WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Педагогічна етика та професійна свідомість - Реферат

Педагогічна етика та професійна свідомість - Реферат

Особливу гостроту має ця проблема стосовно педагогіки дошкільного віку. Щоби зрозуміти, про що йдеться, удамось до аналогії. У практичній лікарській етиці існує норма одержання інформованої згоди пацієнта на медичне втручання. Якщо можливість пацієнта судити про це обмежена, таку згоду дають його родичі чи інші близькі люди. Дитину дошкільного віку можна порівняти з пацієнтом, можливість якого судити про це з погляду прийняття ним відповідального рішення завжди обмежена. Тут, однак, аналогія педагогіки з медициною перестає працювати, оскільки педагогічні втручання, на відміну від медичних, мають не разовий характер, а просто збігаються з умовами життя дитини. Неможливо питати дозволу батьків на кожне підвищення голосу, заборону чи похвалу, на кожну дрібну дію педагога. Проте ефект від цих впливів може виявитись далеко не малим. І якщо воля педагога у прийнятті рішення необмежена, то й міра відповідальності за прийняті ним рішення має бути тотальною.

Нам добре відомо, що це далеко не так. Наслідки педагогічних помилок, некомпетентних педагогічних впливів розгрібає сама дитина (іноді через кілька років, уже будучи дорослою) та її близькі. З іншого боку, контекст розвитку дитини настільки складний і містить у собі так багато різних факторів, що об'єктивно відокремити причинно-наслідковий зв'язок між окремим педагогічним втручанням і конкретним параметром розвитку особистості буває непросто. Тому має сенс розглядати нормування педагогічної діяльності не стільки у площині юридичній, скільки крізь призму педагогічної етики. Педагог сам повинен мати можливість визначати, коли для розвитку особистості дитини він робить добро, а коли - зло. Зрозуміло, що основною цінністю, якою йому при цьому слід керуватись, є цінність розвитку особистості.

Позиція ж, обрана К. Левітаном, припускає зовсім іншу цінність і є аж ніяк не випадковою. Звична орієнтація педагогічної свідомості на соціальне замовлення, насамперед на соціальні умови, своєрідну кон'юнктуру адміністративно-управлінських установок в освіті відіграла свою роль і при побудові етичної системи. На запитання: навіщо потрібна педагогічна деонтологія? - отримано просту відповідь: щоб допомогти педагогу впоратися з дитиною. Як з'ясовується, етика може бути знаряддям обоюдогострим і замість того, щоб нормувати діяльність педагога в інтересах розвитку особистості дитини, виявляється додатковим інструментом маніпуляції цим розвитком (начебто їх і так не вистачає). Інша справа, що, на мій погляд, запропонована система не має ніякого відношення до етичної. Проте виникають запитання, безпосередньо пов'язані з педагогічною етикою: наскільки зовнішні обставини, які змушують педагогів будувати етичні системи, сприяють зміні їхньої професійної свідомості? І, отже, наскільки характер цих змін торкається професійної свідомості педагогів дошкільних установ?

Педагогічна етика та зміст освіти

В останні кілька років у системі дошкільної освіти склалась цікава ситуація. Державні норми й обмеження, трансльовані дошкільним установам з боку системи управління освітою, стали носити переважно ціннісний характер. Можна з упевненістю стверджувати, що однією з основних цілей реформи дошкільної освіти є заміна традиційних цінностей навчання маленької дитини на цінності розвитку її особистості. За відсутності інших регуляторів (традиційно-культурних, етичних, професійних тощо - трансльованих через систему педагогічної освіти) такий шлях уявляється цілком логічним і у свій час був, можливо, єдино реальним. Проте він виявився явно недостатнім.

Якщо педагог керується цінністю розвитку особистості дитини, він повинен мати можливість підбирати зміст освіти для кожного індивідуально. Будь-яка форма насильства здатна спотворити, загальмувати чи навіть зупинити розвиток, що в кожної дитини має власний темп і власну "траєкторію". Тому логічно були скасовані тверді адміністративні обмеження програмного змісту освіти для того, щоби педагог міг вибирати його відповідно до індивідуальної ситуації розвитку кожної дитини. Насамперед була скасована "Типова програма навчання й виховання" - яка до того часу була єдиною та затверджувалась Міністерством освіти СРСР.

