WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Педагогічна етика та професійна свідомість - Реферат

Педагогічна етика та професійна свідомість - Реферат

Педагогічна етика та професійна свідомість

Специфіка педагогічної діяльності, за аналогією з діяльністю лікаря чи психотерапевта, припускає якийсь звід етичних правил, заборон чи обмежень втручання до внутрішнього світу іншої людини

Отже, числення та геометрію та всі підготовчі науки... варто пропонувати дітям, але спосіб викладання не повинен бути насильницьким.

- Чому?

- Тому що ані одну науку вільна людина не має вивчати як раб.

Тілесні вправи, виконувані навіть проти волі, анітрошки не шкодять тілу, у душі ж ніяка насильницька наука не залишається міцно.

- Так.

- Тому не насильно викладай, наймиліший, дітям науки, а за допомогою гри; тоді ти краще побачиш, хто до чого схильний.

Платон, "Держава", Книга VIII

Цьому висловленню про педагогіку дві з половиною тисячі років, однак воно цілком сучасне як із позиції психології розвитку дитини, так і в загальногуманітарному сенсі. У короткому діалозі, власно кажучи, визначений педагогічний підхід, що зараз прийнято називати особистісно зорієнтованим. І хоча серед педагогів і психологів не вщухають суперечки про те, що ж він собою представляє з точки зору педагогічної теорії чи конкретного психологічного змісту, суть його очевидна: постулюються принципи ненасильництва, поважання вільної особистості дитини, її права на власний унікальний шлях розвитку. У нашій культурно-історичній ситуації цей підхід має ще один аспект: педагогам пропонується перестати розглядати людину переважно як члена суспільства чи колективу та звернути увагу на її власну цінність.

За статистикою 65 % російських дітей у віці від трьох до шести років і 85 % (!) дітей від шести до семи років відвідують дошкільні установи - і це при тому, що дошкільна освіта не є обов'язковою. Звичайно дитина перебуває в дитячому садку п'ять днів на тиждень по 10-12 годин на день. Ці тимчасові характеристики майже вичерпно визначають умови її формування в тому віці, що ніби самою природою призначений для розвитку базисних властивостей особистості людини. Те, що трапляється з нею у віці до семи років, серйозним чином впливає на все її подальше життя. І в якості однієї з основних умов розвитку дитини ми маємо право розглядати вихователя, у товаристві якого вона проводить стільки часу в дитячому садку.

Із психології добре відомо, що чим молодше дитина, тим вимогливіша вона до стилю взаємодії з нею дорослого й тем легше сприймає цей стиль як загальноприйнятий і закономірний. Більше того, на думку фахівців (К. Роджерс, Е. Еріксон, М. Лісіна та ін.), норми взаємодії педагогів з дітьми асимілюються особистісними структурами дитини майже без змін і стають основою подальшого розвитку її особистості. Саме в дошкільні роки для дитини найбільш важливі розуміння та підтримка; їхня відсутність у цей період може надалі призвести до незворотних чи з утрудненням компенсованих наслідків. У цьому віці діти особливо беззахисні перед будь-якими формами тиску й агресії з боку дорослих, оскільки не мають достатнього досвіду й нездатні піддати їхню поведінку критиці.

Ми самі вибираємо спосіб життя (а значить, і контекст розвитку) своєї дитини, віддаючи її в дитячий садок, відповідаємо за зроблений вибір і, отже, маємо право знати, що являють собою педагоги, яким ми довіряємо своїх дітей. Займаючись протягом ряду років аналізом ситуації в дошкільній освіті, я переконалась, що рівень інформованості батьків (та й усього суспільства) про реальний стиль взаємин педагогів з дітьми в дитячому садку досить далекий від задовільного. Як правило, батьки знають, чого дитину вчать, із ким вона товаришує чи конфліктує, іноді вони зауважують особливості поведінки вихователя. Зрозуміло, ця поведінка коректується у присутності батьків і лише слабко дозволяє судити про той фундамент, на якому будується взаємодія з дитиною.

За моїм переконанням, в основі такої взаємодії лежить особливий тип свідомості. Його можна назвати "професійною свідомістю" вихователів, що включає в себе систему норм, установок та уявлень, які визначають позицію педагога стосовно дитини. Це - те загальне, що поєднує людей з різними характерами, цінностями, нормами поведінки, як тільки вони стають педагогами дошкільної установи. Сила педагогічної позиції настільки велика, що людина, яка її займає, може виявитись майже нездатною на безпосередню поведінку. Дуже добра і м'яка людина може бути твердою та навіть жорстокою, якщо вона впевнена, що це необхідно для блага вихованців. Оскільки не тільки батьки, а іноді й начальники, і навіть друзі або чоловік і жінка часто займають педагогічну позицію, багато хто випробував її вплив на власному досвіді. Незважаючи на зовнішню подібність, педагогічна позиція не тотожна патерналістській - принаймні завжди, при тому що ситуативно може з нею збігатись, особливо якщо в культурі активно використовуються патерналістські зразки поведінки. Однак, хоча всі ми час від часу змушені (а іноді просто не втримуємось від спокуси) зайняти педагогічну позицію, цього недостатньо для того, щоб у нас з'явилась професійна педагогічна свідомість. Різниця між аматором і професіоналом очевидна. Сама по собі педагогічна позиція, безумовно, включена до професійної свідомості педагогів, але не вичерпує її.

