WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Проведення креативного оцінювання - Реферат

Проведення креативного оцінювання - Реферат

Проведення креативного оцінювання

Фраза "оцінювання, спрямоване на розвиток" передбачає креативний підхід, який опрацьовує дані та звіти з оцінювання, що допомагає учасникам чи керівникам поліпшити свою діяльність або програму. Хоча відмінності між креативним і підсумковим оцінюванням тільки поверхневі - на практиці вони часто стираються

Креативне оцінювання може бути серією міні-підсумкових повідомлень; аналогічно звіти підсумкового оцінювання часто використовують для сприяння розвитку. Уважаю, що проводити креативне оцінювання надзвичайно важко. Я намагаюсь, щоб оцінювання поліпшувало програму, хоча не завжди мені це вдається. Іноді поспішно складений звіт негативно впливає на результат. Креативне оцінювання може бути нелегким і непередбачуваним. Особливо це стосується оцінювання проектів цільового фінансування, в яких важливу роль відіграє час, а спонсори вимагають аналізу частково запроваджених програм. У цьому розділі я розгляну деякі парадокси креативного оцінювання, а потім обговорю пов'язані з цим проблеми.

Парадокс креативного оцінювання

На нещодавньому семінарі Дейвід Бріджес (1988) визначив парадокс креативного оцінювання. На його думку, парадокс у тому, що чим більш творчим стає експерт, тим більше він зв'язаний у своїй роботі. Докази ґрунтуються на питаннях, окреслених у таблиці 1, які самі себе й пояснюють. Бріджес висуває тезу, що чим більше творчий експерт в оцінюванні проекту залежний від звіту, цінностей, статусу, порад і зобов'язань, тим більше зв'язаним стає він чи вона. Однак спірною є причина: чи експерту не вистачає досвіду, чи він занадто "пристосовується". Слушне й попередження Бріджеса про те, щоб експерт під час креативного оцінювання не потрапив у пастку пристосованості.

На цьому ж семінарі, коли Бріджес обговорював парадокс креативного оцінювання та незалежності, я аналізував креативне оцінювання, в якому брав участь. Незважаючи на дотримання креативного підходу, я відчував, що не досяг жодних результатів. Упродовж чотирьох років оцінювання звіти ставали коротшими, а період зворотного зв'язку зростав, однак з мінімальним впливом. Я розглянув цю проблему й підбив підсумок за такими п'ятьма питаннями:

Що оцінювати?

Що таке креативне оцінювання?

Остерігайтесь негативних поглядів.

Як проходить зворотний зв'язок?

Як сприяти діяльності?

Ці, на перший погляд, занадто прості питання розкривають глибокі проблеми. Здебільшого тему оцінювання встановлюють спочатку. У цій ситуації я сам визначав тему оцінювання, хоча навіть тоді мусив переконатись у тому, що були вибрані відповідні запитання: Чи дослідження цього питання дасть корисну інформацію для розвитку? Якщо ні, то як мені цього досягти? Із цим пов'язано питання про суть креативного оцінювання. Чи це просто перелік коротких підсумкових звітів? Чи воно має визначальні риси? Як я його проводжу? На що воно схоже? Який вплив має?

"Остерігайтесь негативних поглядів" є і попередженням, і запитанням. Об'єктивність страждає від того, що ви занадто поринаєте в діяльність, і їхні проблеми стають вашими проблемами. Це питання відрізняється від інших, і його, мабуть, важко вирішити.

Четверте запитання - "Як проходить зворотний зв'язок?" - прийшло мені на думку в бібліотеці, де зібрались учителі, які не знали, чому вони тут, але чекали на "отримання директив". Як залучити всіх до діалогу перед дзвінком? Або як залучити політиків і владу до обговорення суттєвих питань у комітеті Ради графства, а не просити їх проголосувати перед тим, як відкриють бар? Звичайно, це свого роду зворотний зв'язок, але чи він приносить якусь користь? І чому такі ситуації передбачувані?

Унаслідок цього постає останнє запитання: "Як сприяти діяльності?". Якщо важко встановити зворотний зв'язок, тоді важко й розпочати діяльність. Як підготувати звіт, відеорепортаж тощо так, щоб забезпечити стимул, енергію та час для того, щоби перейти до конструктивної діяльності? Чому легше говорити про щось, а не діяти?

Як оцінювання може стати креативним?

Саме ці гнітючі думки підштовхнули мене до аналізу креативного процесу. Я не знайшов якогось вирішення цієї проблеми, але в результаті аналізу виникли якість перспективи. У пошуку відповідей на запитання я опирався на три джерела.