Дошкільні установи почали досить активно вводити так звані додаткові освітні послуги, оскільки зміна умов фінансування поставила їх у певну матеріальну залежність від думки батьків про якість освіти в конкретному дитячому садку. В освітні програми стали включати іноземну мову, хореографію, гімнастику, плавання, розширений художньо-естетичний цикл тощо. При цьому правомірність уведення того чи іншого предмета (наприклад, астрології чи йоги) з погляду вікових можливостей дітей, а також кваліфікації викладачів, точніше - особливості їхньої професійної свідомості, найчастіше викликають сумнів.

Обмежень за предметними галузями для дітей будь-якого віку не існує. Однак якщо ми беремось викладати чотирирічній дитині курс історії філософії або мистецтвознавство, програма цього курсу повинна включати особливі педагогічні прийоми, а також поняття, адекватні цьому віку. Якщо ж мова йде про такі нетрадиційні предмети, як, наприклад, астрологія чи йога, абсолютно необхідно, щоб їхній понятійний смисл органічно вписувався в загальний культурний контекст, а не залежав би повністю від ідеологічних, інтелектуальних і смакових пристрастей викладача. (З огляду, до того ж, на те, що інтелектуальні можливості дитини в цьому віці ще не дозволяють їй поставити ці пристрасті під який-небудь сумнів.)

Зазвичай інформація, повідомлювана дитині в рамках нетрадиційних предметів, видається за істину в останній інстанції без яких-небудь застережень. З етичної точки зору це просто нечесно: дитину фактично примушують прийняти думку педагога, не повідомляючи, що існують й інші думки. Цю ситуацію цілком можна інтерпретувати як нормований саме етично порушений принцип інформованості дитини, надання їй максимально повних відомостей з даного предмета, але абсолютно точно оцінити, чим обернеться для розвитку її особистості такий стан справ, не зможе ніхто.

Ситуація загострюється у зв'язку з тенденціями пошуку пояснювальних принципів буття, альтернативних науковим, які характерні для сучасного російського суспільства. Соціологічні дослідження свідчать, що пошуки сенсу життя у сфері традиційних і нетрадиційних систем вірувань, магії, біоенергетики, переселення душ, космізму й інших подібних уявлень у 90 % випадків результують в еклектичний тип (респонденти належали до різних соціальних прошарків і вікових категорій). Мені невідомі аналогічні дослідження серед педагогів, однак, за моїми спостереженнями, багато вихователів у дитячих садках дуже схильні до прийняття такого роду пояснювальних принципів буття. Отже, можна припустити, що серед них відсоток суб'єктів, які мають еклектичну свідомість, виявився б не меншим. У завдання даної статті не входять ні оцінка, ні аналіз причин цього явища; хочу лише помітити, що, у всякому разі, маленькій дитині для нормального розвитку необхідна стабільність - як емоційна, так й інтелектуальна, і дорослі повинні здійснювати свої пошуки сенсу життя, не перетворюючи дітей у полігон для експериментів.

Дитина очами вихователя

Більше десяти років тому ми виділили особливу позицію педагога при спілкуванні з маленькими дітьми, - "над"-позицію. Суть її у ставленні до дитини як до tabula rasa, яку педагог зобов'язаний заповнити, а до власних дій, знань, оцінок - як до еталонних. Тим часом реальні знання вихователів про внутрішній світ дитини зазвичай будуються на застарілих принципах авторитарної педагогіки й на повсякденних уявленнях, буяючи пробілами в тому, що стосується психології розвитку дітей.

Минулі роки мало що змінили в цьому сенсі. Та й важко уявити собі, що самостійна цінність особистості дитини буде усвідомлена педагогами-практиками легко й безболісно. Їхній багаторічний досвід і фундаментальна традиція суперечать цьому принципу, особливо в частині практичної реалізації. Саме практична дія є для педагогів пробним каменем. Щиро вважаючи, що вони орієнтуються на вільний розвиток особистості дитини, у дійсності практики його лише декларують. Фразеологія нинішніх нормативних та управлінських документів чималою мірою сприяла непомірному росту кількості педагогів, які засвоїли цінності розвитку на декларативному рівні. При цьому професійна свідомість педагогів хоча й зазнає утиску чисто зовнішніх обставин, останні лише незначно зачіпають його глибинні структури, у тому числі й "над"-позицію.

Loading...

 
 

Цікаве