної освіти, та критеріїв оцінки досягнутих освітніх результатів (Лебедєв О., 2000).

Освіту можна визначити як спеціально організований процес формування в учнів здатності самостійно вирішувати проблеми, які мають соціальне та особистісне значення в різних сферах діяльності на основі освоєння культури суспільства, мистецтва життєтворчості. У сучасних умовах відбуваються кардинальні зміни в цілях шкільної освіти - відмова від орієнтації на засвоєння переважно готових знань, висновків, взято курс на формування установок на розвиток життєвої та соціальної компетентностей особистості, плекання високодуховних людей, які можуть самостійно приймати адекватні рішення у ситуації вибору, прогнозуючи можливі наслідки, здатних до співпраці та відрізняються мобільністю, динамізмом, конструктивністю, володіють розвиненим почуттям відповідальності за долю України.

Стратегічні орієнтири освіти знайшли відображення у Національній доктрині розвитку освіти (2002), де зазначається, що мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості та творчої самореалізації громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати, примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати, зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.

Пріоритетними напрямками державної політики щодо розвитку освіти є:

особистісна орієнтація освіти;

формування національних і загальнолюдських цінностей;

створення для громадян рівних можливостей щодо здобуття освіти;

постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;

пропаганда здорового способу життя;

розширення україномовного освітнього простору;

забезпечення освітніх потреб національних меншин.

Ціннісні та цільові засади школи життєвої компетентності всебічно розкриті, науково обґрунтовані у Концепції дванадцятирічної середньої загальноосвітньої школи. До слабких місць української школи Концепція віднесла відсутність у більшості її випускників належного рівня національної свідомості, життєвої компетентності, невміння використовувати здобуті знання для вирішення практичних завдань, аналізу нестандартних ситуацій. На нових методологічних засадах концепцією визначено основні завдання сучасної школи, а саме:

всебічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків та здібностей, формування ціннісних орієнтацій, задоволення інтересів і потреб;

збереження та зміцнення морального, фізичного і психічного здоров'я вихованців;

виховання школяра як громадянина України, національно свідомої, вільної, демократичної, життєво та соціально компетентної особистості, здатної здійснювати самостійний вибір, приймати відповідальні рішення в різноманітних життєвих ситуаціях;

формування у школярів бажання та вміння учитися, виховання потреби і здатності до навчання впродовж усього життя, вироблення вмінь практично та творчо використовувати набуті знання;

формування в учнів цілісного наукового світогляду, загальнонаукової, загальнокультурної, технологічної, комунікативної і соціальної компетентностей на основі засвоєння системи знань про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво; оволодіння засобами пізнавальної та практичної діяльності;

виховання в учнів любові до праці, забезпечення умов для їхнього життєвого та професійного самовизначення, формування готовності до свідомого вибору майбутньої професії й оволодіння нею;

виховання школяра як особистості моральної, відповідальної, людини культури з розвиненими естетичним, етичним ставленням до навколишнього світу та самої себе.

Науково обґрунтована мета компетентісно спрямованої освіти є важливим орієнтиром у визначенні змістовних, технологічних, виховних домінант розвитку школи, відповідає потребам демократичного суспільства, а також суб'єктам навчально-виховного процесу, що відображає значущі для них проблеми.

Саме "проблемний підхід" дає можливість вирішувати проблему, пов'язану із узгодженням цілей освіти та мотивацією освітньої діяльності учнів.

Освіта має забезпечувати вирішення проблем, що є актуальними для учнів "тут і тепер", а не лише у майбутньому, яке може здатися їм далеким і невизначеним. Разом із тим, "проблемний підхід" орієнтує на вивчення тих проблем, що прийнято вважати "вічними", які кожне молоде покоління ставить перед собою (життєвий вибір, самовизначення, ставлення до цінностей дорослих), так і тих проблем, які набули особливої актуальності для сучасного покоління учнів у зв'язку зі змінами, що відбуваються у суспільстві. Отже, задача визначення цілей шкільної освіти полягає в тому, щоб обрати саме той шлях, що відповідає особистісним запитам учнів і допомагає у вирішенні життєво значущих проблем.

Перша проблема полягає у пошуку шляхів оволодіння мистецтвом життя, технологіями життєтворчості. Образно і переконливо пише про це Роберт Т. Кіосакі у своїй книзі "Если хочеш быть богатым и счастливым, не ходи в школу" (2002). "Ми, - зазначає Кіосакі, - повинні задумуватися над запитаннями: як моя освіта допомагає мені в житті? чи можу я чесно сказати, що моя освіта допомогла мені прожити повноцінне життя? чи навчила вона мене тому, як зробити світ кращим? чи навчила мене освіта навичкам і вмінням, які допомогли б мені отримувати задоволення від життя? Ви змушені погодитись, що на всі ці питання наші школи дають негативну відповідь, оскільки вони культивують імідж неуспіху, невдачі. Наша система освіти учить людей бути невдахами в житті, і невдача, як чума, вражає навіть тих, хто закінчує школу кращим серед кращих".

Loading...

 
 

Цікаве