Перше - це праця моїх колег Роба Фідді та Яна Штронаха (1987), які графічно досліджували аналогічне питання. Вони вважають, що в сучасних демократичних підходах оцінювання зазнає надто великий тиск щодо інтерпретації даних. Чому ми, як експерти й дослідники освітньої діяльності, - запитують вони, - не зацікавлені в педагогічних стосунках між нами та нашими клієнтами? Особливо через те, що, як ми бачимо, наші клієнти отримують від нас мало знань і менше нас цінують. Їхні відповіді повні протиріч: вони виступають проти критики ззовні, відмовляються від моделей креативного оцінювання та письмових звітів, ратують за розвиток педагогіки (а не методології), нових видів освітнього дослідження, об'єднання оцінювання й розвитку.

Друге джерело - це дослідження Кена Лейсвуда та його колеги. У нещодавньому аналізі Казино та Лейсвуд (1986: 360) дійшли висновку, що результати оцінювання можна оптимально використовувати найкраще тоді, коли:

оцінювання проводять з урахуванням підходу, методичної бази та глибини проблеми;

прийняті рішення важливі для слухачів і сприяють використанню формально зібраних даних;

дані оцінювання відповідають переконанням та очікуванням користувачів;

користувачі беруть участь у процесі оцінювання і мають доступ до його здобутків;

користувачі вважають, що інформація оцінювання відповідає їхнім потребам;

мінімальна кількість інформації з інших джерел суперечить результатам оцінювання.

Третє джерело - праця Метью Майлза (1987) "Практичні рекомендації для шкільних керівників: як цього досягнути". Його мета - описати шлях від знання до дії, розвивати модель впливу знань на погляди користувача знань.

Майлз (1987: 2-3) чітко окреслює свої вимоги. Припустимо, що дослідник створив деякі обґрунтовані "знання". Які ключові умови потрібні для того, щоби хтось ("користувач") здійснив якісь дії, пов'язані зі знанням?

Чіткість: знання повинні бути зрозумілими - визначеними, чіткими й не заплутаними.

Доречність: знання повинні бути розумними, пов'язаними зі звичайним життям і турботами - корисними та практичними.

Зразки дій: знання можна зобразити у вигляді чітких дій. Без таких образів діяльність, яка ґрунтується на знаннях, неможлива.

Бажання: мотивація, інтерес, орієнтація в діяльності, бажання працювати зі знаннями.

Уміння: біхевіористська здатність здійснити передбачувану дію. Без уміння дія або не відбудеться, або відбуватиметься всупереч знанням, на яких ґрунтується.

Майлз (1987: 3-4) коментує ці модель далі:

"Хоча між чіткістю й умінням немає послідовного зв'язку, усі мови взаємопов'язані. Наприклад, аналіз зразків діяльності може сприяти підвищенню ступеня доречності. Або додаткові вміння можуть посилити бажання, оскільки ми очікуємо позитивного результату".

Крім того, сумно, що багато вчених, які працюють над удосконаленням роботи школи, думають, що вміння можна розвинути через читання лекції або перегляд відеофільмів. Розвиток умінь потребує роботи, практичної діяльності, отримання зворотного зв'язку. Внесення змін сприяє більшому осмисленню, полегшує виконання та приносить відповідні результати. Ми знаємо, що щось схоже відбувається й у лижному спорті, тенісі та гольфі, однак не підозрюємо, що не стосується освітніх змін. Існує багато хороших моделей, спрямованих на розвиток умінь (наприклад, Joyce and Showers), але їх часто не використовують у щоденній діяльності.

З усього сказаного вище можна зробити висновок, що креативне оцінювання:

приділяє велику увагу процесові змін;

зосереджується на проблемах користувача;

залучає користувачів до процесу;

збагачує педагогіку новими знаннями, отриманими в результаті оцінювання;

використовує методику, яка узгоджується з метою;

поєднує оцінювання й розвиток.

Рекомендації та критерії для підготування звітів

Стосовно характеру звіту з оцінювання, то Олдройд і Холл (1988: 96) підтверджують пораду, яку дано в цьому розділі, зазначаючи:

"Ефективні звіти мають зосереджуватись на тому, що потрібно знати конкретним людям. Немає сенсу просити зайнятих експертів розробляти документи, які не мають практичної цінності. Якісні звіти з оцінювання залежать від чітких питань оцінювання, достовірної інформації, а не вражень, чітких висновків, які ґрунтуються на визначених критеріях і пов'язані з конкретними рекомендаціями. Стислість і виразність звіту сприяє більшій вірогідності того, що з ним ознайомляться і що він вплине на прийнято рішень".

Ерот (1985: 24) доповнює цю думку:

"Оцінювання - це не тільки звіт чи серія звітів. Основна мета оцінювання - бути підставою навчання для всіх учасників. Оцінювання сприяє спілкуванню, розширює розуміння й поглиблює зв'язок між учасниками; це можливо і внаслідок усного спілкування, і за допомогою інформації в письмовій формі".

Він висуває такі пропозиції (1985: 25):

Loading...

 
 

Цікаве