Педагогічна етика - у чиїх інтересах?

Донедавна проблема ця в нашому суспільстві навіть не ставилась, оскільки панувала ідеологія формування людини під "соціальне замовлення"; дитина розглядалась як матеріал у руках педагогів, і особливості цього матеріалу враховувались лише технологічно, з погляду його пластичності та "слухняності". Досить цікавими в даному контексті представляються результати неопублікованого дослідження, проведеного в 1989 році. Вивчення семантичного простору професійної свідомості радянських вихователів дошкільних установ показало, що їхнє ставлення до дитини зазвичай визначається лінійною опозицією за параметром "подобається - не подобається", тоді як нормальний простір відносин між людьми багатомірний і містить у собі безліч конструктів.

Явно виражена останнім часом тенденція до зміни цінностей у системі освіти призвела до того, що деякі педагоги стали серйозно замислюватись над проблемами педагогічної етики. Якщо основна мета освіти полягає не у формуванні, а в розвитку особистості, то дитина, за визначенням, є особистістю, і педагог повинен ураховувати її права у своїй професійній діяльності. Однак при аналізі літератури з педагогічної етики (досить, утім, нечисленної) мені довелося зіштовхнутись із трохи іншими загальними підходами. Звернемось, наприклад, до підручника K. Левітана, виданого в рамках програми "Відновлення гуманітарної освіти в Росії" Міжнародного фонду "Культурна ініціатива" Дж. Сороса.

Понад усе необхідність педагогічної деонтології (розділу етики, що розглядає проблеми професійного обов'язку) обґрунтовується зовсім не через права й потреби дитини, а через історичну необхідність (що, звичайно, справедливо, але навряд чи первинне з етичної точки зору), через соціальне замовлення, а також за допомогою опису важкої ситуації, що виникла в освіті. Процитуємо: "Сучасна соціальна ситуація ставить перед учителем такі нові складні проблеми, як низька мотивація навчання та невисокий рівень знань школярів, розрив між освіченістю та вихованістю, бідність духовних інтересів, середовищна дезадаптація дітей. Школа вимагає повноцінних особистостей педагогів, оскільки основне "знаряддя" праці вчителя - його власна особистість, професійна зрілість якої дозволяє знаходити оптимальні педагогічні рішення в постійно мінливій виробничій ситуації". Суть наведеного уривка однозначна: у нас відбулись деякі зміни з нашими "звичними" дітьми, з'явились деякі нові проблеми, і нам з вами треба підвищити свою професійну зрілість, щоб зуміти впоратися з новим матеріалом.

Єдина відмінність, яку можна відзначити в цьому технократичному підході до освіти в порівнянні з описаним вище, полягає в тому, що відтепер нам пропонують як знаряддя виробництва розглядати ще й особистість педагога - а не просто, скажімо, методику навчання та виховання, як було раніше. Той факт, що автор бере цей термін у лапки, ніяк не змінює його етичного забарвлення. І зовсім логічно далі розгортаються різні класифікації "професійно значущих якостей особистості педагога" і педагогічних стилів, заданих з точки зору найбільшої ефективності цього знаряддя. Позиція, яку так і хочеться назвати єзуїтською.

Хто заперечує, особистість педагога надзвичайно важлива в освіті, як важлива й особистість суб'єкта, які беруть участь у будь-якій взаємодії. Процеси, що лежать в основі освіти, у великій мірі визначаються установочно-цільовими та стильовими характеристиками взаємодії між суб'єктами, які займають різні позиції. Але тільки навряд чи правомірно (не говорячи вже про те, наскільки це етично) нормувати особистість як інструмент маніпуляції іншою особистістю, навіть якщо називати це педагогічною деонтологією. Можна будувати безліч переконливих наукоподібних моделей особистості педагога (одна з них, запропонована K. Левітаном, включає знання, здібності, характер, спрямованість і різні вміння - гностичні, проектувальні, організаторські тощо), але вони не будуть жодним чином співвідноситись із практичною професійною етикою щонайменше з двох причин.

Насамперед етика має справу із ситуаціями, які ставлять людину перед необхідністю морального вибору, і покликана допомогти їй зробити власний усвідомлений вибір. Абстрактні (нехай і науково обґрунтовані) заклики бути при цьому творчим, захопленим, турботливим навряд чи будуть у таких ситуаціях корисними. Усе, на що в цьому випадку можна розраховувати, то це на розуміння, що, зробивши цей вибір, я роблю добро, а зробивши інший, роблю зло. Помітимо, між іншим, що декларативні заклики моралізаторського характеру аж ніяк не необразливі, коли мова йде про реальну необхідність побудувати систему професійних етичних норм. Викликаючи природне роздратування професійного співтовариства, вони призводять до того, що співтовариство "з порога" відкидає будь-які обговорення цього предмета. Друга причина полягає в тому, що професійна педагогічна діяльність має особливу специфіку: педагог найчастіше перебирає на себе відповідальність за те, щоб визначати, що є благо чи зло для іншої людини. За моїм глибоким переконанням, основна етична проблема, що тут (у тому числі й у педагогічній деонтології) виникає, полягає в тому, щоб установити межі цієї відповідальності, а отже, й межі педагогічного втручання. Побудова умоглядних моделей особистості педагога не має до рішення згаданої проблеми ніякого відношення.

Loading...

 
 

Цікаве