WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Позакласна робота та розвиток соціальних якостей - Реферат

Позакласна робота та розвиток соціальних якостей - Реферат

Позакласна робота та розвиток соціальних якостей

Соціально-педагогічна робота має глибокі історичні корені. Наша країна завжди була багата прикладами благодійності, піклування, опікування стражденними. Ці турботи брали на себе державні, громадські організації, приватні особи

Соціально-педагогічний рух активно розвивався у 20-30-і рр. У 60-і рр. з'явились працівники, спеціально орієнтовані на виховну діяльність у соціумі (організатор позакласної та позашкільної виховної роботи, працівники позашкільних установ, педагоги-організатори тощо).

На рубежі 70-80-х рр. суспільні потреби, досягнення практиків підняли задачі соціальної роботи на якісно новий рівень. У позашкільних установах, клубах за інтересами, різновікових загонах затверджувалась ідея цілеспрямованої соціально-педагогічної роботи з дітьми. У педагогічній науці багато дослідників звернулись до проблем соціальної педагогіки, намагались осмислити її кращий досвід.

Однак прогрес у цій сфері стримувався слабким організаційним, кадровим, матеріально-фінансовим, науково-педагогічним забезпеченням, а частіше і зовсім відсутністю цього. Назріла необхідність заснувати інститут соціальних педагогів - фахівців з виховної та соціальної роботи з дітьми та їхніми батьками, дорослим населенням у сімейно-побутовому середовищі, з підлітковими, молодіжними групами і об'єднаннями. У даний час у вищих й середніх спеціальному навчальному закладах уведені спеціальності "Соціальна педагогіка" та "Соціальна робота".

Взаємозалежність особистості, суспільства й історії, сила історії, що олюднює, робить її невичерпним джерелом збагачення духовного життя людей. Однак в історії є й руйнівні потенції; опановуючи особистість, вони здійснюють досить небезпечну дію на неї та оточуючих. Свобода вибору, добра чи зла, існує в усіх випадках, але вона сильно обмежена вихованням людини, культурою, змістом її свідомості. Тому чим вища й досконаліша культура, яку опанував індивідуум, тим більшу свободу (а не свавілля!) він має.

Історичний процес підтримується двома засобами - спілкуванням і наступністю, у свою чергу обумовленими вихованням, освітою. Поза цими головними факторами неможливе взаєморозуміння людей, так само як і культурне успадкування.

Будь-яка людина має соціальну приналежність, а отже, і соціальні якості. Особистість як суб'єктивне начало одержує свою індивідуальну визначеність тільки завдяки комбінації елементів культури, що здобуваються нею в різних співтовариствах, а ці останні життєздатні через культурну участь у них тих чи інших людей.

Успіхи людського співіснування створені спільними зусиллями всіх культурних народів. Навіть у тих випадках, коли історичний розвиток на якийсь проміжок часу переривався, узагалі він не припинявся ніколи. Свідомість визначається переважно характером суспільства, до якого належить особистість, а також самим її життям. Задача культури в тому і складається, щоб гармонізувати інтереси та можливості соціальних груп із запитами та схильностями особистостей, які до неї входять.

Нація - це ідея, що пронизує матеріальну й духовну культуру великого співтовариства людей. Найбільш стабільне в етнічній історії - це дух народу, що виявляється в любові до рідного як споконвічно даного, чи то мова, чи вдача, звичаї, відносини, цінності. Усе рідне, що складається на базі спілкування й виховання, має колосальне формуюче значення.

Таким чином, національне виховання варто розуміти як уведення індивіда в духовну культуру, в історичну філіацію основних ідейних прагнень, що виразились в етносі даного народу чи народів, якщо мова йде про багатоетнічну націю, і як розвиток здібностей особистості до прогресивного внеску у вірування, мову, життєві цілі й засоби їх доброчинного досягнення, що служить на користь і даної нації, і людства у цілому.

Займаючись щоденними справами, людина вільно чи мимоволі створює історію. Мотиви дій особистості і є в кінцевому рахунку рушійною силою історії, а виховання мотивів, що облагороджує їх, служить порятунку людства. Серед них особливе місце займає розуміння сенсу життя - уявлення про те, навіщо, з якою метою ми виявляємо життєву активність.

Потреба в осмисленні життя означає появу самоповаги, а в подальшому - і соціальної повноцінності. Потреби (пристрасті, інтереси), що рухають людиною, тісно пов'язані з уявленнями про цінності. Нерідко потреби залежать від них. Так, потреба в матеріальних благах може розростатись чи звужуватись унаслідок прийняття особистістю споживчих чи, навпаки, творчих цінностей.

Соціальний прогрес полягає в тому, що формуються нові потреби, а разом з ними й нові цінності, серед яких наукове знання та спосіб мислення займають значне місце. Для поступального руху людської історії дуже необхідно, щоб людські потреби все далі виходили за рамки насущного. Відповідно, пристосування людей до умов життя, що змінюються, неможливе без засвоєння ними нової системи цінностей. Однак варто пам'ятати, що й поза наступністю культури немислимий будь-який прогрес.

У соціологічному плані виховання означає формування й розвиток особистості під впливом усієї сукупності об'єктивних і суб'єктивних факторів, з якими індивід знаходиться в контакті. У соціології має бути розробка фундаментальних питань виховання, проведення великомасштабних досліджень, що розкривають основні риси й особливості нових економічних і соціально-культурних процесів, які відбуваються в нашому суспільстві, тому що вони пов'язані з формуванням особистості, переорієнтацією суспільної й індивідуальної свідомості.

Сучасна школа повинна керувати виховним процесом, а не плестись у хвості, особливо в умовах великого міста. Керувати виховним процесом - значить не тільки розвивати й удосконалювати закладене в людині природою, коректувати намічені небажані соціальні відхилення в її поведінці та свідомості, а формувати в неї потребу в постійному саморозвитку, самореалізації фізичних і духовних сил, тому що кожна людина виховує себе насамперед сама. Однак у практиці виховання міцно вкоренилась думка, що вихованець завжди є тільки об'єктом виховного впливу, і його відповідна реакція на цей вплив не враховується. Виховувати, як колись, "огулом" легше, але результат незадовільний. Таке виховання діє однозначно негативно: пригнічує свободу й ініціативу, заохочує пристосовництво, відбиває смак до самовиховання, тому що для цього потрібні самостійна робота, творчі зусилля, а про їх розвиток школа піклується менше за все. Догматична система виховання зжила себе й не у змозі сприяти рішенню зазначених задач. Мова повинна йти не просто про вдосконалення окремих ланок виховання, про розробку нової, єдиної комплексної системи виховання, фундаментом якої повинні стати загальнолюдські досягнення науки, прогрес педагогічної думки, що покликана орієнтуватись не тільки на потреби сучасної соціальної практики, а й на майбутнє. Проблема впливу на виховання процесів, пов'язаних з урбанізацією, розуміється як поширення міського стандарту життя в результаті росту міст, розвитку промисловості. Головні серед ознак міського стандарту життя - підвищення щільності населення, ослаблення ефективності системи безпосереднього візуального контролю над поведінкою приналежних до даної території спільнот людей. Ця тенденція здійснює найбільш сильний вплив на свідомість і поведінку людей. Розвиток самосвідомості особистості як головної опори соціального контролю в умовах урбанізації уможливлює його поступове переростання в самоконтроль. Недостатня зрілість самосвідомості й самоконтроль у людини, яка живе в місті, особливо у великому місті, спричиняє посилення в поведінці різного роду імпульсів, тому заміна традиційної системи соціального контролю новими, відповідними умовам сучасного міста, повинна бути забезпечена інтенсивним зростанням моральної культури населення, самосвідомості, відповідальності людей. Якщо це не відбувається, урбанізація стає фактором росту аморальності та злочинності. Неформальні групи, що відіграють у великих містах куди більшу роль, ніж у малих селищах, стають у позаробочий час майже монопольним мікросередовищем. Нерідко вони бувають джерелом антисоціальних явищ, злочинної поведінки.

Проблема профорієнтації молоді в захід науково-технічного прогресу далеко виходить за рамки економіки й отримує виховне значення, тому що робота, виконувати яку людина не здатна, до якої в неї немає покликання, якою би престижною вона не була, завжди повернена до неї не творчою, а примусово-механічною стороною. А оскільки проблема збереження й розвитку творчої активності дитини не стала у шкільних програмах основною метою виховання, ми маємо підставу говорити про недосконалість сучасної системи виховання, про малу ефективність виховного впливу родини та школи. Істотною стороною діяльності педагогічного колективу школи є організація й керівництво позакласною виховною роботою. Значну частину цієї роботи планують і здійснюють класні керівники (моральне виховання, стимулювання навчальної діяльності, організація суспільно-корисної праці). Велике місце в організації позакласної роботи займають загальношкільні заходи (вечори, дискотеки), які проводяться керівництвом школи. При організації позакласної виховної роботи необхідно спрямувати зусилля педагогічного колективу й керівництва на:

Різнобічність її змісту та суспільну спрямованість. Необхідно, щоб вона охоплювала моральне, естетичне, фізичне, трудове виховання.

Важливою стороною цієї роботи є використання її масових форм, як для виховання школярів, так і для розумної організації їх вільного часу.

Педагогічному колективу варто піклуватись, щоби позакласна робота охоплювала всіх учнів.

Позакласна робота повинна сприяти розвитку суспільних інтересів, активності й самостійності учнів.

З урахуванням цих положень педагогічний колектив розробляє систему позакласної та позашкільної роботи, а керівництво школи надає методичну допомогу і здійснює контроль проведення та якості цієї роботи.

Склалися загальні принципи організації позакласної роботи. Найбільш загальним принципом, що визначає специфіку занять з учнями в позаурочний час, є добровільність у виборі форм і напрямів цих занять. Важливо, щоби школяру давався вибір гуртків чи секцій. Для виявлення кола інтересів учнів у школі можна поширити анкету про те, чим би діти хотіли займатись після уроків. Важливо, щоби будь-який вид занять, в який включаються учні, мав суспільну спрямованість, щоб вони бачили, що та справа, якою вони займаються, потрібна й корисна суспільству. Дуже важлива опора на ініціативу та самодіяльність, особливо в умовах організації справ у школі, де вчителі багато чого роблять за дітей. Якщо цей принцип правильно реалізується, то будь-яка справа сприймається школярами так, начебто вона виникла з їх ініціативи.

Loading...

 
 

Цікаве